Історія справи

Постанова ВССУ від 21.02.2024 року у справі №533/1061/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 533/1061/21

провадження № 61-11718св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 рокуу складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавській області Управління державної реєстрації Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства.

Позов мотивований тим, що з листопада 1998 року по грудень1998 року її мати - ОСОБА_3 перебувала в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась вона. Проте в актовому записі про її місце народження батьком вказано ОСОБА_4 , оскільки на момент її народження ОСОБА_3 перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі. У свою чергу, відповідач відмовився подати в органи реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання батьківства, тоді як, зі слів її матері, ОСОБА_4 виявив бажання виховувати її та піклуватися про неї.

Після розірвання стосунків з матір`ю відповідач повністю припинив будь-яке спілкування з нею, матеріальну допомогу на її утримання не надавав та взагалі не піклувався про неї.

Позивач просила суд визнати ОСОБА_2 її батьком.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2022 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач народилась до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, тому спірні правовідносини регулюються Кодексом про шлюб та сім`ю України 1969 року. У зв`язку із цим суд не застосовує вимоги частини четвертої статті 128 СК України щодо прийняття вказаного позову в залежності від підстав здійснення запису про батька. Аналогічних вимог КпШС України не містить. Водночас, норми права, які є процесуальними, зокрема, пов`язані із порядком встановлення судом тих чи інших фактів, доказовою діяльністю сторін, застосовуються станом на час вчинення таких дій, розгляду і вирішення справи. Процесуальні норми права, які пов`язані із визнанням судом батьківства, встановлено станом на момент розгляду справи як СК України, так і ЦПК України.

З огляду на те, що відповідач не з`явився для відбору експериментальних зразків, що унеможливило проведення експертизи, суд зробив висновок про наявність підстав вважати, що відповідач ухиляється від її проведення. Крім процесуальних аспектів доведення предмету позову, необхідно враховувати науково-технічний розвиток суспільства, оскільки є загальновідомим високий рівень вірогідності висновків молекулярно-генетичної експертизи щодо родинних відносин між особами, тому буде неприйнятним вимагати від особи доведення фактів спільного проживання чи ведення спільного господарства в разі встановлення факту родинних відносин науково-технічними засобами. Суд відхилив аргументи відповідача щодо необхідності встановлення у справах про встановлення батьківства обставин, передбачених частиною третьою статті 53 КпШС України, оскільки в цій частині повинні застосовуватися приписи ЦПК України та СК України.

Крім того, суд не бере до уваги посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у зв`язку із тим, що правові позиції ВСУ для судів першої інстанції мають лише рекомендаційний характер. Зазначений висновок кореспондується зі змістом статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка не визначає правові позиції ВСУ як обов`язкові.

Безпідставними є посилання відповідача на неможливість визнання батьківства за відсутності вимог щодо внесення змін до записів актів цивільного стану, оскільки зміст позовних вимог визначається лише позивачем (статті 13 ЦПК України). Факт біологічного споріднення не може залежати від будь-яких записів в державних реєстрах. У подальшому зацікавлені особи можуть ініціювати зміни в таких записах, тому суд вважає визнання батьківства самостійним, достатнім та ефективним засобом юридичного захисту.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_3 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України. Оскільки ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , то спірні правовідносини, як вірно зазначив суд першої інстанції, регулюються нормами КпШС України. Проте, суд помилково виходив з процесуальних норм, які здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Між тим, відповідно до частини другої статті 53 КпШС України у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків, батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. Частиною третьою цієї ж статті визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що її мати та відповідач спільно проживали й вели спільне господарство до її народження, спільно виховували та утримували дитину, а також того, що ОСОБА_2 визнавав позивача своєю дочкою, а тому підстави для задоволення позову відсутні. У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було повно, об`єктивно та достовірно досліджено наявні в справі докази, надані нею під час розгляду справи по суті. Відповідач періодично здійснював обов`язки батька щодо неї, які відповідно до вимог статті 61 КпШС України полягають у зобов`язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.

За змістом статті 53 КпШС України встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із обставин, передбачених цією статтею. Для встановлення батьківства в судовому порядку необхідно, щоб батьки дитини не перебували в зареєстрованому шлюбі між собою, щоб ймовірний батько дитини відмовився від встановлення батьківства в добровільному порядку та щоб відбулась реєстрація народження дитини в органах РАЦС.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_4 не висловив свою позицію щодо позовних вимог, то їй не відоме його місце проживання, оскільки вона не вбачає необхідності у спілкуванні з ним та ніколи не вважала його своїм батьком. Останній фактично відмовився від свого батьківства, аліменти на її утримання не сплачував, не піклувався про її фізичний та духовний розвиток, не звертався до органу опіки та піклування з метою встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитино. При цьому відповідач не заявляла клопотання про визнання обов`язковою явки третьої особи - ОСОБА_4 , останнє відоме місце проживання якого в росії.

Частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Рішення щодо визнання/встановлення батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом відомостях, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги. При вирішенні спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності. Враховуючи наведене, правильним та обґрунтованим є висновок про доведення факту батьківства на підставі показань свідків, фотографій, а також доказів її утримання з боку відповідача. Відповідач мав надати докази на спростування її доводів про те, що він є її батьком.

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, у якій він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивований тим, що касаційна скарга ОСОБА_1 необґрунтована і безпідставна, оскільки наведені в ній доводи не підтверджуються матеріалами справи і суперечать чинному законодавству України. Так, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому спірні правовідносини, як вірно зазначив суд першої інстанції, регулюються нормами КпШС України. Проте, суд першої інстанції помилково виходив з процесуальних норм, які здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Щодо переказу грошових коштів на ім`я ОСОБА_1 , то такий носив разовий характер і був позикою, що підтверджується банківською випискою, де відсутнє призначення платежу.

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Указані обставини позивач не довела належними та допустимими доказами, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. Таким чином ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів, які б із достовірністю підтверджували, що її мати та він спільно проживали й вели спільне господарство до чи після її народження, спільно виховували та утримували дитину, а також того, що він визнавав позивачку своєю дочкою.

Згідно пунктами 6, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та №16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» у тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини. Однак у позовній заяві ОСОБА_1 відсутні зазначені позовні вимоги, а в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про місце знаходження ОСОБА_4 , який записаний батьком позивача і по суті є відповідачем по справі. Матеріалами справи підтверджується, що на момент народження ОСОБА_1 її батьки перебували у шлюбі, тому в актовому запису про її народження батьком записано ОСОБА_4 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ніколи разом не проживали, спільного господарства не вели, інші докази їх спільного виховання або утримання ними дитини відсутні, що підтверджується поясненнями ОСОБА_3 , свідків, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року та відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 361/2653/15-ц, від 16 серпня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18).

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_1 .

В актовому записі про народження батьком ОСОБА_1 , як дитини подружжя, записаний ОСОБА_4 .

Станом на час народження ОСОБА_1 її батьки: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, який було розірвано 27 січня 2003 року.

Згідно банківської виписки відповідач здійснював переказ грошових коштів на картку позивачки (а. с. 99-100).

Ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області від 17 травня 2022 року призначено судово-біологічну (молекулярно-генетичну) експертизу, проведення якої доручено Полтавському науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

01 серпня 2022 року експертом складено повідомлення про неможливість проведення експертизи у зв`язку із неявкою відповідача.

Позиція Верховного Суду

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. У розділі VII Прикінцеві положення СК України законодавець не передбачив правил, аналогічних положенням абзацу 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Якщо актовий запис про народження дитини вчинений до 01 січня 2004 року, то при його оспоренні застосовуються відповідні положення КпШС (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 161/10712/21 (провадження № 61-1153свп23)).

У постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року в справі № 6-20цс15 зроблено висновок, що «оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини».

Походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків (стаття 52 КпШС України).

Батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них (стаття 54 КпШС України).

Відповідно до частини другої статті 53 КпШС України в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис (частина перша статті 56 КпШС України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року у справі № 761/26390/15-ц (провадження № 61-19369св18) зроблено висновок, що «апеляційний суд встановив, що на момент постановлення рішення судом першої інстанції батьком дитини був записаний ОСОБА_3 , а тому рішення у цій справі стосується його прав та інтересів. Верховний Суд визнає такі висновки суду апеляційної інстанції обґрунтованими. Враховуючи, що ОСОБА_3 набув батьківських прав відносно ОСОБА_8 , то належними відповідачами у цій справі мали бути батьки дитини, які записані в актовому записі про її народження».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди не врахували, щорішення у цій справі за позовом ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 її батьком безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_4 , який записаний батьком позивача в актовому записі про її народження, оскільки цим позовом фактично оспорюється і його батьківство. Тому у тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини, яким підтверджувалось інше її походження.Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

За таких обставин апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 її батькомі відмовив у його задоволенні, однак помилився у мотивах відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22) та від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук