Історія справи

Постанова ВССУ від 21.02.2024 року у справі №463/10786/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 463/10786/20

провадження № 61-9694св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року у складі судді Гирич С. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради про зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що він з 07 вересня 2009 року по теперішній час займає посаду завідувача кафедри електромеханіки та електроніки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - Академія). У 2009 році командуванням Академії його, як доктора технічних наук, професора було запрошено очолити новостворену кафедру електромеханіки та електроніки.

Стверджував, що у зв`язку із цим, 07 вересня 2009 року він підписав контракт № 2, обов`язковою умовою якого (пункт 4.11) було надання протягом одного року після прийняття на роботу житла (службове, постійне). У наступному контракті від 01 вересня 2014 року № 1 Академія підтвердила свої зобов`язання щодо надання житла для проживання - пункт 4.11 був викладений у наступній редакції: «після прийняття на роботу (посаду) протягом одного року надати постійне житло».

Вказував, що на підставі рішення Міністра оборони України для його проживання з сім`єю у складі 4-х осіб була виділена трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . 23 вересня 2012 року було надано зазначеній квартирі статус службової, а 12 жовтня 2012 року йому був виданий ордер на право зайняття службового житлового приміщення.

Позивач зазначав, що у спірній квартирі він зареєстрований, проживає із сім`єю і на даний час, при цьому квартира була передана в непридатному для проживання стані і він був змушений витратити значні кошти для приведення її до належного житлового стану.

Також посилався на те, що спірне житло належить до житлового фонду Міністерства оборони України і оскільки службова квартира призначена для тимчасового проживання та її службовий статус значно обмежує можливість реалізації встановлених чинним законодавством житлових прав та наявністю права на отримання житлового приміщення для постійного проживання. 25 жовтня 2019 року він звернувся із заявою до начальника Академії з проханням про виключення даної квартири з числа службових.

На думку позивача, виключення даної квартири із числа службового житла Міністерства оборони України не може порушити права інших осіб, які потребують забезпечення житлом, оскільки він відноситься до числа осіб, яких не може бути виселено зі службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.

Надалі він звернувся до Міністра оборони України, а також Головного квартирно- експлуатаційного управління Збройних сил України (далі - ЗСУ) з проханням надати дозвіл на виключення зазначеної квартири з числа службових. 28 листопада 2019 року на особистому прийомі заступника Міністра оборони України йому фактично було відмовлено у проханні та роз`яснено, що командування Академії та квартирно-експлуатаційні органи допустять порушення нормативно-правових актів у разі зняття статусу службового житла з зазначеної квартири.

Крім того, Головним квартирно-експлуатаційним управлінням ЗСУ, йому було надіслано лист, у якому роз`яснено причини відмови, які, фактично, зводяться лише до того, що забезпечення його жилим приміщенням для постійного проживання шляхом виключення із числа службових, призведе до порушення вимог Бюджетного кодексу України у частині нецільового використання бюджетних коштів.

Вважав відмову у виключенні квартири з числа службових незаконною та такою, що унеможливлює реалізацію права на житло, передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- зобов`язати Міністерство оборони України надати дозвіл на виключення із числа службових квартиру АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова належним чином оформити і подати до виконавчого комітету Львівської міської ради клопотання про виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових;

- зобов`язати виконавчий комітет Львівської міської ради, на підставі поданого Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова клопотання, виключити квартиру АДРЕСА_1 з числа службових.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано Міністерство оборони України надати дозвіл на виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова належним чином оформити і подати до виконавчого комітету Львівської міської ради клопотання про виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Суди вважали, що позивач є працівником ЗСУ, інвалідом війни, застосували Інструкцію про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям ЗСУ та членам їх сімей житлових приміщень, затверджену наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737.

Суди зазначили, що такий спосіб судового захисту є законним, забезпечує захист житлових прав позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2023 року до Верховного Суду, Міністерство оборони України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Міністерства оборони України мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірна квартира є службовою квартирою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, який не звертався до Департаменту житлового господарства та інфрастуктури Львівської міської ради з клопотанням про вилучення її з числа службових та зміни договору найму з ОСОБА_1 . Суди дійшли помилкових висновків, що саме Міністерство оборони України надає дозвіл на зміну статусу службового житла.

Крім того, суди помилково послалися на Інструкцію про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям ЗСУ та членам їх сімей житлових приміщень, затверджену наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737, оскільки вона втратила чинність 16 жовтня 2018 року, у той час як ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про виключення квартири з числа службових у 2019 році.

Вказує, що факт того, що позивач та члени його сім`ї не можуть бути виселені зі службового житлового приміщення без надання іншого жилого приміщення не означає, що у Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова припинилася потреба у використанні такого житла, як службового.

