Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.03.2018 року у справі №817/985/17
Постанова ВП ВС від 13.01.2020 року у справі №817/985/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 817/985/17

Провадження № 11-950апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року (суддя Махаринець Д. Є.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року (судді Мацький Є. М., Шевчук С. М., Шидловський В. Б.) у справі № 817/985/17 за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Рівненське БТІ»), Рівненського регіонального центру надання адміністративних послуг, приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Сивоглаз Світлани Станіславівни (далі - приватний нотаріус), треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування записів про реєстрацію права власності та

ВСТАНОВИЛА:

1. У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати:

запис про державну реєстрацію права власності, вчинений КП «Рівненське БТІ» за № 84-258 в книзі № 2 про реєстрацію права власності від 01 березня 2011 року на магазин ритуальних послуг загальною площею 334,9 м2, який знаходиться на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 33028115), за ОСОБА_2 ;

запис про державну реєстрацію власності, вчинений КП «Рівненське БТІ» за № 44-195 у книзі № 2 про реєстрацію права власності від 16 червня 2011 року на виробниче приміщення (літ. «А-1») загальною площею 59,1 м2, що знаходиться на АДРЕСА_2, реєстраційний номер майна 24773572), за ОСОБА_4 ;

запис про державну реєстрацію права власності, вчинений державним реєстратором за № 15292111 від 07 липня 2016 року про право власності на виробниче приміщення (літ. «А-1») загальною площею 559,1 м2, що знаходиться на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 24773572), за ОСОБА_4 ;

запис про державну реєстрацію права власності, вчинений приватним нотаріусом за № 15400321 від 14 липня 2016 року, про право власності на виробниче приміщення (літ. «А-1») загальною площею 559,1 м2, що знаходиться на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 965989756101), за ОСОБА_1

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2017 року позов задовольнив повністю.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 лютого 2018 року це рішення суду залишив без змін.

2. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не погодилися з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подали касаційні скарги, в яких кожна окремо просить скасувати судові рішення.

ОСОБА_2 зазначає, що у цієї справі оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв`язані й питання щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості. Тому цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку державних реєстраторів, що унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Своєю чергою ОСОБА_1 стверджує, що суди непропорційно втрутилися в мирне володіння майном власниками та постановили рішення, які не ґрунтуються на вимогах закону та загальних принципах міжнародного права. У зв`язку із порушенням правил юрисдикції адміністративних судів просить провадження у справі закрити.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалами від 20 березня та 25 квітня 2019 року відповідно відкрив касаційне провадження в цій справі і, оскільки учасники справи оскаржували судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалою від 09 вересня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

3. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили нижченаведені фактичні обставини, які коротко можно викласти таким чином.

Слідчий СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області постановою від 11 квітня 2010 року порушив кримінальну справу № 1/474-10 стосовно ОСОБА_5 за вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (заволодіння чужим майном або правом на майно шляхом зловживання довірою).

Цей же слідчий постановою від 12 травня 2010 року визнав ОСОБА_3 потерпілим у цій кримінальній справі. У зв`язку з тим, що ОСОБА_5 злочинними діями заподіяла шкоду, ОСОБА_3 подав позов про відшкодування завданої майнової шкоди в розмірі 1 913 960 грн та моральної шкоди в розмірі 200 000 грн.

На запит старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області 24 вересня 2010 року КП «Рівненське БТІ» повідомило, що за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на такі об`єкти нерухомого майна: 1) приміщення салону-магазину ритуальних послуг, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане 10 серпня 2004 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради на підставі розпорядження міського голови від 09 серпня 2004 року за № 1796-р; 2) виробниче приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на підставі ухвали Рівненського міського суду від 29 травня 1998 року; 3) пральня спецодягу, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця І. Сірка, будинок 11-В, на підставі Договору купівлі-продажу від 04 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом, реєстраційний № 4508; 4) приміщення магазину, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 24 січня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом, реєстраційний № 193.

З метою забезпечення цивільного позову та виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, старший слідчий СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області постановою від 18 грудня 2010 року наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить обвинуваченій ОСОБА_5

03 лютого 2011 року на підставі постанови від 18 грудня 2010 року старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 30205736 зареєстровано арешт нерухомого майна, яке належить ОСОБА_5

19 серпня 2011 року слідчий СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області виніс постанову про порушення кримінальної справи за № 1/911-11 відносно певної особи за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 388 Кримінального кодексу України.

21 серпня 2011 року слідчий СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області в рамках кримінальної справи № 1/911-11, порушеної щодо ОСОБА_5 , постановою наклав арешту на майно: 1) приміщення салону-магазину ритуальних послуг, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане 10 серпня 2004 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради на підставі розпорядження міського голови від 09 серпня 2004 року за № 1796-р; 2) виробниче приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі ухвали Рівненського міського суду від 29 травня 1998 року; 3) пральня спецодягу, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця І. Сірка, будинок 11-В, на підставі Договору купівлі-продажу від 04 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом, реєстраційний № 4508; 4) приміщення магазину, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 24 січня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом, реєстраційний № 193.

30 вересня 2011 року Перша державна Рівненська нотаріальна контора внесла відомості до Реєстру прав нерухомого майна щодо заборони відчуження за № 11673168 на виробниче приміщення за № 36 на вулиці Курчатова у місті Рівне.

Рівненський міський суд вироком від 25 червня 2013 року у справі № 1-550/11 визнав ОСОБА_5 винною у злочині, передбаченому частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке належить на праві приватної власності. Стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 892 723 грн та 50 000 грн моральної шкоди.

Рівненський міський суд рішенням від 16 травня 2016 року у справі № 569/2742/16-ц зняв арешт, накладений постановою слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області від 21 вересня 2011 року.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 04 жовтня 2017 року у справі № 569/2742/16-ц скасував ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 22 червня 2016 року, справу передав до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 16 травня 2016 року.

Апеляційний суд Рівненської області постановою від 25 січня 2018 року скасував рішення Рівненського міського суду від 16 травня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 про зняття арешту з нерухомого майна відмовив.

12 жовтня 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали письмовий договір дарування без нотаріального посвідчення, відповідно до якого перша подарувала, а остання прийняла в дар магазин ритуальних послуг, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання укладеного між нею та ОСОБА_5 договору дарування від 12 жовтня 2010 року дійсним.

Рівненський міський суд рішенням від 08 лютого 2011 року у справі № 2-2005/2011 визнав дійсним договір дарування від 12 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а також визнав за останньою право власності на приміщення магазину ритуальних послуг, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

12 жовтня 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали в простій письмовій формі без нотаріального засвідчення договір купівлі-продажу виробничого приміщення (літ. «А-1») загальною площею 559,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 подав до Рівненського міського суду цивільний позов до ОСОБА_5 про визнання укладеного між ними договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2010 року дійсним та визнання за ним права власності на виробниче приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рівненський міський суд рішенням від 11 квітня 2011 року у справі № 2-3385/11 визнав дійсним договір купівлі-продажу від 12 жовтня 2010 року та право власності за ОСОБА_4 на виробниче приміщення (літ. «А-1») загальною площею 559,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

У зв`язку із відсутністю у ОСОБА_5 майна, на яке згідно з вироком від 25 червня 2013 року у справі за № 1-550/11 може бути звернено стягнення, ОСОБА_3 звернувся до суду для оскарження реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомості.

4. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.

Вимогами у цій справі є визнання протиправними дій і скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС України у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС України у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України у наведеній вище редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки приватні нотаріуси та державний реєстратор, приймаючи оспорювані рішення про державну реєстрацію прав на об`єкти нерухомого майна, не мали публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Визнання протиправними і скасування рішень про державну реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомості за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 спрямовано на захист прав позивача у зв`язку із невиконанням цивільного позову в кримінальній справі № 1-550/11.

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором між позивачем та третіми особами щодо прав на спірне майно (об`єкти нерухомості).

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

5. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим.

Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних правовідносинах (зокрема, постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 29 травня 2019 року у справі № 815/4063/15). У вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування дій та рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Отже, доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо неналежності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів знайшли своє підтвердження під час її розгляду у суді касаційної інстанції.

6. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

7.Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року та постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 рокупідлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

8. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина десята статті 139 КАС України).

Частиною одинадцятою статті 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить відшкодувати судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 3840 грн та касаційної скарги - в розмірі 5120 грн, які вона сплатила за розгляд усіх вимог, заявлених позивачем, та відшкодованих йому за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (частина п`ята статті 7 цього Закону).

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що судовий збір у розмірі 3840 грн, сплачений ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги, що підтверджується платіжним дорученням від 20 грудня 2017 року № 262, та судовий збір у розмірі 5120 грн, сплачений ОСОБА_2 за подання касаційної скарги, що підтверджується платіжним дорученням від 15 березня 2018 року № 1271541ВВ7, слід стягнути на її користь.

Керуючись статтями 132, 139, 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 рокускасувати, провадження у справі закрити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 3840 грн (три тисячі вісімсот сорок гривень), сплачений згідно з платіжним дорученням від 20 грудня 2017 року № 262, та судовий збір у розмірі 5120 грн (п`ять тисяч сто двадцять гривень), сплачений згідно з платіжним дорученням від 15 березня 2018 року № 1271541ВВ7.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська

О. Р. Кібенко