ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року

м. Київ

Справа № 990/23/22

Провадження № 11-144заі22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження за наявними матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2022 року (судді Гімон М. М., Дашутін І. В., Усенко Є. А., Шишов О. О., Яковенко М. М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним і нечинним нормативно-правового акта в частині та

ВСТАНОВИЛА:

1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та нечинним Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), в частині підпункту 16 пункту 116 та пункту 64. На переконання позивачки, оскаржувані нею пункти Положення № 1153/2008 суперечать правовим актам вищої юридичної сили.

На обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що підпункт 16 пункту 116 Положення № 1153/2008 суперечить статті 2 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), частині восьмій статті 10-1, частині п`ятій статті 11 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII). Свою позицію мотивує тим, що згідно з нормативно-правовими актами, які мають вищу юридичну силу, при вибутті у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за працівником зберігається місце роботи (посада). Однак оскаржуваний підпункт Положення № 1153/2008 дозволяє звільнення з посади, що, відповідно, свідчить про його протиправність.

Позивачка висловлює й позицію про те, що підпункт 16 пункту 116 Положення № 1153/2008 не відповідає Конституції України, оскільки за змістом статті 106 Конституції України Президент України не наділений повноваженнями встановлювати інші норми задля правового регулювання відносин, пов`язаних з відпусткою, аніж передбачені законами.

Протиправність пункту 64 Положення № 1153/2008 позивачка обґрунтовує тим, що він суперечить пункту 48-1 цього ж Положення, оскільки оскаржуваний пункт встановлює неможливість присвоєння чергового військового звання під час перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а пункт 48-1 встановлює, що час перебування в такій відпустці зараховується до строку вислуги у військовому званні. Позивачка звертає увагу на Рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп/199, у якому викладено висновок про неможливість врегулювання однієї конкретної сфери суспільних відносин однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Тому позивачка вважає, що застосуванню підлягає пункт 48-1 Положення № 1153/2008, а пункт 64 цього Положення є протиправним і нечинним.

У заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачка зазначила, що підпункт 16 пункту 116 Положення № 1153/2008 викладений у новій редакції (яка і оскаржується в цій справі) на підставі пункту 1 Указу Президента України від 14 листопада 2016 року № 503/2016 «Про внесення змін до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі - Указ № 503/2016). На доповнення до зазначеного в позові обґрунтування позивачка зазначає, що підстав для внесення змін до Положення не було, а відповідач у даному випадку перевищив свої повноваження при внесенні змін, виклавши підпункт 16 пункту 116 у новій редакції, яка за своїм змістом суперечить законам України і, більше того, має ознаки дискримінації жінок?військовослужбовців, які вибули у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, порівняно з жінками - працівниками інших установ.

Також позивачка звертає увагу, що пункт 64 Положення № 1153/2008 викладений у новій редакції (яка й оскаржується в цій справі) на підставі пункту 1 Указу Президента України від 14 липня 2015 року № 417/2015 «Про внесення змін до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі - Указ № 417/2015). Виокремлює, що Положення № 1153/2008 було доповнено пунктом 48-1 згідно з Указом Президента України від 03 вересня 2020 року № 372/2020 «Про внесення змін до деяких указів Президента України» (далі - Указ № 372/2020). Обґрунтування незгоди із цим пунктом Положення є аналогічними тим, які викладені в позовній заяві.

У заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачка просить: 1) визнати протиправним та нечинним підпункт 16 пункту 116 Положення № 1153/2008, зі змінами, внесеними згідно з підпунктом 30 пункту 1 Указу № 503/2016, - «перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку за медичними показниками) - до закінчення відпустки по догляду за дитиною»; 2) визнати нечинним підпункт 1 пункту 64 Положення № 1153/2008, зі змінами, внесеними згідно з підпунктом 27 пункту 1 Указу № 417/2015, - слова «у відпустці по догляду за дитиною або» з дня набрання чинності Указом № 372/2020.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 15 листопада 2022 року позов задовольнив частково: визнав протиправним і нечинним підпункт 16 пункту 116 Положення № 1153/2008 у редакції підпункту 30 пункту 1 Указу Президента України від 14 листопада 2016 року № 503/2016 щодо зарахування військовослужбовця в розпорядження відповідного командира у разі перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. У решті позову відмовив.

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Президента України судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн 20 коп.

3. ОСОБА_1 не погодилася із цим рішенням суду і звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове судове рішення. Просить також змінити мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2022 року щодо оцінки повноважень Президента України на викладення підпункту 16 пункту 116 Положення № 1153/2008 у редакції підпункту 30 пункту 1 Указу Президента України № 503/2016 від 14 листопада 2016 року.

Скаржниця зазначає, що за вимогами пунктів 48-1, 55 Положення № 1153/2008 та пункту 3.7 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454 (далі - Інструкція № 170), які регулюють присвоєння чергових військових звань, такі звання присвоюються військовослужбовцям, у яких закінчився строк вислуги в попередньому військовому званні, про що видається наказ за датою закінчення строку вислуги військовослужбовців у діючому військовому званні.

Переконує, що ці норми не можуть бути реалізовані в ситуації, коли дата закінчення строку вислуги в попередньому військовому званні припадає, зокрема, на час перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною, оскільки це прямо забороняє підпункт 1 пункту 64 Положення № 1153/2008, зі змінами, внесеними згідно з підпунктом 27 пункту 1 Указу № 417/2015, з вимогами про визнання нечинним якого вона звернулась до суду.

ОСОБА_1 наполягає, що неможливість присвоєння чергового військового звання під час перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку суперечить закріпленому в пункті 48?1 Положення № 1153/2008 порядку зарахування до строку вислуги у військовому званні.

З погляду позивачки, неузгодженість положень пункту 48?1 та підпункту 1 пункту 64 Положення № 1153/2008 позбавляє права військовослужбовців, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, уставноленої для всіх військовослужбовців гарантії у вигляді обов`язкового своєчасного присвоєння чергового військового звання за датою закінчення строку вислуги військовослужбовців у діючому військовому званні, що ставить таких осіб в нерівні умови.

Крім того, на її думку, суд першої інстнції допустив неповне з`ясування обставин щодо цієї позовної вимоги, адже відповідно до вимог пункту 64 Положення № 1153/2008 чергове військове звання не присвоюється, зокрема, під час перебування військовослужбовця в розпорядженні відповідних командирів. Це означає, що особі, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і не зарахована в розпорядження відповідного командира (за умови закінчення строку вислуги військовослужбовців у військовому званні), може присвоюватися чергове військове звання без необхідності переривання такої відпустки. А тим військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідного командира, чергові військові звання присвоюються після їхнього призначення на відповідні посади з урахуванням вислуги у військовому званні. При цьому ОСОБА_1 звертає увагу, що Верховний Суд як суд першої інстанції в цій справі визнав протиправним та нечинним підпункт 16 пункту 116 Положення № 1153/2008, зі змінами, внесеними згідно з підпунктом 30 пункту 1 Указу № 503/2016 щодо зарахування військовослужбовця в розпорядження відповідного командира у разі перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відносини, пов`язані з відпусткою, не належать до предмета правового регулювання Положення № 1153/2008, а Президент України перевищив свої повноваження при внесенні змін до нього, виклавши оскаржуваний підпункт 16 пункту 116 цього Положення в новій редакції, що за змістом суперечить статті 2 Закону № 504/96-ВР, частині восьмій статті 10-1, частині п`ятій статті 11 Закону № 2011-XII та не відповідає низці положень Конституції України. Тому в цій частині позивачка наполягає на зміні мотивувальної частини оскарженого рішення суду першої інстанції.

4. Від представника Президента України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому висловлене прохання про залишення її без розгляду, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2022 року - без змін з огляду на правильне встановлення цим судом фактичних обставин справи та ухвалення цього рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5. Ухвалою від 21 грудня 2022 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 26 січня 2023 року призначила розгляд справи в порядку письмового провадження.

6. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги щодо частини позовних вимог, в задоволенні яких відмовив суд першої інстанції, і дійшла висновку про таке.

У цій справі суд встановив такі обставини.

Відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 24 січня 2018 року № 40 з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 5 років, прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу і зараховано до списків особового складу Збройних Сил України.

22 лютого 2018 року відповідно до Указу Президента України № 39/20у структурі Збройних Сил України створено Командування Сил логістики Збройних Сил України (умовне найменування - військова частина НОМЕР_1 ).

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 4 від 11 січня 2020 року ОСОБА_1 призначена на посаду офіцера юридичного відділу військової частини НОМЕР_1 та приступила до виконання службових обов`язків за посадою з 17 січня 2020 року згідно з пунктом 13 наказу № 12 від 17 січня 2020 року.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04 лютого 2021 року № 26 позивачці надано соціальну відпустку - відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04 лютого 2021 року по 25 липня 2023 року.

09 червня 2021 року Командувач Сил логістики Збройних Сил України видав наказ № 79 про увільнення позивачки від займаної посади і зарахування в розпорядження командувача Сил логістики Збройних Сил України з 09 червня 2021 року.

Підставою для видання оскаржуваного пункту 33 наказу командувача Сил логістики Збройних Сил України (по особовому складу) від 09 червня 2021 року № 79 зазначений підпункт 16 пункту 116 розділу IV «Призначення на посади та звільнення з посад» Положення № 1153/2008.

Зазначені обставини встановлені також у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року у справі № 640/19240/21 і відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не підлягають доказуванню (обставини встановлені щодо позивача).

У подальшому на підставі рапорта ОСОБА_1 тимчасово виконуючий обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 генерал-майор ОСОБА_2 видав наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 січня 2022 року № 4, згідно з пунктом 3 якого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , колишнього офіцера юридичного відділу військової частини НОМЕР_1 , яка зарахована в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , вирішено вважати такою, що прибула з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, 10 січня 2022 року.

22 січня 2022 року тимчасово виконуючий обов`язки командувач Сил логістики Збройних Сил України генерал-майор ОСОБА_2 видав наказ командувача Сил логістики Збройних Сил України (по особовому складу) № 8, згідно з пунктом 7 якого відповідно до пунктів 43 та 55 Положення № 1153/2008 лейтенанту юстиції ОСОБА_1 , офіцеру юридичного відділу командування, присвоєно чергове військове звання - старший лейтенант юстиції.

На переконання позивачки, незалежно від того, що після виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку її було призначено на ту ж саму посаду, формулювання, закріплене в підпункті 16 пункту 116 Положення № 1153/2008, не дозволяє однозначно стверджувати про те, що така гарантія в будь-якому випадку буде дотримана, адже її фактично на підставі цього підпункту звільнили з займаної посади. Крім того, перебуваючи у відпустці, вона була позбавлена можливості отримати чергове військове звання через закріплену в пункті 64 Положення № 1153/2008 умову, що фактично зумовило необхідність перервати відпустку і вийти на роботу задля його отримання.

Ці обставини зумовили підстави для звернення до суду із цим позовом про визнання протиправним і нечинним нормативно-правового акта в частині.

7. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи відмову в задоволенні частини позовних вимог ОСОБА_1 , що стало підставою для її звернення з апеляційною скаргою, виходив з такого тлумачення названих позивачкою та, з її погляду, неузгоджених між собою норм.

Відповідно до підпункту 1 пункту 64 Положення № 1153/2008 зі змінами, внесеними згідно з указами Президента від 26 жовтня 2012 року № 613/2012 «Про внесення змін до Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153», № 417/2015, чергове військове звання не присвоюється під час перебування військовослужбовця в розпорядженні відповідного командира, у відпустці по догляду за дитиною або усунення від виконання службових обов`язків, відсторонення від виконання службових повноважень, відсторонення від виконання службових повноважень на посаді, відсторонення від посади.

Така редакція цього підпункту є чинною і станом на час розгляду цієї справи.

Відповідно до абзацу третього пункту 48 Положення № 1153/2008 у редакції Указу Президента № 417/2015 час перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною не зараховується до строку вислуги у військовому званні.

Така редакція абзацу третього пункту 48 Положення № 1153/2008 була чинною до дня набрання чинності Указом № 372/2020, що відбулося 05 вересня 2020 року.

З 05 вересня 2020 року абзац третій пункту 48 Положення № 1153/2008 не містить положень про те, що час перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною не зараховується до строку вислуги у військовому званні, натомість із цього дня набрав чинності новий пункт 48-1 Положення № 1153/2008, який навпаки встановлює, що до строку вислуги у військовому званні зараховується час перебування військовослужбовця у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відпустці для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку.

