Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/730/18

Провадження № 11-1169заі18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року (суддя Стародуб О. П.) у справі № 9901/730/18 за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним рішення і

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправними дії та прийняте в результаті таких дій рішення Комісії від 20 червня 2018 року № 194/пс-18 у частині переведення судді Верховного Суду України ОСОБА_3. до суду нижчого рівня та вжити усіх передбачених законом заходів для відновлення порушених прав позивача. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судовий збір.

На обґрунтування позову ОСОБА_3зазначив, що позивача у 1983 році призначено на посаду судді районного суду. 24 лютого 1994 року ОСОБА_3 обрано на посаду судді Верховного Суду України, а 05 червня 2003 року - на вказану посаду безстроково. 20 червня 2018 року ВККС прийняла рішення № 194/пс-18, яким рекомендувала перевести суддю ОСОБА_3. на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду. На думку позивача, вказане рішення, а також дії Комісії, пов'язані з його прийняттям, є протиправними, призводять до порушення прав і свобод позивача, зокрема права бути заслуханим, права на справедливий і обґрунтований розгляд його справи, а також констатують порушення базових засад континуїтету, державності, незалежності, незмінюваності суддів.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 вересня 2018 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд неповно дослідив докази, неправильно встановив обставини справи та порушив норми законодавства України та міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною. На думку скаржника, оскаржуваною ухвалою порушено право позивача на захист його прав та інтересів судом, гарантоване як на рівні національного законодавства так і міжнародними нормативно-правовими актами. Скаржник також вказав, що саме дії відповідача є об'єктом оскарження в цій справі та порушують його права. На підставі викладеного позивач просить скасувати оскаржувану ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду та стягнути судовий збір з відповідача.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 жовтня 2018 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, а ухвалою від 30 жовтня 2018 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої статті 311 КАС України, оскільки у справі відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та зважаючи на відсутність необхідності виклику сторін для надання пояснень з огляду на обставини справи.

14 листопада 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ВККС зазначила, що суд першої інстанції надав правильну юридичну оцінку обставинам справи, повно їх встановив та прийняв законне і обґрунтоване рішення. На думку Комісії, рішення відповідача про рекомендування судді для переведення до іншого суду не є остаточним і за своєю правовою природою має рекомендаційний та проміжний характер, оскільки прийняття остаточного рішення належить до повноважень Вищої ради правосуддя (далі - ВРП). Предметом позову в цій справі є саме рішення Комісії про рекомендування судді Верховного Суду України ОСОБА_3. для переведення на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду, яке відповідно до статті 101 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) може бути оскаржене тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією. Отже, підстав для оскарження і скасування рішення Комісії від 20 червня 2018 року № 194/пс-18 немає. Крім того, скаржник на обґрунтування вимог апеляційної скарги не вказує, які саме норми матеріального та процесуального права порушені судом і в чому полягає незаконність ухвали суду першої інстанції. У зв'язку з викладеним ВККС просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі, а також у відзиві на апеляційну скаргу доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду керувався тим, що рішення ВККС від 20 червня 2018 року № 194/пс-18, яким суддю Верховного Суду України ОСОБА_3. рекомендовано перевести на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду, не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки згідно із частиною восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII таке рішення може бути оскаржене тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 2 частини першої); законності актів Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 3 частини першої).

Згідно із частиною четвертою статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині, застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93).

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Оскаржуваним рішенням ВККС від 20 липня 2018 року № 194/пс-18 рекомендовано перевести суддю Верховного Суду України ОСОБА_3. на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду.

Позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушеного, на його думку, права, шляхом визнання протиправними дій відповідача та прийнятого в результаті таких дій рішення Комісії від 20 липня 2018 року № 194/пс-18.

Згідно із частинами другою та третьою статті 82 Закону № 1402-VIII переведення судді на посаду судді до іншого суду здійснюється на підставі та в межах рекомендації ВККС, внесеної за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади судді, проведеного в порядку, визначеному статтею 79 цього Закону. Переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

На підставі пунктів 13, 14 та 15 частини першої статті 70 Закону № 1402-VIII добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає, зокрема, такі стадії: внесення ВККС рекомендації ВРП щодо призначення кандидата на посаду судді; розгляд ВРП рекомендації ВККС та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді; видання указу Президента України про призначення на посаду судді - у разі внесення ВРП подання про призначення судді на посаду.

Відповідно до частини сьомої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення Комісії можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.

Частиною восьмою вказаної статті Закону визначено, що рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що рішення Комісії про надання рекомендації щодо призначення кандидата на посаду судді, яким закінчується одна із стадій добору, та призначення на посаду судді, може бути оскаржене тільки разом із рішенням ВРП, ухваленим щодо кандидата на посаду судді за результатами розгляду цим органом рекомендації ВККС.

Встановлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення ВККС із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом вправі розглядати подану рекомендацію і ухвалювати за ним відповідне остаточне рішення.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення Комісії від 20 липня 2018 року № 194/пс-18, яким рекомендовано суддю Верховного Суду України ОСОБА_3. для переведення на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду, не створює будь-яких негативних наслідків для позивача, не порушує його права, свободи та інтереси, оскільки є лише рекомендацією для ВРП, яка на момент розгляду цієї справи як Верховним Судом у складі судді Касаційного адміністративного суду, так і Великою Палатою Верховного Суду не приймала рішення за вказаною рекомендацією Комісії.

За таких обставин висновок Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду про відмову у відкритті провадження у справі є правильним.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 9901/827/18 (провадження № 11-1314заі18).

ВеликаПалата Верховного Суду вважає безпідставними наведені в апеляційній скарзі доводи позивача про те, що саме дії відповідача є об'єктом оскарження в цій справі та порушують його права, оскільки оскарження дій Комісії з розгляду питання щодо рекомендування судді Верховного Суду України ОСОБА_3. для переведення на посаду судді до іншого суду спрямоване на скасування оскаржуваного рішення ВККС, постановленого за результатами цих дій.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н.П. Лященко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська