Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 вересня 2014 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Барбари В.П.,суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Шицького І.Б., - за участю представників:

публічного акціонерного товариства

«Райффайзен Банк Аваль» - Грищенка Д.С.,

Мінченко М.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 лютого 2014 року в справі № 915/1437/13 за позовом товариства з додатковою відповідальністю Будівельна фірма «Житлобуд-Ніко» до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним договору іпотеки,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року товариство з додатковою відповідальністю Будівельна фірма «Житлобуд-Ніко» (далі - ТДВ БФ «Житлобуд-Ніко»), яке є правонаступником закритого акціонерного товариства Будівельна фірма «Житлобуд-Ніко» (далі - ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»), звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), про визнання недійсним договору іпотеки від 10 грудня 2007 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за цим договором в іпотеку банку передано майнові права на незакінчені будівництвом нежитлові приміщення і квартири з порушенням вимог статей 5, 18 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16 вересня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2013 року рішення господарського суду Миколаївської області від 16 вересня 2013 року скасовано. Позовні вимоги задоволено.

Вищий господарський суд України постановою від 17 лютого 2014 року залишив без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2013 року.

У своїй постанові Вищий господарський суд України погодився з висновками апеляційного суду щодо наявності підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору іпотеки від 10 грудня 2007 року, оскільки спірний договір не відповідає вимогам статей 5, 18 Закону України «Про іпотеку». При цьому суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що позов подано позивачем у межах встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, оскільки позивач дізнався про порушення свого права після ухвалення Верховним Судом України постанови від 17 квітня 2013 року в іншій справі № 6-8цс13, а тому перебіг позовної давності обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України з часу, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 лютого 2014 року з підстав, передбачених пунктом першим статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України при вирішенні аналогічних судових справ, просить скасувати зазначену постанову Вищого господарського суду України та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2013 року.

На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права до поданої заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» долучило копії постанов Вищого господарського суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 910/7209/13, від 21 липня 2010 року у справі № 10/19-10, в яких, на думку заявника, судом касаційної інстанції по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

У постановах, на які посилається заявник, Вищий господарський суд України, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов протилежних правових висновків про відсутність підстав для визнання недійсними договорів іпотеки у зв'язку з пропуском позовної давності, враховуючи те, що порушення сторонами вимог статей 5, 16 Закону України «Про іпотеку» було допущено саме в момент укладення спірних договорів іпотеки, і сторони повинні були знати про такі порушення в момент укладення договорів, а тому перебіг позовної давності почався від дати укладення договорів і сплив на час звернення позивачів до суду.

Ухвалою від 25 червня 2014 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 915/1437/13 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 лютого 2014 року.

Предметом перегляду є постанова Вищого господарського суду України від 17 лютого 2014 року в частині висновків суду касаційної інстанції щодо позовної давності та початку її перебігу.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наведених нижче підстав.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що 6 грудня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (банк) і ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко» (позичальник) укладено кредитний договір № 10/01-02/07-094, який передбачає відкриття позичальникові невідновлювальної кредитної лінії на суму 15 000 000,00 грн з оплатою 13,5 % річних і терміном повернення до 5 грудня 2008 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель) і ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко» (іпотекодавець) 10 грудня 2007 року укладено і нотаріально посвідчено договір іпотеки, умови якого передбачають передачу в іпотеку майнових прав на незакінчені будівництвом промтоварний магазин загальною площею 843,1 кв. м, продовольчий магазин загальною площею 898,9 кв. м, нежитлові приміщення загальною площею 162,22 кв. м і квартири, що будуються за адресою: м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, номер об'єкта будівництва - буд. 13-Ж, а також незавершені будівництвом квартири, що будуються за адресою: м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, номер об'єкта будівництва - буд. 13-З.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До позовних вимог позивача про визнання недійсним укладеного 10 грудня 2007 року між ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко» та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» договору іпотеки відповідно до статті 257 ЦК України встановлено позовну давність тривалістю у 3 роки.

Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 ЦК України.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порушення сторонами вимог статей 5, 18 Закону України «Про іпотеку» було допущено саме в момент укладення спірного договору іпотеки, і саме в цей момент ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко» повинно було знати про те, що в силу положень зазначеного Закону майнові права на об'єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки.

Усупереч наведеному, у справі, що розглядається, Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач дізнався про порушення свого права після ухвалення Верховним Судом України постанови від 17 квітня 2013 року в цивільній справі № 6-8цс13 щодо іншого спору з викладенням правової позиції про неможливість передачі в іпотеку майнових прав на об'єкти незавершеного будівництва, а тому перебіг позовної давності обчислюється саме з цієї дати.

Такий висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить висновкам цього суду в інших судових рішеннях у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 910/7209/3 та № 10/19-10.

З огляду на викладене заява ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 17 лютого 2014 року в справі № 915/1437/13 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 17 лютого 2014 року в справі № 915/1437/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий В.П. Барбара

судді:М.І. Балюк

І.С. Берднік

В.С. Гуль

Т.Є. Жайворонок

П.І. Колесник

І.Б. Шицький