П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 0340/1792/18

Провадження № 11-733апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - ВДВС) про визнання дій протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року (судді Хобор Р. Б., Попко Я. С., Сеник Р. П.),

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ВДВС, у якому просив:

- визнати протиправними виконавчі дії державного виконавця ВДВС Будя С. Л. щодо винесення постанов про відкриття виконавчого провадження від 9 лютого 2018 року ВП № 55747729 та ВП № 55747832;

- зобов`язати державного виконавця скасувати незаконні постанови про відкриття виконавчого провадження від 9 лютого 2018 року ВП № 55747729 та ВП № 55747832.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 9 лютого 2018 року старший державний виконавець ВДВС Будь С. Л. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 55747729 про стягнення з позивача на користь держави виконавчого збору в сумі 297 474 грн 68 коп. та постанову про відкриття виконавчого провадження № 55747832 про стягнення з позивача на користь держави витрат на проведення виконавчих дій в сумі 151 грн, які є предметом оскарження у цій справі.

Вказані постанови виділені в окреме виконавче провадження після прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження № 41600997 про стягнення з позивача на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ «АБ «Укргазбанк») в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 квітня 2007 року № 18/07-К/02 в розмірі 2 971 527 грн 87 коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,0591 га, що належать позивачу, шляхом продажу вказаного майна на прилюдних торгах на підставі виконавчого листа від 21 травня 2013 року № № 0308/21139/2012, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області.

ОСОБА_1 зазначає, що заборгованість, вказана в рішенні суду та виконавчому листі № 0308/21139/2012, не стосується позивача в повному розмірі, тому що позивач не є боржником за кредитними зобов`язаннями перед ПАТ «АБ «Укргазбанк», а був лише майновим поручителем в межах вартості майна, переданого в іпотеку.

Позивач вважає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, як це передбачено частиною другою статті 27 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ).

У рахунок погашення заборгованості позивач добровільно сплатив 712 000 грн, що підтверджується банківською квитанцією від 19 травня 2017 року № 9545-2.

Позивач зазначає, що оскільки він як майновий поручитель добровільно погасив заборгованість перед ПАТ «АБ «Укргазбанк» в межах вартості майна, а фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача присуджених за рішенням суду сум не відбулось, то оскаржувані постанови, на думку позивача, є незаконними, а дії відповідача щодо їх прийняття - протиправними.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 6 лютого 2019 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправною та скасував постанову старшого державного виконавця ВДВС Будя С. Л. про відкриття виконавчого провадження від 9 лютого 2018 року ВП № 55747729 в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 226 274 грн 68 коп. Цим рішенням стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ВДВС судовий збір в розмірі 1 071 грн 30 коп. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем вчинялись дії щодо примусового виконання виконавчого документа, а саме: прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, прийнято постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для оцінки заставленого майна, складено акт опису і арешту майна тощо, у зв`язку з чим державний виконавець правомірно прийняв постанову про стягнення виконавчого збору, а в подальшому постанову про відкриття виконавчого провадження, яка оскаржена ОСОБА_1 Разом з цим суд першої інстанції зазначив, що державний виконавець неправильно визначив розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню на користь держави, оскільки такий розмір становить 10 відсотків від суми, яка фактично стягнута, а не та, яка підлягає стягненню.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ВДВС задовольнив та скасував рішення Волинського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року і прийняв нову постанову, якою відмовив в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ВДВС про визнання протиправними дій та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правових підстав для скасування постанов про відкриття виконавчого провадження немає. В той же час суд першої інстанції вдався до оцінки правомірності стягнення виконавчого збору з боржника та правильності його визначення, проте предметом спору у цій справі є оцінка постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчих документів про стягнення з боржника виконавчого збору та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження. Тому цей суд дійшов висновку, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, порушено норми матеріального права. За таких обставин рішення про часткове задоволення позову підлягає скасуванню.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року і передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 наводить доводи про те, що постанови державного виконавця мають оскаржуватися до суду, який видав виконавчий документ, відтак розгляд цієї справи повинен здійснюватись за правилами цивільного судочинства.

Разом з цим позивач зазначає, що дії та оскаржувані постанови державного виконавця ВДВС є незаконними і наводить доводи, аналогічні доводам позовної заяви, щодо безпідставності стягнення з нього виконавчого збору саме в сумі 297 474 грн 68 коп.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що суди безпідставно розглянули справу без участі стягувача - ПАТ «АБ «Укргазбанк» та не розглянули всі його позовні вимоги.

У відзиві на касаційну скаргу начальник ВДВС просить відмовити у її задоволенні, вважаючи доводи ОСОБА_1 безпідставними. Крім того, відповідач стверджує, що спір у справі належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 3 червня 2019 року відкрив касаційне провадження.

25 липня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 20 січня 2014 року на підставі виконавчого листа, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 21 травня 2013 року за № 0308/21139/2012, старший державний виконавець ВДВС Камець Д. С. виніс постанову № 41600997 про відкриття виконавчого провадження про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами і земельну ділянку площею 0,0591 га, що належать позивачу, шляхом продажу вказаного майна на прилюдних торгах в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 квітня 2007 року № 18/07-К/02 в розмірі 2 971 527 грн 87 коп., де боржником визначено позивача, а стягувачем - ПАТ «АБ «Укргазбанк». Боржнику встановлено строк для добровільного виконання до 27 січня 2014 року. Попереджено, що у разі невиконання рішення в наданий для добровільного виконання строк його буде виконано в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій.

У вказаний строк позивач не виконав рішення суду, що стало підставою для його примусового виконання та вчинення виконавчих дій.

З матеріалів виконавчого провадження № 41600997 вбачається, що державний виконавець ВДВС в межах виконавчого провадження з метою його примусового виконання 29 червня 2016 року прийняв постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження і вніс відомості про це до відповідних реєстрів обтяжень майна; 19 серпня 2016 року - постанову про призначення експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб?єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні; 15 червня 2016 року - акт опису й арешту майна, що належать позивачу та є предметом стягнення згідно з виконавчим листом № 0308/21139/2012; з метою виявлення майна позивача, та осіб, що мають право на користування таким майном, державний виконавець зробив та надіслав на адресу уповноважених державних органів та органів місцевого самоврядування ряд запитів.

Позивач у рахунок погашення заборгованості сплатив 712 000 грн, що підтверджується наявною в матеріалах банківською квитанцією 19 травня 2017 року № 9545-2.

7 лютого 2018 року старший державний виконавець ВДВС Будь С. Л. на підставі заяви стягувача від 6 лютого 2018 року № 506/28/2018 у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі виконавчого документа прийняв постанову № 41600997 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 0308/21139/2012.

Цього ж дня старший державний виконавець ВДВС Будь С. Л. прийняв постанову № 41600997 про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 297 474 грн 68 коп. та постанову № 41600997 про стягнення витрат на проведення виконавчих дій в сумі 151 грн.

9 лютого 2018 року старший державний виконавець ВДВС Будь С. Л. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 55747729 про стягнення з позивача на користь держави виконавчого збору в сумі 297 474 грн 68 коп. та постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 55747832 про стягнення з позивача на користь держави витрат на проведення виконавчих дій в сумі 151 грн.

Не погодившись із такими діями та постановами старшого державного виконавця ВДВС, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

Суд апеляційної інстанції розглянув цей спір як публічно-правовий, проте ОСОБА_1 зазначив, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, у межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Аналогічний висновок вже висловлювався Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року (справа № 127/9870/16-ц), 30 січня 2019 року (справа № 161/8267/17), 3 квітня 2019 року (справа № 370/1034/15-ц) та 19 травня 2020 року (справа № 754/2223/15-ц).

Отже, доводи ОСОБА_1 про неможливість розгляду його позовних вимог у порядку адміністративного судочинства не можна вважати обґрунтованими.

Щодо доводів позивача про безпідставність стягнення з нього виконавчого збору саме в сумі 297 474 грн 68 коп. та щодо незаконності рішення суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Статтями 40 та 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема, частиною третьою статті 40 цього Закону визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону № 1404-VІІІ, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону № 1404-VІІІ), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону № 1404-VІІІ відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Тобто, відповідно до вимог Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується у порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в цьому випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 цього Закону чи повернення виконавчого документа згідно зі статтею 37зазначеного Закону.

Як зазначалось вище, постанову про закінчення виконавчого провадження № 41600997 відповідачем прийнято 7 лютого 2018 року. Цього ж дня прийнято постанову про стягнення виконавчого збору № 41600997 та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження № 41600997.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору та постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження.

Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Відповідно до частини п`ятої вказаної вище статті Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

9 лютого 2018 року старший державний виконавець ВДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 55747729 для виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 297 474 грн 68 коп. та постанову про відкриття виконавчого провадження № 55747832 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 151 грн.

Виходячи з аналізу норм Закону № 1404-VІІІ порядок відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчих документів щодо стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій регулюється загальними нормами цього Закону щодо порядку примусового виконання рішення на підставі виконавчих документів.

Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просить суд визнати неправомірними дії старшого виконавця ВДВС щодо винесення постанов про відкриття виконавчого провадження від 9 лютого 2018 року № 55747729, 55747832, визнати недійсними та скасувати їх, обґрунтовучи протиправність таких рішень тим, що стягнення з позивача виконавчого збору є неправомірним, оскільки, на його думку, державний виконавець не вчинив жодних дій щодо виконання рішення суду. Крім того, позивач не погоджується із сумою виконавчого збору та наводить відповідні доводи щодо завищення такої суми, посилаючись, зокрема, на частину другу статті 27 Закону № 1404-VІІІ.

Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 , оскаржуючи постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчих документів щодо стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, які є самостійним рішенням суб`єкта владних повноважень, а підстави і порядок їх прийняття врегульовано Законом № 1404-VІІІ. Однак ОСОБА_1 не обґрунтовує протиправність постанов про відкриття виконавчого провадження, а фактично наводить доводи щодо незгоди із постановами державного виконавця ВДВС про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, які у цій справі не оскаржує.

Підставою для прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження є виконавчі документи, якими у цій справі є постанова про стягнення виконавчого збору та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що порядок прийняття оскаржуваних постанов про відкриття виконавчого провадження, визначений Законом № 1404-VІІІ, відповідачем не порушено, а постанови про стягнення виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, на підставі яких відкрито виконаве провадження, є чинними та ОСОБА_1 не оскаржуються.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи касаційної скарги позивача таких висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Вимоги касаційної скарги про скасування постанови суду першої інстанції не можуть бути задоволені, оскільки це рішення скасоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року.

Відповідно до статті 242 КАС рішення суду повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За правилами статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року - без змін.

Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська