ПО С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 року

м. Київ

Справа № 990/154/22

Провадження № 11-10заі23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргуОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 січня 2023 року (судді Данилевич Н. А., Жук А. В., Мартинюк Н. М., Губська О. А., Білак М. В.) у справі № 990/154/22 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним і скасування указу та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. 21 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мягков М. О. звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 21 травня 2021 року № 203/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 203/2021) у частині введення в дію пункту 608 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», відповідно до якого до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Республіки Дагестан, громадянина російської федерації, застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 листопада 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху. Установив особі, яка подала позовну заяву, строк тривалістю десять днів з дня вручення копії зазначеної ухвали для усунення недоліків позовної заяви та роз`яснив, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк позовна заява разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.

3. Залишаючи позовну заяву без руху, суд дійшов висновку про те, що позивач порушив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). При цьому заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду і доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку до позовної заяви не додав.

4. Також суд першої інстанції зауважив, що всупереч вимогам частини сьомої статті 161 КАС України до позовної заяви не додано оригіналу або копії оскаржуваного в частині рішення - Указу № 203/2021 або засвідченого витягу з нього, як і не додано жодних доказів того, що позивач намагався отримати у відповідача копію цього рішення, а лише зазначено про неможливість подання такого доказу разом з позовною заявою.

5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду звернув увагу на те, що в позовній заяві представник позивача не зазначив об`єктивних обставин на обґрунтування необхідності залучення третіх осіб, а саме не вказав, яким чином та на які права чи обов`язки таких осіб може вплинути рішення суду у справі, а також не надав суду відповідних доказів, які б підтверджували необхідність та доцільність залучення третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Ради національної безпеки і оборони України та Кабінету Міністрів України.

6. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що представником позивача разом із позовною заявою заявлено клопотання про витребування доказів у справі, обґрунтування якого базується лише на його твердженнях. Натомість заявником не наведено доводів про жодні заходи, які ним вжито для отримання відповідних документів, зокрема щодо направлення адвокатських запитів про надання запитуваної інформації та копій документів, а також відмови в їх наданні відповідно.

7. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2022 року задоволено заяву представника позивача Мягкова М. О. про продовження процесуального строку на усунення недоліків, установлених ухвалою від 25 листопада 2022 року, на 5 днів, тобто до 13 грудня 2022 року.

8. 13 грудня 2022 року на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви представника позивача Мягкова М. О., до якої він долучив, зокрема, клопотання про поновлення строку звернення до суду із цим адміністративним позовом.

9. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 січня 2023 року позовну заяву повернув позивачеві на підставі частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

10. Суд виходив з того, що оскаржуваний у частині Указ № 203/2021 є індивідуально-правовим актом, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду. Цей Указ опублікований у газеті «Урядовий кур`єр» від 25 травня 2021 року № 98 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/203/2021), а відтак перебіг строку звернення до суду для його оскарження за загальним правилом розпочався з 26 травня 2021 року, проте з позовною заявою позивач звернувся лише 21 листопада 2022 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до адміністративного суду. Вказаний строк є достатнім для того, аби, скориставшись (за потреби) професійною правничою допомогою, позивач міг оскаржити до суду Указ № 203/2021 у частині, що стосується його інтересів, тоді як він до суду звернувся більше ніж через рік з початку перебігу відповідного строку.

11. Суд першої інстанції зауважив, що позивач повинен був бути обізнаним (мав реальну можливість дізнатися за умови добросовісного користування своїми правами) про порушення своїх прав чи інтересів з дати офіційного опублікування оскаржуваного Указу № 203/2021. При цьому законодавством не визначено обов`язку відповідача доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст указів в інший спосіб, аніж опублікування їх в офіційних виданнях.

