Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 826/3205/16

Провадження № 11-1064апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 травня 2018 року (суддя Добрівська Н. А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року (у складі колегії суддів Лічевецького І. О., Земляної Г. В., Мельничука В. П.) у справі № 826/3205/16 за його позовом до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (далі - Київське МБТІ), треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київського МБТІ, у якому просив:

- визнати протиправними дії Київського МБТІ щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1;

- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та за ОСОБА_6

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначив, що вказану квартиру він придбав, перебуваючи у шлюбі зі ОСОБА_4, яка після розірвання шлюбу без його згоди продала квартиру. Позивач вважає, що Київське МБТІ порушило Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» проведення державної реєстрації права власності.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 08 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року, закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»; далі - Закон № 2147-VІІІ), оскільки спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини у цій справі носять приватноправовий характер.

Не погодившись із такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у липні 2018 року ОСОБА_3 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року й направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 вересня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

З матеріалів справи вбачається, що 17 липня 1993 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 травня 2003 року розірвано.

У травні 1999 року між ОСОБА_4 та Акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Аркада» (далі - АТ АКБ «Аркада») укладено кредитну угоду № 22-У про інвестування у житлове будівництво, відповідно до умов якої АТ АКБ «Аркада» надав ОСОБА_4 кредит на суму 65 тис. 554 грн. зі строком повернення до 01 січня 2030 року. Того ж дня на виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_4 та банком укладено іпотечний договір, згідно з яким предметом іпотеки стала квартира АДРЕСА_1.

На зазначену квартиру ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності від 13 червня 2000 року.

На даний час між позивачем та колишньою дружиною (ОСОБА_4.) існує цивільний спір про розподіл майна подружжя.

Під час розгляду цивільної справи позивачу стало відомо, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15 грудня 2004 року ОСОБА_4 продала квартиру АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_5, який зі свого боку 23 серпня 2006 року продав зазначену квартиру громадянці ОСОБА_6

У ході досудового розслідування № 12015100100006455, відкритого за заявою ОСОБА_3 стосовно незаконного продажу спірної квартири, він дізнався, що Київське МБТІ не надало жодних документів, які б підтвердили факт проведення технічної інвентаризації під час складання та виготовлення довідок-характеристик на спірний об'єкт нерухомого майна.

Позивач вважає, що відповідач порушив порядок проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що виразилося в непроведенні технічної інвентаризації квартири АДРЕСА_1, а тому він звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до п. 1, 2, ч. 1 ст. 4 КАС Україниадміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Предметом цього спору є оскарження ОСОБА_3 до адміністративного суду дій Київського МБТІ з проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно та скасування реєстрації права власності на спірну квартиру за третіми особами, з посиланням на недотримання цим суб'єктом встановленого законом порядку реєстрації.

Проте, як убачається зі змісту позовної заяви, позивач не погоджується не стільки з діями відповідача під час проведення реєстраційних дій, скільки із законністю набуття третіми особами права власності на спірну квартиру.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже, спірні правовідносини не пов'язані із захистом прав ОСОБА_3 у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд цієї справи у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі і її розгляд в порядку цивільного судочинства є обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Виходячи з викладеного та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня

2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В.СаприкінаСудді: Н.О.Антонюк С.В.Бакуліна В.В.Британчук Д.А.Гудима О.С.Золотніков О.Р.Кібенко В. С Князєв Л.М.Лобойко Н.П.Лященко О.Б.Прокопенко Л.І.Рогач О.М.Ситнік В.Ю.Уркевич О.Г.Яновська