Позивачка вважає, що пункт 64 суперечить пункту 48-1 Положення № 1153/2008, оскільки, з одного боку, законодавство встановлює, що час перебування в соціальній відпустці зараховується до строку вислуги у військовому званні (із чим позивачка погоджується), а з іншого боку - у період такої відпустки чергове звання не присвоюється (із чим вона не погоджується). При цьому позиція позивачки в цій частині полягає здебільшого в тому, що після закінчення мінімального строку вислуги в конкретному військовому званні чергове звання має присвоюватися в максимально стислий термін після досягнення військовослужбовцем права на отримання чергового звання, незалежно від того, чи перебуває такий військовослужбовець у будь-якому з видів відпусток, у тому числі й по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Проаналізувавши зазначені пункти Положення № 1153/2008, а також доводи позивачки в цій частині, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність суперечностей у цій частині, адже пункт 48-1 Положення № 1153/2008 визначає порядок обрахунку строку вислуги у військовому званні, а пункт 64 Положення № 1153/2008 встановлює застереження щодо моменту присвоєння чергового звання. Тобто підстав вважати, що вони по-різному регулюють питання порядку присвоєння чергового звання немає. Зазначені норми мають відмінні предмети регулювання. Інших доводів, які б свідчили про незаконність пункту 64 Положення № 1153/2008, позивачка не навела.

Отже, та обставина, що законодавець у пункті 64 Положення № 1153/2008 установив неможливість присвоєння чергового військового звання під час перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не дає підстав для висновку, що це суперечить порядку розрахунку строку вислуги у військовому званні, який закріплено в пункті 48-1 Положення № 1153/2008.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

8. Перевіривши рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Велика Палата Верховного Суду погоджується з наведеним висновком цього суду щодо безпідставності вимог визнання незаконним оскаржуваного ОСОБА_1 пункту 64 Положення № 1153/2008, який, з її погляду, суперечить пункту 48-1 цього Положення. Суд вірно указав на відсутність підстав стверджувати про існування колізії між цими нормами, оскільки вони регулюють різні питання, а звідси - про незаконність оскаржуваної норми Положення № 1153/2008. Наведені нормативно-правові приписи відповідають принципам законності та юридичної визначеності.

9. Стосовно доводів ОСОБА_1 про необхідність зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення в частині оцінки повноважень Президента України, який, на її думку, вийшов за їх межі, затверджуючи зміни до Положення № 1153/2008 в частині встановлення інших норм щодо відносин, пов`язаних із соціальними відпустками, слід зазначити про таке.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, відхиляючи доводи позивачки в цій частині, виходив з визначених Конституцією України повновжень Президента України, який за змістом Основного Закону є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, та положень Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), за частиною четвертою статті 2 якого порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Позивачка в апеляційній скарзі наголошує, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відносини, пов`язані з відпусткою, не належать до предмета правового регулювання Положення № 1153/2008. Саме в цьому вона вбачає перевищення своїх повноваження Президентом України при внесенні змін до нього шляхом викладення оскаржуваного підпункту 16 пункту 116 цього Положення в новій редакції.

За пунктом 1 Положення № 1153/2008 цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Окремі його положення регулюють особливості проходження цієї служби в період відпусток у зв`язку з вагітністю та пологами, а також по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками), тобто є правилами поведінки для тих чи інших конкретних ситуацій з індивідуально визначеними ознаками.

Оскаржуваним пунктом 116 Положення № 1153/2008 встановлені випадки зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання, в тому числі час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками) - до закінчення відпустки по догляду за дитиною (підпункт 16 пункту 116 Положення № 1153/2008). Викладення положень нормативного акта, яке передбачає особливі варіанти регулювання окремих випадків, не може вважатись перевищенням повноважень розробника акта. Проекти актів Президента України мають бути якісними, погодженими з відповідними органами, установами та організаціями, а також відповідати чинному законодавству.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені у статті 245 КАС України, відповідно до пункту 1 частини другої якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Особливістю нормативно-правового акта є те, що він спрямований на регулювання суспільних відносин з невизначеним колом осіб і розрахований на неодноразове застосування. Відповідно, визнання нечинним нормативно-правового акта впливатиме на права, свободи, інтереси та обов`язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі нечинного нормативно-правового акта.

Відтак питання правомірності / протиправності нормативно-правового акта підлягає вирішенню в межах судового розгляду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про відсутність перевищення повноважень Президента України при затвердженні Положення № 1153/2008, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не підлягають задоволенню.

10. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з положеннями статті 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог норм матеріального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 266 308 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2022 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним і нечинним нормативно-правового акта в частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточноюй оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: В. В. Британчук К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

Л. Й. Катеринчук Т. А. Чумаченко

Г. Р. Крет С. П. Штелик

Л. М. Лобойко