ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 9-484/2004 (Со-77/04)

Провадження № 13-9зво18

ВеликаПалата Верховного Суду в складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Британчука В.В.,

суддів Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула заяву адвоката Перестюк Наталії Миколаївни в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5 про перегляд ухвали Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2004 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом,

за участю секретаря судового засідання Холявчука А.А.,

учасників судового провадження:

прокурора Генеральної прокуратури України Дрогобицької О.М.,

заявника - адвоката Перестюк Н.М.,

особи, в інтересах якої подано заяву, ОСОБА_4,

ВСТАНОВИЛА:

Історія провадження у кримінальній справі

15 листопада 2002 року слідчим слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - СУ) порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 176 Кримінального Кодексу України (далі - КК) за фактом порушення авторського права корпорації «Майкрософт», що завдало матеріальної шкоди у великому розмірі.

Постанову винесено на підставі результатів розгляду матеріалів перевірки, проведеної працівниками Департаменту протидії злочинності у сфері економіки МВС України в м. Києві (далі - ДПЗСЕ), за якою під час проведення 20 серпня 2002 року огляду офісного приміщення приватних підприємців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вилучено в цьому приміщенні, автомобілі та гаражі належне їм майно.

Постановою СУ від 20 листопада 2002 року вилучене майно приєднано до матеріалів кримінальної справи як речовий доказ та вирішено зберігати його в ДПЗСЕ до вирішення питання відповідно до закону.

25 квітня 2006 року вказані матеріали кримінальної справи передано до слідчого відділу Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - СВ) для організації подальшого розслідування.

Постановою слідчого СВ від 19 вересня 2008 року досудове слідство в кримінальній справі зупинено на підставі п. 3 ч. 1 ст. 206 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) у зв'язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин, і кримінальну справу передано до архіву СВ для зберігання.

Дії особи, в інтересах якої подано заяву, і судові рішення, що були ухвалені у зв'язку із цим

Намагаючись повернути вилучене майно, ОСОБА_4 оскаржив постанову про порушення кримінальної справи в місцевому суді.

Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 26 червня 2003 року відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_4 Суд вважав, що згідно з положеннями ч. 6 ст. 234 КПК 1960 року оскаржити можна лише постанову про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 17 вересня 2003 року частково задовольнив апеляцію ОСОБА_4, постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2003 року скасував, провадження у справі закрив.

Верховний Суд України ухвалою від 13 липня 2004 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив частково, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2003 року змінив, виключив з неї вказівку про закриття провадження у справі й матеріали справи направив Шевченківському районному суду м. Києва для розгляду по суті.

Шевченківський районний суд м. Києва постановою від 14 жовтня 2004 року скаргу ОСОБА_4 задовольнив, скасував постанову слідчого СУ від 15 листопада 2002 року про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176 КК України.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 24 грудня 2004 року вищевказану постанову місцевого суду скасував, у задоволенні скарги ОСОБА_4 про скасування постанови слідчого від 15 листопада 2002 року про порушення кримінальної справи відмовив по суті.

При цьому апеляційний суд в ухвалі зазначив, що суд першої інстанції на порушення вимог закону, не перевіривши питання допустимості доказів, вдався до їх оцінки, що не мав права робити, оскільки це питання підлягає перевірці на досудовому слідстві або при розгляді справи по суті; недотримання порядку порушення кримінальної справи, передбаченого ч. 2 ст. 98 КПК 1960 року (щодо конкретної особи, а не за фактом), можна виправити шляхом відповідного реагування з боку прокурора; порушення кримінальної справи «за фактом», а не «щодо особи» не завдало невиправної шкоди ОСОБА_4, що вимагало б скасування постанови.

Верховний Суд України постановою від 25 липня 2005 року відмовив ОСОБА_4 у витребуванні матеріалів справи для перевірки і зазначив, що в касаційному порядку можуть бути перевірені лише судові рішення, у яких закінчено провадження у справі, а тому відповідно до вимог ст. 383 КПК 1960 року касаційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Стислий зміст рішення Європейського суду з прав людини

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Зосимов проти України» від 07 липня 2016 року (заява № 4322/06), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2016 року, констатовано порушення щодо ОСОБА_4 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції.

Зокрема, ЄСПЛ установив такі порушення Конвенції:

ст. 8, тому що національне законодавство не передбачало достатніх гарантій проти свавілля щодо оскаржуваних дій працівників міліції та не відповідало вимогам якості законодавства у розумінні Конвенції, а тому оскаржуване втручання не було здійснено «згідно з законом»;

ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки заявник не міг контролювати втручання у право на повагу до його житла та тривале зберігання його майна шляхом звернення до незалежного органу з метою своєчасної оцінки законності та пропорційності такого втручання й надання йому необхідних процесуальних гарантій;

ст. 13 Конвенції у зв'язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо скарг заявника за ст. 8 та ст. 1 Першого протоколу.

Решту скарг заявника ЄСПЛ відхилив.

Зокрема, відхилено скарги про порушення:

ст. 6 Конвенції щодо надмірної тривалості кримінального провадження в розумінні підп. «а» п. 3 ст. 35 Конвенції;

статей 8, 13, 14 Конвенції та ст. 2 Протоколу № 7 до неї (стосовно того, що публікація на сайті Міністерства внутрішніх справ України 22 серпня 2002 року повідомлення, в якому стверджувалося, що працівниками столичного Управління по боротьбі з економічними злочинами «Було затримано злочинну групу з двох чоловік. Ці двоє влаштували в своєму офісі ціле підпільне виробництво. За допомогою комп'ютерної техніки вони тиражували CD-ROMи з різними програмами та іграми»), відповідно до підп. «а» п. 3 і п. 4 ст. 35 Конвенції.

ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити ОСОБА_4 6000 євро відшкодування моральної шкоди, а вимоги заявника щодо відшкодування матеріальної шкоди відхилив.

Зміст заяви про перегляд судового рішення

Звертаючись до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2004 року у зв'язку з установленням рішенням ЄСПЛ у справі «Зосимов проти України» порушення Україною міжнародних зобов'язань, адвокат Перестюк Н.М. (далі - заявник) порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та просить залишити в силі постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2004 року.

Обґрунтовуючи необхідність перегляду судового рішення, заявник мотивує це законністю та обґрунтованістю постанови місцевого суду, який скасував постанову слідчого про порушення кримінальної справи за ч. 1 ст. 176 КК за фактом вчинення злочину, та зазначає, що повернути власнику вилучені речі можна лише у випадку скасування постанови про порушення кримінальної справи, оскільки лише тоді вони втратять статус речових доказів. Заявник вважає, що саме такий захід індивідуального характеру зможе відновити попередній юридичний стан ОСОБА_4 Також заявник просить направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимог про відшкодування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 шкоди за неотримані доходи у зв'язку з вилученням основних засобів, моральної шкоди за незаконне вилучення майна і порушення кримінальної справи.

Заяву адвоката Перестюк Н.М. в інтересах ОСОБА_4 26 січня 2018 року передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом є виключною обставиною.

Пункт 3 параграфа 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ) визначає, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом у справах з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону № 2147-VІІІ) заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону № 2147-VІІІ.

Мотивування та висновки Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи заявника - адвоката Перестюк Н.М. та ОСОБА_4, які підтримали вимоги заяви і просили її задовольнити, думку прокурора, який вважав за необхідне відмовити в задоволенні заяви, вивчивши наявні матеріали кримінальної справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції).

Це відбувається шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві з огляду на ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Крім того, відповідно до ст. 2 Закону № 3477-IV та ст. 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 3477-IV виконання рішення суду передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі ст. 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Положення гл. 3 Закону № 3477-IV передбачають, що констатоване ЄСПЛ порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів.

Згідно зі ст. 10 цього Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Ці положення узгоджуються з Рекомендацією № R (2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року, прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів, згідно з якою повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

У заяві про перегляд ухвали апеляційного суду висловлено прохання про забезпечення ОСОБА_4 на підставі рішення ЄСПЛ такого заходу індивідуального характеру, як розгляд справи зі скасуванням судового рішення апеляційного суду як незаконного.

Однак рішення ЄСПЛ не містить висновку про те, що встановлені щодо ОСОБА_4 порушення Конвенції були спричинені рішенням судової установи, яке ухвалене в межах кримінальної справи й надалі зумовлює шкідливі наслідки, що не можуть бути усунуті (виправлені) іншим способом, аніж скасуванням ухвали апеляційного суду.

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_4 у заяві до міжнародної судової установи доводив незаконність і свавільність проведення обшуку в офісі, автомобілі та гаражі, вилучення та використання його майна як речового доказу у кримінальному провадженні, в якому він не був стороною, скаржився на надмірну тривалість цього провадження та відсутність у нього ефективних засобів юридичного захисту.