Також, суди не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 не є військовослужбовцем, а він є працівником ЗСУ, тому на ці правовідносини не поширюються правові висновки Верховного Суду, на які послалися суди.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ревер С. В., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи не спростовують правильність ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

27 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2024 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 07 вересня 2009 року по теперішній час займає посаду завідувача кафедри електромеханіки та електроніки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та 07 вересня 2009 року підписав з Академією контракт № 2, обов`язковою умовою якого (пункт 4.11) було надання протягом одного року після прийняття на роботу житла (службове, постійне).

У контракті від 01 вересня 2014 року № 1 Академія підтвердила свої зобов`язання щодо надання житла для проживання - пункт 4.11 був викладений у такій редакції: «після прийняття на роботу (посаду) протягом одного року надати постійне житло».

На підставі рішення Міністра оборони України від 04 квітня 2011 року № Ш-126/Л для проживання ОСОБА_1 із сім`єю у складі 4-х осіб була виділена 3-х кімнатна квартира житловою площею 55 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

23 серпня 2012 року за наслідками звернення квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова від 05 липня 2012 року № 2-17677 виконавчим комітетом Львівської міської ради було прийнято рішення № 593 про надання зазначеній квартирі статусу службової.

12 жовтня 2012 року позивачу був виданий ордер № 000435 на право зайняття службового житлового приміщення. У даній квартирі позивач зареєстрований і проживає з сім`єю на даний час.

25 жовтня 2019 року позивач звернувся із заявою до начальника Академії з проханням про виключення даної квартири з числа службових. Разом з тим, Академією у задоволенні його прохання відмовлено у зв`язку із відсутністю дозволу Міністерства оборони України на зміну статусу службового житла.

З довідки Голови житлової комісії Національної академії сухопутних військ щодо забезпечення житлом для постійного проживання працівника ЗСУ ОСОБА_1 від 12 жовтня 2020 року вбачається, що виключення даної квартири з числа службового житла Міністерства оборони України не може порушити права інших осіб, які потребують забезпечення житлом, оскільки відповідно до абзацу 2 та 3 статті 125 ЖК України, позивач відноситься до осіб, яких не може бути виселено зі службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.

Надалі позивач звернувся до Міністра оборони України, а також Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ з проханням надати дозвіл на виключення зазначеної квартири з числа службових.

З витягу із протоколу прийому громадян із особистих питань, який проводив заступник Міністра оборони України від 28 листопада 2019 року вбачається, що під час особистого прийому позивачу було роз`яснено, що командування академії та квартирно-експлуатаційні органи допустять порушення нормативно-правових актів у разі зняття статусу службового житла з квартири в якій проживає його сім`я та підстав надання цієї квартири йому для простійного проживання не має. Проінформовано позивача, що він має право звернутися до суду.

Згідно з відповіді Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ від 27 грудня 2019 року № 303/4/2884 забезпечення ОСОБА_1 житловим приміщенням для постійного проживання, шляхом виключення його із числа службових призведе до порушення вимог Бюджетного кодексу України в частині нецільового використання бюджетних коштів.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, особою з інвалідністю третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у Львівській міській раді у списку загальної черги з 24 листопада 2009 року за № 23025 та у списку на позачергове забезпечення житлом з 24 листопада 2009 року за № 1271, як ліквідатор аварії на ЧАЕС 1 категорії, також позивач включений у контрольний список за № 14 працівників ЗСУ Академії на забезпечення житлом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень Міністерство оборони України вказує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 750/13081/18, від 13 лютого 2020 у справі № 750/13081/18, від 27 травня 2020 року у справі № 750/1063/19, від 09 жовтня 2020 року у справі № 750/3925/18 та від 12 листопада 2020 у справі № 750/967/19, що були застосовані апеляційним судом в оскаржуваній постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга Міністерства оборони України підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно із частиною першою статті 121 ЖК України порядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.

За наведених обставин, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових. Відповідно до Положення «Про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР», затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37 (зі змінами), підставами для виключення квартири з числа службових є: відсутність потреби у подальшому використанні житла у якості службового; виключення у встановленому порядку житла з числа службових.

Виключення житла з числа службових здійснюється за клопотанням адміністрації органу, закладу, установи, підприємства.

Виключення жилого приміщення з числа службових проводиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Зі змісту вказаних положень виходить, що вирішення питання про виключення житлового приміщення із числа службових можливо лише при наявності клопотання адміністрації підприємства, яке використовує вказане житлове приміщення як службове.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про Збройні Сили України» особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

Пункт 10 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» гарантує право на позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім`ї загиблих або померлих громадян). Особи, зазначені в цьому пункті, забезпечуються жилою площею протягом року з дня подання заяви, для чого місцеві ради щорічно виділяють 15 відсотків усього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності), Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що потребують поліпшення житлових умов. Фінансування будівництва здійснюється з Державного бюджету України.

Крім загальних підстав, передбачених законодавством України, такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються особи, які забезпечені жилою площею нижче рівня середньої забезпеченості громадян у даному населеному пункті або які проживають у комунальних квартирах.

Особам, які перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня або стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, які потребують поліпшення житлових умов, надається додаткова жила площа у вигляді окремої кімнати.

Згідно з пунктом 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надаються пільги на позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю 1 групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.

Згідно зі статтею125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено із службового житла, осіб які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації що надали їм службове жиле приміщення, не менш десять років, а також осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Пославшись на вказані норми права, а також на практику Європейського суду з прав людини та положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі у розумінні статті 8 Конвенції та дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , шляхом зобов`язання Міністерства оборони України надати дозвіл на виключення із числа службових квартири АДРЕСА_1 та зобов`язання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова належним чином оформити і подати до виконавчого комітету Львівської міської ради клопотання про виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових.

З такими висновками судів Верховний Суд не погоджується.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Метою звернення до суду ОСОБА_1 із цим позовом є зобов`язання відповідачів виключити квартиру, яка була надана йому для проживання та у якій він проживає разом зі своєю сім`єю, з числа службових для подальшої її приватизації.

При цьому, крім того, що він перебуває на квартирному обліку у Львівській міській раді у списку загальної черги з 24 листопада 2009 року за № 23025 та у списку на позачергове забезпечення житлом з 24 листопада 2009 року за № 1271, як ліквідатор аварії на ЧАЕС 1 категорії, а також включений у контрольний список за № 14 працівників ЗСУ Академії на забезпечення житлом, ОСОБА_1 послався на трудовий договір з Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного - контракт від 01 вересня 2014 року № 1, відповідно до пункту 4.11 якого, після прийняття на роботу (посаду) протягом одного року Академія зобов`язалася надати йому постійне житло, вказавши це у контракті.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить про те, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм матеріального та процесуального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

З огляду на встановлені у справі обставини, спір у цій справі виник між ОСОБА_1 та Академією, яка за трудовим договором зобов`язалася«після прийняття на роботу (посаду) протягом одного року надати постійне житло». Проте, ОСОБА_1 не було залучено Академію до розгляду справи у якості відповідача й вимог, які б випливали із договірних відносин з Академією не заявлено.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23).

Крім того, при вирішенні справи суди помилково застосували положення Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям ЗСУ та членам їх сімей житлових приміщень, затверджену наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737, яка втратила чинність на час виникнення спірних правовідносин, на яку також посилавсяОСОБА_1 , обираючи спосіб захисту своїх прав.

Як наведена Інструкція, яка втратила чинність, так і чинна Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, визначає зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Тобто, Інструкція стосується військовослужбовців ЗСУ, у той час як ОСОБА_1 не є військовослужбовцем, а є працівником ЗСУ, на яких дія цієї Інструкції не поширюється.

Також слід звернути увагу, що відповідно до статті 43 ЖК України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень.

Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Законодавством України окремим категоріям громадян, які перебувають у загальній черзі, може бути надано перевагу в строках одержання жилих приміщень у межах календарного року взяття на облік.

Як вже вказувалося, ОСОБА_1 , крім іншого, посилався в своєму позові на те, що перебуває на квартирному обліку у Львівській міській раді різних черг, проте, обираючи спосіб захисту своїх прав та визначаючи коло відповідачів, він просив зобов`язати саме Міністерство оборони України надати дозвіл на виключення із числа службових квартири, а також зобов`язати саме Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова подати до виконавчого комітету Львівської міської ради клопотання про виключення квартири з числа службових, як то передбачено Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, тобто обрав інших, спеціальний, спосіб приватизації квартири, яка була надана йому для проживання, як службова.

Отже, Верховний Суд вважає, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту своїх прав та пред`явив позовні вимоги до неналежних відповідачів.

Посилання судів на прецедентну практику ЄСПЛ та статтю 8 Конвенції є помилковими, а наведені судові рішення ЄСПЛ, як і Верховного Суду, є нерелевантними до справи, яка переглядається, оскільки ніхто ОСОБА_1 не виселяє, таких вимог не заявлено до нього, ніхто йому не перешкоджає у проживанні та користуванні житлом. Тому доводи позивача про порушення його житлових прав є помилковими.

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, які перешкоджають розгляду справи по суті, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат

Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за подання апеляційної скарги Міністерство оборони України сплатило 1 261,2 грн, а за подання касаційної скарги 3 363,20 грн, а позивач звільнений від сплати судового збору, то судові витрати заявнику слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141 400 402 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради про зобов`язання вчинити дії відмовити.

Витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 261,2 грн та за поданнякасаційної скарги у розмірі 3 363,20грн компенсувати Міністерству оборони Україниза рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець