П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 810/593/16

Провадження № 11-756апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Стандарт»(далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «КБ «Стандарт», Банк відповідно) Грицака Ігоря Юліановича та Ірклієнка Юрія Петровича, третя особа - Фонд, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Київськогоокружногоадміністративного судувід 18 квітня 2016 року (суддя Лиска І. Г.) та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року(судді Пилипенко О. Є., Глущенко Я. Б., Шелест С. Б.),

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду Грицака І. Ю. щодо невключення позивача до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду;

- зобов`язати уповноважену особу Фонду Ірклієнка Ю. П. включити позивача до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду;

- зобов`язати уповноважену особу Фонду Ірклієнка Ю. П. подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Банку за рахунок Фонду.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 18 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, позов задовольнив.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем необґрунтовано обмежено право ОСОБА_1 на отримання коштів за вкладом за рахунок Фонду, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів та не доведено, що умови укладеного позивачем правочину передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами Банку. Крім того, доводи відповідача про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) не знайшли підтвердження під час вирішення справи.

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нову постанову, якою відмовити в позові.

Указує на правомірність своїх дій щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «КБ «Стандарт», оскільки вважає, що переказ коштів на рахунок позивачки, відкритий у цьому банку, з рахунку іншого вкладника Банку ОСОБА_1 є нікчемним у розумінні пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 4452-VI), адже Банк надав позивачці перевагу перед іншими своїми кредиторами.

Крім того, уповноважена особа Фонду вважає, що спір у цій справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом спору є виконання фізичною особою та банком договірних зобов`язань, відтак спір має бути розглянутий за правилами цивільного судочинства.

Відзивів на касаційну скаргу до суду не надійшло.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки уповноважена особа Фонду оскаржує рішення судів з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установили суди попередніх інстанцій, 6 лютого 2015 року між ПАТ «КБ «Стандарт» (Банк) та ОСОБА_1 (у подальшому прізвище змінено на ОСОБА_1 ) укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 76946, відповідно до умов якого Банк прийняв на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти.

На підтвердження факту внесення грошових коштів на депозитний рахунок до Банку позивачем надано належним чином оформлене платіжне доручення від 6 лютого 2015 року № 3625 на суму 200 тис. грн, яке свідчить про те, що грошові кошти відповідно до укладеного договору внесені позивачем 6 лютого 2015 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19 лютого 2015 року № 116 «Про віднесення ПАТ «КБ «Стандарт» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Стандарт» від 19 лютого 2015 року № 38, згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 18 червня 2015 року № 385 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Стандарт» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 19 червня 2015 року № 120 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Стандарт» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Стандарт» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію цього банку провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Грицака І. Ю. строком на 1 рік з 19 червня 2015 року до 18 червня 2016 року.

Наказом уповноваженої особи Фонду від 19 червня 2015 року № 2/2-ОД «Про тимчасове обмеження здійснення банком на час ліквідації банківських операцій щодо виплат коштів вкладникам за відповідними рахунками вкладників на час проведення досудового розслідування правоохоронними органами» обмежено здійснення банківських операцій щодо виплат коштів вкладникам, у тому числі позивачці.

Уповноважена особа Фонду 17 червня 2015 року звернулася до Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві із заявою про кримінальне правопорушення, у якій просила зареєструвати заяву про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування кримінального провадження. У подальшому листом від 7 жовтня 2015 року № 55/15909 уповноважену особу Фонду повідомлено про те, що заява про вчинення кримінального правопорушення зареєстрована в Подільському РУ ГУ МВС України в м. Києві, відомості, викладені в повідомленні уповноваженої особи Фонду, щодо протиправних дій фізичних осіб при перерахуванні грошових коштів з власних рахунків, відкритих у банку, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

24 червня 2015 року на офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що у зв`язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 19 червня 2015 року № 120 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Стандарт» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», Фонд з 26 червня 2015 року розпочинає виплати коштів вкладникам цього банку.

З огляду на те, що Фонд розпочав виплати коштів вкладникам банку, позивачка звернулася до банку-агента та дізналась про відсутність її даних у переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Позивачка зверталася до уповноваженої особи Фонду, зокрема, 13 липня 2015 року із заявою про негайне виконання зобов`язань банком, відповіді на яку отримала.

Відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду від 9 вересня 2015 року

№ 11 «Про визнання правочинів (договорів) нікчемними» з урахуванням звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку й інших осіб стосовно ПАТ «КБ «Стандарт» було визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори) згідно з переліком, який додається до цього наказу.

Згідно з витягом з додатку «Перелік транзакцій та правочинів (договорів), визнаних нікчемними» до наказу № 11 від 9 вересня 2015 року транзакції щодо перерахування коштів на рахунок позивачки визнані нікчемними.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 12 листопада 2015 року № 208 змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Стандарт». З 16 листопада 2015 року всі повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Стандарт» делеговано Ірклієнку Ю. П.

Не погодившись з невключенням ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, позивачка звернулася до суду з позовом про визнання такої бездіяльності уповноваженої особи Фонду протиправною, зобов`язання відповідача включити її до переліку та подати до Фонду відповідну інформацію.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте уповноважена особа Фонду зазначила, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС (у редакції, чинній на час подання позову) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VIФонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VIФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).

Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

За приписами частини першої статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VIвирішує виключно Фонд.

Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції в подібних справах (постанови від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справах № 761/7978/15-ц, № 805/2090/17-а, № 820/3664/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 815/2229/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17 та інші).

У вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, зокрема і відносини щодо формування переліку осіб, які мають право на таке відшкодування,складаються без участі банку-боржника.

Тому спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами.

Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства немає.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні спору стосовно правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не включив її до переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за її банківським вкладом (депозитом) у ПАТ «КБ «Стандарт» за рахунокФонду, як того вимагала стаття 27 Закону № 4452-VI.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як уже було зазначено, статті 26 та 27 Закону № 4452-VIпередбачають набуття вкладником права на одержання гарантованої суми відшкодування за вкладом, а також порядок визначення уповноваженою особою Фонду вкладників, які мають право на таке відшкодування за рахунок Фонду.

Крім того, відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення) уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.

Пунктом 6 розділу ІІІ Положення визначено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом зі змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення.

Таким чином, уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також і на внесення додаткової інформації щодо вкладників до такого переліку.

Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 2 Закону № 4452-VIвклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Отже, позивачка внаслідок укладення договору банківського вкладу набула статусу вкладника банку в розумінні зазначених вище норм.

Відповідно до положень статті 37 Закону № 4452-VIуповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Частиною другою статті 38 Закону № 4452-VIвизначено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VIвизначає перелік підстав нікчемності правочину. Так, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Слід зазначити, що наказ відповідача від 9 вересня 2015 року № 11 «Про визнання правочинів (договорів) нікчемними», яким, зокрема, перерахування коштів на рахунок позивачки визнано нікчемним, не містить посилань на конкретну визначену статтею 38 цього Закону підставу нікчемності.

Однак у касаційній скарзі скаржник зазначає, що зарахування коштів на рахунок позивачки було визнано нікчемним на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

З огляду на приписи частини першої статті 38 згаданого Закону предметом перевірки уповноваженої особи Фонду має бути договір банківського вкладу

від 6 лютого 2015 року № 76946,укладений між ПАТ «КБ «Стандарт» та позивачкою.

Разом з тим відповідачем не надано та судами не здобуто доказів того, що цей договір містить умови, які передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання позивачці переваг (пільг), прямо не встановлених для неї законодавством чи внутрішніми документами банку.

Що ж до переказу коштів на рахунок позивачки, то відповідно до пункту 1.24 частини першої статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Отже, здійснюючи переказ коштів, банк не вчиняв окремий правочин, оскільки не був ініціатором переказу коштів, а здійснював обслуговування банківського рахунку позивачки, відкритого відповідно до договору банківського вкладу

від 6 лютого 2015 року № 76946, укладеного між нею та ПАТ «КБ «Стандарт».

Крім того, укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ «КБ «Стандарт» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (20 лютого 2015 року), тому позивачка підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «КБ «Стандарт», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог Закону № 4452-VI.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли правильного висновку, що позивачка є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і невключивши ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «КБ «Стандарт», які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, відповідач допустив протиправну бездіяльність.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, як і про поширення на нього юрисдикції саме адміністративного суду, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі аргументи відповідача не спростовують таких висновків.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року- без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Стандарт» Ірклієнка Юрія Петровича залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаО. Г. Яновська О. Р. Кібенко