При цьому ЄСПЛ визнав обґрунтованими лише скарги щодо незаконного обшуку (огляду) офісу, автомобіля та гаража заявника, вилучення та зберігання правоохоронними органами його майна та відсутності в нього можливості подати відповідні скарги.

Також ЄСПЛ визнав порушення ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до неї щодо втручання працівників правоохоронних органів у право на повагу до житла ОСОБА_4, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, на основі яких можна встановити юридичну підставу вилучення майна, та немає відповідного дозволу судового органу, тому вилучення майна було незаконним.

Стосовно цього ЄСПЛ послався на те, що розтлумачене компетентними судовими органами національне законодавство не містило жодних процесуальних гарантій, які давали б можливість оскаржити дії працівників міліції. Тому порушення ст. 13 Конвенції визнано ЄСПЛ у зв'язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо скарг ОСОБА_4 за ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до неї.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_4 ЄСПЛ вирішив за розумне надати справедливу сатисфакцію у вигляді присудження заявнику 6000 євро компенсації у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Що стосується скарги на надмірну тривалість кримінального провадження, то ЄСПЛ відхилив її як необґрунтовану з огляду на те, що заявник не був стороною у кримінальному провадженні, а з наданих матеріалів неможливо дійти висновку, що вплив, який оскаржуване провадження справило на заявника, прирівняв його особисте становище до становища підозрюваного у кримінальному провадженні.

Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ при розгляді заяви ОСОБА_4, а саме оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв'язку із цим грошова компенсація, дають підстави вважати, що стосовно заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за цих обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, що існували до вчинення порушень.

У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.

З урахуванням наведеного та з огляду на зазначені норми міжнародного і національного законодавства встановлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

Стосовно ОСОБА_4 таке повне відновлення, а тим більше шляхом скасування ухвали апеляційного суду, неможливе, оскільки ЄСПЛ констатував порушення Конвенції щодо заявника на стадії досудового розслідування кримінальної справи та не встановив жодних порушень судами України вимог закону та Конвенції, у зв'язку із чим відсутні підстави для визнання ухвали суду апеляційної інстанції незаконною та її скасування.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК Велика Палата Верховного Суду має право переглядати судові рішення та за наявності для цього підстав втручатися в них у випадку, коли міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановить порушення Україною міжнародних зобов'язань, при вирішенні справи саме судом.

Крім того, вимоги заявника про направлення справи на розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про: повернення вилучених речей; відшкодування ОСОБА_4 шкоди, заподіяної незаконним вилученням майна; відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним вилученням майна у 2008 році та незаконним порушенням кримінальної справи, а також відшкодування ОСОБА_4 частини процесуальних витрат, пов'язаних з отриманням правової допомоги, - не стосуються (виходять за межі) визначеного законом предмета перегляду судових рішень і не можуть слугувати підставами для скасування ухвали апеляційного суду.

Згідно із ч. 2 ст. 446 КПК (яка була чинною на момент подання заяви) заява про перегляд судового рішення у кримінальних справах з підстави встановлення міжнародною судовою установою міжнародних зобов'язань могла бути подана лише особою, на користь якої ухвалено рішення міжнародною судовою установою, а також її захисником, законним представником чи представником юридичної особи. А ч. 1 ст. 460 КПК передбачено, що лише учасники судового провадження мають право подати заяву про перегляд за виключними обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили.

Проте адвокат Перестюк Н.М. подала таку заяву не лише в інтересах ОСОБА_4, а й в інтересах його дружини ОСОБА_5 (яка не була учасником судового провадження в Апеляційному суді міста Києва), тоді як вона не є тією особою, на користь якої ухвалено рішення ЄСПЛ, і, як наслідок, обов'язок держави застосувати додаткові заходи індивідуального характеру в межах виконання рішення ЄСПЛ у справі «Зосимов проти України» щодо неї не виникає.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону № 2147-VIII), параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону № 2147-VIII, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву адвоката Перестюк Н.М. в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про перегляд ухвали Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2004 року за виключними обставинами у зв'язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом - залишити без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.С. Князєв

Суддя - доповідач В.В. Британчук

Судді: Н.П. Лященко С.В. Бакуліна

О.Б. Прокопенко Л.М. Лобойко

Л.І. Рогач Д.А. Гудима

І.В. Саприкіна О.М. Ситнік

О.С. Золотніков О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

О.Г.Яновська