Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 815/2063/16

Провадження № 11-1296апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - ДАБІ), третя особа - ОСОБА_4, про визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року (судді Стас Л. В., Турецька І. О., Косцова І. П.),

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати реєстрацію ДАБІ декларації від 17 грудня 2015 року серії ОД № 142153512908 про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І - ІІІ категорії складності з реконструкції житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1, поданої замовником ОСОБА_4

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2013 року, резолютивну частину якого викладено у новій редакції ухвалою від 23 травня 2014 року, у справі № 1519/2-760/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ в натурі спільного часткового майна, розділено реально домоволодіння з господарськими спорудами АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та встановлено порядок користування земельною ділянкою.

Протягом 2014 - 2015 років ОСОБА_4 здійснила будівельні роботи з реконструкції належної їй частини вказаного домоволодіння шляхом улаштування прибудови, зі зміною зовнішніх геометричних розмірів фундаменту, в результаті чого створено новий житловий об'єкт зі збільшенням загальної площі з 42,7 кв. м до 71,3 кв. м. Позивач також зазначила, що здійснюючі будівельні роботи з реконструкції частки житлового будинку, ОСОБА_4 порушила її права як фактичного користувача земельної ділянки та власника частки житлового будинку.

Позивач вважає, що реєстрація ДАБІ декларації про готовність до експлуатації об'єкта проведена з суттєвим порушенням вимог діючого законодавства України, оскільки ОСОБА_4 змінила геометричний розмір фундаменту. Крім того, вона не отримувала дозвіл на початок виконання будівельних робіт, який зазначений у декларації.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 1 липня 2016 року позов задовольнив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 листопада 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, а провадження у справі закрив.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірні правовідносини виникли з приводу володіння житловим будинком з господарськими спорудами між співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_3, тому не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись із ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_3 подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначила, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки предметом позову у цій справі є перевірка законності дій суб'єктів владних повноважень під час проведення реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а тому справа підлягає розгляду адміністративним судом.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_4 просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі - без змін. Вважає, що спір у справі не має ознак публічно-правового, оскільки виник у зв'язку з порушенням, на думку ОСОБА_3, її права як користувача земельної ділянки та власника частки житлового будинку,тому не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 жовтня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки у своїй касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судове рішення у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини справи.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2013 року розділено домоволодіння з господарськими спорудами АДРЕСА_1 між співвласниками ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та встановлено порядок користування земельною ділянкою.

ОСОБА_4 виділено в особисту приватну власність в натурі частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 42,7 кв. м, жила площа 26,4 кв. м, гараж літ «Е», що складає 49/100 частин домоволодіння. Виділено в користування земельну ділянку площею 231 кв. м відповідно до меж, визначених судовим рішенням.

ОСОБА_3 виділено в натурі приміщення загальною площею 54,7 кв. м., жилою площею 31,1 кв. м, що складає 51/100 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 319 кв. м.

1 грудня 2014 року ОСОБА_3 зареєструвала своє право власності на частку домоволодіння за вказаною адресою.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 грудня 2014 року, розпорядженням Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 24 грудня 2014 року № 560/01-06, частині домоволодіння, яка виділена рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2013 року в натурі ОСОБА_4, присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_2.

25 грудня 2014 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на вказану частину житлового будинку за новою адресою: АДРЕСА_2.

Також суд встановив, що ОСОБА_4 здійснила будівельні роботи з реконструкції належної їй частини вказаного домоволодіння шляхом улаштування прибудови зі зміною зовнішніх геометричних розмірів фундаменту, в результаті чого створено новий житловий об'єкт зі збільшенням загальної площі з 42,7 кв. м до 71,3 кв. м, про що свідчить технічний паспорт від 18 грудня 2015 року.

17 грудня 2015 року ДАБІ зареєструвала декларацію № ОД 142153512908 про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І - ІІІ категорії складності, за адресою: АДРЕСА_2, а 18 грудня 2015 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво на право власності на нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 71,3 кв. м.

Не погодившись із вказаною реєстрацією та вважаючи порушеними свої права внаслідок здійснення реконструкції частини домоволодіння, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 392 ЦК передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Як убачається з установлених судами обставин справи та наведених у позовних вимогах і касаційній скарзі доводів, позивач оскаржує рішення суб'єкта владних повноважень, яке фактично стосується права третьої особи на реконструйований об'єкт нерухомого майна, саме з підстав незгоди з фактом такої реконструкції, що, на думку позивача, призвело до порушення її права, як користувача земельної ділянки та власника частки житлового будинку.

Спірна реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка здійснена суб'єктом владних повноважень, породжує права та обов'язки тільки для суб'єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідного будівництва.

За таких обставин цей спір стосується не стільки правомірності дій суб'єкта владних повноважень щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, скільки правомірності здійснення третьою особою реконструкції частини вказаного домоволодіння шляхом улаштування прибудови зі зміною зовнішніх геометричних розмірів фундаменту, в результаті чого створено новий житловий об'єкт зі збільшенням загальної площі.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі існує спір про право, а тому обраний позивачем спосіб захисту не приведе до відновлення його порушених прав.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження в цій справі.

Спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тому з урахуванням суб'єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17 та 28 листопада 2018 року у справі № 816/616/17.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко