П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 308/6914/16-ц

Провадження № 14-195цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЛященкоН.П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Апеляційного суду Закарпатської області (судді Кондор Р. Ю., Джуга С. Д., Куштан Б. П., Чучка Н. В.) від 05 липня 2017 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (суддя Карпенко О.С.) від 2 серпня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Ужгородської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконними та скасувати пункти 2.10, 2.12, 2.14 рішення ХХІІ сесії VI скликання Ужгородської міської ради Закарпатської області від 17 квітня 2014 року № 1282 «Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», якими надано дозволи на розробку проектів відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з подальшою передачею їх у власність ОСОБА_7 площею 0,1000 га на АДРЕСА_1, ОСОБА_4 площею 0,0631 га на АДРЕСА_1 і ОСОБА_6 площею 0,1000 га на АДРЕСА_2.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до рішення Ужгородської міськради від 31 травня 2013 № 919 позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з подальшою передачею в оренду для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки площею 0,1 га в районі вул. Урожайної в м. Ужгороді. Такий проект щодо земельної ділянки площею 0,0909 га з кадастровим № НОМЕР_1 було виготовлено на замовлення позивача. Однак, 17 квітня 2014 року Ужгородська міська рада прийняла рішення № 1282, яким надала дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із подальшою передачею їх у власність громадянам ОСОБА_7 (ділянка площею 0,1000 га на АДРЕСА_1), ОСОБА_4 (ділянка площею 0,0631 га по АДРЕСА_1) і ОСОБА_6 (ділянка площею 0,1000 га по АДРЕСА_2), які є співвласниками будинків, розташованих за відповідними адресами. З'ясувалося, що земельні ділянки, щодо яких надано дозволи на розробку проектів землеустрою відповідачам по справі, накладаються на земельну ділянку, яку бажає отримати в оренду позивач. ОСОБА_5 зазначила, що, на її думку, Ужгородська міська рада не мала належних підстав для прийняття рішення від 17 квітня 2014 року № 1282 в оспорюваній нею частині, оскільки таке рішення створило спірну ситуацію щодо права сторін на землю, суперечить положенням статей 79-1, 116, 118, 120-124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), тому є незаконним, порушує її майнове право на землю та створює перешкоди в його реалізації.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2017 року закрито провадження у вищезазначеній цивільній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 5 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2017 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України (у редакції до набрання чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»; далі - Закон № 2147-VIII).

17 жовтня 2017 року ОСОБА_7 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 5 липня 2017 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2017 року, які просить скасувати зпередбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із заявою)підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 12, статті 122, частини третьої статті 123 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 3, частини першої та пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), пункту 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_3 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року у справі №509/1105/16-ц та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2016 року у справі № К/800/19805/14.

Ухвалою Верховного Суду України від 06 листопада 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, надіслано копії цієї ухвали та заяви особам, які беруть участь у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон № 2147-VIII, яким ЦПК України викладено в новій редакції, у зв'язку із чим заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (підпункт 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» цього Кодексу).

12 січня 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, який ухвалою від 14 березня 2018 року справу призначив до розгляду Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 360? ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із заявою) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявником на обґрунтування заяви про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції до набрання чинності Законом № 2147-VIII), додано копії ухвал касаційних судів різною юрисдикції, тому ця заява згідно з правилами, що діяли на час її подання, повинна була розглядатися на спільному засіданні судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України.

З урахуванням викладеного зазначені рішення у справі підлягають перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності Законом № 2147-VIII.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 17 травня 2018 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_3доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах: є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно зі статтею 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, про перегляд якої подано заяву, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу про закриття провадження у справі, та передаючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції виходив з того, що спір за своєю суттю, характером правовідносин, суб'єктним складом сторін, підставами та предметом позову, спільна вимога якого пред'явлена до органу місцевого самоврядування та фізичних осіб, є приватно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Позивач ініціював спір з відповідачами на захист свого права землекористування (права оренди землі). Скасування пунктів рішення Ужгородської міської ради від 17 квітня 2014 року №1282 щодо відведення та подальшу передачу у власність відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 відповідних земельних ділянок, є одним із необхідних елементів вищезазначеного спору, спрямованого на захист майнових прав позивача.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2016 року у справі № К/800/19805/14, суд касаційної інстанції, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач - суб'єкт владних повноважень - при ухваленні рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування здійснював владні управлінські функції. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. При цьому суди виходили з того, що саме по собі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не тягне за собою юридичних наслідків для позивача, а є лише етапом у процесі передачі земельної ділянки у користування, реалізація якого може бути здійснена лише після затвердження відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, розробленої документації із землеустрою.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року, суд касаційної інстанції, погодився з висновками апеляційного суду, та виходив з того, що позивачу рішеннями Таїровської селищної ради від 29 травня 2015 року та від 28 серпня 2015 року, було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та передачі йому у власність земельної ділянки, спір у даній справі є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник він у зв'язку із зверненням фізичної особи до суб'єкта владних повноважень із приводу реалізації наданих йому законом функцій.

Отже, у справі про перегляд якої подано заяву та у справах, в яких ухвалено надані для порівняння судові рішення встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII), пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 3605 цього Кодексу (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 05 липня 2017 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 серпня 2017 року відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О.Антонюк Л.М.Лобойко С.В.Бакуліна О.Б.Прокопенко В.В.Британчук Л.І.Рогач Д.А.Гудима І.В.Саприкіна В.І.Данішевська О.М.Ситнік О.С.Золотніков О.С.Ткачук О.Р.Кібенко В.Ю.Уркевич В.С.Князєв О.Г.Яновська