12. Також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду звернув увагу, що Указ № 203/2021 набрав чинності в момент його опублікування та саме із цієї дати набули чинності обмежувальні заходи, застосовані до позивача, тому починаючи саме із цього дня обсяг його прав був обмежений (як вважає позивач). Натомість відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року забезпечення реалізації самих обмежувальних заходів покладено на Кабінет Міністрів України разом зі Службою безпеки України та Національним банком України, правомірність рішень і дій яких змістом позовних вимог не охоплюється та судом у межах цієї справи не вирішується. Днем початку обчислення строку звернення до суду є момент обізнаності (забезпечення реальної можливості такої обізнаності) про прийняття оскаржуваного Указу, що впровадив обмежувальні заходи, а не конкретні випадки застосування певного їх виду.

13. Дійшовши висновку про неповажність указаних позивачем підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення про повернення позовної заяви.

14. При цьому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що вжиття позивачем заходів на усунення інших недоліків поданого адміністративного позову не змінює результатів розгляду клопотання про усунення його недоліків з огляду на імперативну вимогу частини другої статті 123 КАС України щодо повернення позовної заяви у випадку визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

15. В апеляційній скарзі представник позивача Мягков М. О. просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 січня 2023 року та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

16. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач дізнався про те, що він є у списку за № 608 з 2500 фізичних осіб у додатку 2 до Указу № 203/2021 лише в листопаді 2022 року, коли перевірив наявність даних про себе на державному вебсайті https://sanctions.nazk.gov.ua. Закон не зобов`язує фізичних осіб здійснювати таку перевірку чи вживати інших заходів для з`ясування фактів застосування до них санкцій.

17. Наголошує, що оскаржуваний акт Президента України встановлює триваючі та безстрокові обмеження прав позивача (безстрокові санкції), а тому вимога про визнання протиправним та скасування його в частині є способом захисту прав позивача від триваючого порушення його прав. На обґрунтування своєї позиції посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 464/2638/17.

18. Оскільки перебіг строку звернення до адміністративного суду визначається днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, то з огляду на тривалий характер порушення прав, свобод та інтересів позивача цим днем є кожен день, коли його права фактично порушені (обмежені).

19. На переконання представника позивача Мягкова М. О., суд першої інстанції не врахував цих обставин та ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, а саме статей 121 та 122 КАС України.

Рух апеляційної скарги

20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08лютого 2023 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 січня 2023 року та витребувала із цього суду матеріали справи № 990/154/22.

21. Ухвалою від 15 березня 2023 року Велика Палата Верховного Суду справу призначила до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.

Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги

22. 13 березня 2023 року від представника Президента України до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому ставиться питання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду першої інстанції без змін.

23. Представник Президента України вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.

24. Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов правильного висновку, що доводи позивача в зіставленні з доданими до справи документами, а також наведені ним причини, які, на його думку, зумовили пропуск строку звернення до суду, не є поважними, а відтак поданий позов підлягає поверненню особі, яка його подала.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

25. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

26. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

27. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

28. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

29. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо, зокрема, оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.

30. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

31. Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

32. За частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

33. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

34. Таким чином, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

35. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

36. Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

37. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

38. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

39. Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

40. Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду з урахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, а також положень частини другої статті 122 КАС України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вказаною нормою встановлено строки звернення до суду адміністративної юрисдикції, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

41. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

42. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

43. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

44. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

45. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

46. За змістом пункту 3 Указу № 203/2021 цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

47. Згідно з положеннями пункту 1 Указу № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є бюлетень «Офіційний вісник України» та газета «Урядовий кур`єр». Офіційним друкованим виданням, у якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України».

48. Як правильно встановив суд першої інстанції, Указ № 203/2021 оприлюднено в газеті «Урядовий кур`єр» 25 травня 2021 року за № 98, отже, шестимісячний строк для його оскарження розпочався 26 травня, а закінчився о 24 годині 25 листопада 2021 року.

49. З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що звернення ОСОБА_1 із цим позовом 21 листопада 2022 року відбулосьіз пропуском установленого процесуальним законом шестимісячного строку.

50. Щодо посилань скаржника, викладених в апеляційній скарзі, на неврахування судом першої інстанції тих обставин, що позивачу стало відомо про застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) оскаржуваним у частині Указом лише в листопаді 2022 року та що у фізичних осіб немає обов`язку здійснювати перевірку чи вживати інших заходів для з`ясування фактів застосування до них санкцій, як підстав для поновлення строку на звернення до суду із цим позовом Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

51. Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

52. Поважними причинами пропуску процесуального строку є причини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

53. Як правильно зазначив суд першої інстанції, при належному добросовісному відношенні до своїх прав та виконанні своїх обов`язків позивач не був би позбавлений можливості подати адміністративний позов у межах строку, встановленого статтею 122 КАС України, проте таким правом не скористався.

54. При цьому законодавством не визначено обов`язку відповідача доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст указів в інший спосіб, аніж опублікування їх в офіційних виданнях.

55. Щодо доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, на обґрунтування поважності причин поновлення строку звернення до суду про те, що оскаржуваний акт Президента України встановлює триваючі та безстрокові обмеження прав позивача (безстрокові санкції), а тому вимога про визнання його протиправним та скасування є способом захисту від триваючого порушення прав позивача, Велика Палата Верховного погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність розмежування відносин, що виникають у зв`язку з прийняттям індивідуального адміністративного акта та наслідками його реалізації.

56. Так, з набранням чинності оспорюваним у частині Указом № 203/2021 вступили в дію відповідні обмежувальні заходи (санкції), застосовані до позивача. Водночас відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року, введеного в дію оскаржуваним у частині Указом, забезпечення реалізації цих обмежувальних заходів покладено на Кабінет Міністрів України разом зі Службою безпеки України та Національним банком України, правомірність рішень і дій яких не є предметом розгляду в цій справі. Вчинення органами державної влади конкретних дій, що охоплюються застосованими до позивача санкціями, є лише правовими наслідками прийняття оскаржуваного Указу, які відповідно до змісту останнього триватимуть упродовж трьох років з часу його прийняття. Отже, застосування певного обмежувального заходу свідчить про дію (реалізацію) індивідуального акта (Указу № 203/2021), що необхідно відокремлювати від факту його прийняття та оприлюднення, що відбувається в часі раніше. Саме тому початком перебігу строку звернення до суду є момент, коли особа дізналася або реально отримала можливість дізнатися про прийняття оскаржуваного Указу, що впровадив обмежувальні заходи, а не конкретні випадки застосування певного їх виду.

57. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 9901/480/21.

58. З урахуванням викладеного правильним є висновок суду першої інстанції, згідно з яким початком обчислення строку звернення до суду у спірних правовідносинах є 26 травня 2021 року, а тому доводи скаржника про те, що початком перебігу такого строку є кожен день порушення (обмеження) прав позивача з огляду на триваючий характер такого порушення, є помилковими.

59. Також помилковим є посилання позивача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 464/2638/17, оскільки правовідносини, які виникли у цій справі, та у справі, яка розглядається, не є подібними. Зокрема, у справі № 464/2638/17 позивач просив зобов`язати відповідача скасувати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. Натомість у межах цієї справи (№ 990/154/22) спір виник у зв`язку з незгодою позивача в частині з оскаржуваним Указом Президента України, яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

60. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Натомість у справі, яка переглядається, скаржник як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

61. Аналогічні висновки щодо порядку обчислення строків звернення до суду у справах з подібними спірними правовідносинами, а також оцінки поважності причин їх пропуску викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 9901/518/19 (провадження № 11-1190заі19), від 05 лютого 2020 року у справі № 901/520/19 (провадження № 11-1191заі19), від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/68/20 (провадження № 11-157заі20), від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/473/21 (провадження № 11-515заі21).

62. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

63. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає правильним рішення суду першої інстанції про повернення позовної заяви особі, яка її подала, у зв`язку пропуском позивачем шестимісячного строку звернення до суду із цим позовом.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

64. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

65. За правилами частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

66. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, не допустив порушень норм процесуального права, а наведені скаржником доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 січня 2023 року - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

67. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

68. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 січня 2023 року залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. ЖелєзнийСудді: І. А. Воробйова О. М. Ситнік М. І. Гриців І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук Л. Й. Катеринчук В. Ю. Уркевич Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко С. Ю. Мартєв Н. В. Шевцова К. М. Пільков