Історія справи

Постанова ВП ВС від 23.01.2019 року у справі №826/14370/14
Ухвала КАС ВП від 31.05.2018 року у справі №826/14370/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року

м. Київ

Справа №826/14370/14

Провадження №11-667апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року (судді Кобаль М. І., Карпушова О. В., Кучма А. Ю.) у справі № 826/14370/14 за позовом ОСОБА_3 до Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області (далі - Сільрада), Відділу Держземагентства у Згурівському районі Київської області (далі - відділ Держземагентства), третя особа - ОСОБА_4, про визнання протиправними та скасування рішень і

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Сільради, відділу Держземагентства, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила:

- визнати протиправними та скасувати рішення Держземагентства від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114042015, № РВ-3200114032015 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

- визнати протиправним та скасувати рішення Сільради від 02 квітня 2008 року № 59-15-V в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_4 та передачі останній у власність земельної ділянки площею 0,3829 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства.

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що 25 грудня 2003 року на підставі рішення Сільради № 53 їй було передано у приватну власність земельні ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та площею 0,2627 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2. Згідно з актом встановлення на місцевості, погодження зовнішньої межі земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків користувачу ОСОБА_3 від 26 квітня 2003 року із сусіднім землекористувачем земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_5 було погоджено спільну межу. Цей акт підписано представником Сільради та представником районного відділу земельних ресурсів. Згурівський районний відділ земельних ресурсів висновком від 10 квітня 2004 року погодив та дозволив надати у приватну власність вищевказані земельні ділянки. 28 липня 2004 року позивачу були видані державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,2627 га на АДРЕСА_2 (серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2). 26 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася до відділу Держземагентства із заявами про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру. Відділ Держземагентства рішенням від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114042015 відмовив позивачу у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв'язку з невідповідністю поданих документів вимогам Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» і Порядку ведення земельного кадастру, а саме: перетин з ділянкою НОМЕР_4, площа співпадає на 0,4171%; перетин з ділянкою НОМЕР_3, площа співпадає на 3,476%. Того ж дня відділ Держземагентства рішенням № РВ-3200114032015 відмовив ОСОБА_3 у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з посиланням на те, що подані документи не відповідають вимогам законодавства і Порядку ведення земельного кадастру, а саме: перетин з земельною ділянкою НОМЕР_3, площа співпадає на 2,403%. Позивачу стало відомо, що Сільрада рішенням від 02 квітня 2008 року № 59-15-V затвердила технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам України та передала у власність земельні ділянки, зокрема, ОСОБА_4 - площею 0,3829 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства. На думку позивача, рішення відділу Держземагентства від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114042015, № РВ-3200114032015 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та рішення Сільради від 02 квітня 2008 року № 59-15-V у вказаній частині є протиправними та підлягають скасуванню.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29 грудня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовив у повному обсязі.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року скасував та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження в адміністративній справі щодо позовних вимог до відділу Держземагентствапро визнання протиправними та скасування рішень від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114042015 та № РВ-3200114032015, ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначила, що судом порушено норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. На думку скаржника, в цій частині заявлених позовних вимог відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії відділу Держземагентства, яке в межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень. На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині.

Рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року про закриття провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог до Сільради про визнання протиправним та скасування рішення від 02 квітня 2008 року № 59-15-V в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_4 та передачі останній у власність земельної ділянки площею 0,3829 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства в касаційному порядку не оскаржено.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 11 липня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

У липні 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Сільрада просить суд касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 червня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.

Відділ Держземагентства відзиву (заперечення) на касаційну скаргу не надіслав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі рішення Сільради від 25 грудня 2003 року № 53 ОСОБА_3 було передано в приватну власність земельні ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та площею 0,2627 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2.

Згідно з актом встановлення на місцевості, погодження зовнішньої межі земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків користувачу ОСОБА_3 від 26 квітня 2003 року із сусіднім землекористувачем земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_5 було погоджено спільну межу. Цей акт підписано представником Сільради та представником районного відділу земельних ресурсів.

Згурівський районний відділ земельних ресурсів висновком від 10 квітня 2004 року погодив та дозволив надати у приватну власність вищевказані земельні ділянки.

28 липня 2004 року позивачу були видані державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,2627 га на АДРЕСА_2 (серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2).

26 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася до відділу Держземагентства з заявами про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Відділ Держземагентства рішенням від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114042015 відмовив позивачу у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв'язку з невідповідністю поданих документів вимогам Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» і Порядку ведення земельного кадастру, а саме: перетин з ділянкою НОМЕР_4, площа співпадає на 0,4171%; перетин з ділянкою НОМЕР_3, площа співпадає на 3,476%.

Того ж дня відділ Держземагентства рішенням № РВ-3200114032015 відмовив ОСОБА_3 у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з посиланням на те, що подані документи не відповідають вимогам законодавства і Порядку ведення земельного кадастру, а саме: перетин з земельною ділянкою НОМЕР_3, площа співпадає на 2,403%.

Не погодившись з рішеннями відділу Держземагентства від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114042015, № РВ-3200114032015 ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом.

Обставини справи її учасниками під сумнів не ставляться.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3, Окружний адміністративний суд міста Києва в постанові від 29 грудня 2016 року зазначив, що: будь-яких порушень з боку Сільради під час передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки немає; рішення відділу Держземагентства від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114042015, № РВ-3200114032015 відповідають вимогам чинного законодавства України. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що цей позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року та закриваючи провадження в адміністративній справі, Київський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виник з приводу захисту позивачем своїх цивільних прав на земельну ділянку, а відтак цей спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим указаний висновок суду апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного, на думку позивача, права власності на земельні ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та площею 0,2627 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2.

При цьому спір виник у зв'язку з прийняттям відділом Держземагентства рішень від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114042015, № РВ-3200114032015 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, які мотивовані тим, що подані документи не відповідають вимогам законодавства і Порядку ведення земельного кадастру, а саме наявний перетин з іншими земельними ділянками, які рішенням Сільради від 02 квітня 2008 року № 59-15-V надані ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства.

Отже, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин. При цьому між ОСОБА_3 та суміжним користувачем - третьою особою в справі ОСОБА_4 існує невирішений спір щодо меж наданих їм у власність земельних ділянок.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи, що цей позов направлено на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, а також беручи до уваги факт існування у ОСОБА_4 права власності на суміжні земельні ділянки, перетин з якими став підставою для прийняття відділом Держземагентства оскаржуваних рішень, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Крім того, визнання протиправними та скасування рішень відділу Держземагентства від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114042015, № РВ-3200114032015 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру не призведе до поновлення прав ОСОБА_3, адже державні акти від 26 червня 2009 року серії НОМЕР_5, НОМЕР_6 щодо права власності ОСОБА_4 на вказані земельні ділянки залишаться чинними, а тому поновити своє порушене право щодо користування вказаними земельними ділянками позивач може виключно шляхом звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 816/619/15-а (провадження № 11-300апп18).

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

О. Р. Кібенко О.М. Ситнік

В. С. Князєв О.С. Ткачук

Л. М. Лобойко В.Ю. Уркевич

О.Г.Яновська