Постанова ВП ВС від 10.04.2019 року у справі №705/1664/17

Друк

Пошук

503

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.10.2018 року у справі №705/1664/17
Постанова ВП ВС від 10.04.2019 року у справі №705/1664/17

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 705/1664/17

Провадження № 14-31цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СитнікО.М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - Військова прокуратура Львівського гарнізону, яка діє в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міноборони) та Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - Національна академія),

відповідач - ОСОБА_4,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національної академії

на постанову Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року у складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

у цивільній справі за позовом Військової прокуратури Львівського гарнізону, яка діє в інтересах держави в особі Міноборони та Національної академії до ОСОБА_4 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року Військова прокуратура Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міноборони та Національної академії звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 28 липня 2015 року наказом начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (якій 21 вересня 2015 року відповідно до Указу Президента України № 551/2015 Академії сухопутних військ імені гетьмана ПетраСагайдачного надано статус національної) відповідача ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу на перший курс навчання, поставлено на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта та на котлове забезпечення зі сніданку.

28 липня 2015 року між Міноборони в особі начальника Національної академії та курсантом ОСОБА_4 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України (далі - ЗСУ).

13 січня 2016 року ОСОБА_4 написав рапорт про відрахування його з числа курсантів Національної академії у зв'язку з небажанням продовжувати навчання та зобов'язався відшкодувати вартість навчання.

22 січня 2016 року старшого солдата ОСОБА_4 звільнено з військової служби ЗСУ в запас.

Оскільки відповідач не відшкодував витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, Військова прокуратура Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міноборони та Національної академії просила стягнути з ОСОБА_4 29 973,82 грн цих витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року позов Військової прокуратури Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міноборони та Національної академії задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Національної академії 29 973,82 грн витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4, який відрахований з військового навчального закладу ЗСУ через небажання продовжувати навчання, зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням, відповідно до Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964 (далі - Порядок).

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року апеляційну скаргу представникаОСОБА_4 - ОСОБА_5задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі частини першої статті 377 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спір з приводу відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі, підпорядкованому Міноборони, яке є суб'єктом владних повноважень, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року Національна академія звернулася до Верховного суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила

скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що контракт, у зв'язку з невиконанням умов якого заявлено вимогу про стягнення коштів, є цивільно-правовим договором, а тому таку вимогу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 19 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 23 січня 2019 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути залишена без задоволення з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суди встановили, що 28 липня 2015 року наказом начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відповідача ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу на перший курс навчання, поставлено на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта, зараховано на котлове забезпечення зі сніданку та того ж дня з ним укладено контракт про проходження військової служби у ЗСУ.

Згідно з пунктом 1 контракту відповідач ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проходження військової служби (навчання), і добровільно взяв на себе зобов'язання: проходити військову службу (навчання); мати позитивні результати навчання, наполегливо оволодівати знаннями, необхідними для майбутньої військової служби на посаді офіцера; сумлінно виконувати вимоги статутів ЗСУ, накази командирів, свої службові обов'язки, добре володіти довіреною військовою технікою (озброєнням), уміло керувати особовим складом; продовжувати подальше проходження військової служби на посадах офіцерського складу протягом не менше п'яти років після закінчення навчання; добровільно відшкодувати Міноборони виплати, пов'язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання), у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення цього закладу; подавати про себе та членів своєї сім'ї інформацію, необхідну для проходження військової служби та соціального захисту (т. 1, а. с. 9).

13 січня 2016 року старший солдат ОСОБА_4 подав рапорт про відрахування його з числа курсантів академії у зв'язку з небажанням продовжувати навчання. Зобов'язався відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі (т. 1, а. с. 16).

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Частиною третьою статті 6 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Згідно із частиною першою статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За змістом пункту 2 частини другої зазначеної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічні положення закріплені у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).

У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулює Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

За змістом частини першої статті 2 Закону № 2232-XII(тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Одним з видів військової служби є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів (частина шоста зазначеної статті).

Таким чином, навчаючись у вищому навчальному закладі Міноборони, особа проходить військову службу, яка відповідно до зазначених норм КАС України вважається публічною службою.

У Порядку визначено механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до пунктів «е», «є», «ж», «и», «і» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі (далі - витрати).

Витрати відшкодовуються Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управлінню державної охорони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбі.

Згідно з пунктом 7 Порядку в разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.

22 січня 2016 року наказом начальника Національної академії (по особовому складу) № 9-КС розірвано контракт про проходження військової служби старшим солдатом ОСОБА_4, відраховано старшого солдата ОСОБА_4 з числа курсантів та звільнено з військової служби (тобто публічної служби) ЗСУ в запас (т. 1, а. с. 11).

Оскільки спори щодо проходження публічної служби від моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок зроблено у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15 (провадження № 11-750апп18) та інших, що свідчить про усталену практику розгляду вказаної категорії спорів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Велика Палата Верховного Суду визначила юрисдикцію спорів, пов'язаних з проходженням публічної служби, і підстав для зміни їх юрисдикції не вбачає.

З урахуванням викладеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому апеляційний суд обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі частини першої статті 377 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду