Постанова ВГСУ від 31.10.2016 року у справі №905/3253/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року Справа № 905/3253/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 20.07.2016у справі№ 905/3253/15 Господарського суду Донецької областіза позовомВиконавчого комітету Маріупольської міської радидоФізичної особи - підприємця ОСОБА_4простягнення 115 832, 88 грн.ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет Маріупольської міської ради (далі - Виконком) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) про стягнення основного боргу в розмірі 115832,88 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.12.2015 (суддя Тоцький С.В.) (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 25.01.2016) позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основну заборгованість у розмірі 37 489, 44 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано приписами пунктів 3, 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, статей 2, 10, 11, 17, 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись якими місцевий суд, з огляду на встановлені обставини відсутності сплати відповідачем платежів за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за договором від 21.05.2014 №6, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Однак, сума основного боргу була зменшена судом на підставі статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", згідно якої суб'єктам господарювання було скасовано орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим на території проведення антитерористичної операції в період її проведення.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.07.2016 (головуючий суддя Скакун О.А., судді Ломовцева Н.В., Татенко В.М.) рішення Господарського суду Донецької області від 17.12.2015 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 59 598, 72 грн. Абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Донецької області від 17.12.2015 викладено у новій редакції:

"Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (87501, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Мира, 70, код ЄДРПОУ 37989721) основний борг у розмірі 97088, 16 грн. та судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1456, 31 грн."

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (87501, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Мира, 70, код ЄДРПОУ 37989721) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 601, 94 грн.".

В іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 17.12.2015 залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 59 598,72 грн., апеляційний суд виходив з того, що плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за договором від 21.05.2014 №6 за своєю правовою природою не є орендною платою за користування комунальним майном, що виключає можливість застосування статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" до спірних правовідносин.

Не погодившись із постановою Донецького апеляційного господарського суду, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Донецької області від 17.12.2015 залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 215 від 21.05.2014 "Про розгляд звернень суб'єктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території міста Маріуполя" ФОП ОСОБА_4 надано дозвіл на розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на 5 років з 19.02.2014 до 19.02.2019.

Між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та ФОП ОСОБА_4 21.05.2014 було укладено Договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів № 6 (далі - Договір), за умовами якого на підставі рішення Виконкому Маріупольської міської ради від 21.05.2014 № 215 Виконком надає Розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця розташування рекламних засобів, а Розповсюджувач приймає вказані місця, використовує їх для розташування рекламних засобів та оплачує користування зазначеними місцями згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору місця розташування рекламних засобів, які надаються Виконкомом у тимчасове платне користування Розповсюджувачу, зазначені в Додатку 1 до цього Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору. Місця розташування рекламних засобів являють собою площу зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або території на відкритій місцевості, у межах м. Маріуполя, перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя, управління ними, в тому числі укладання договорів щодо них, здійснюється Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради (п. 1.3 Договору).

Згідно з п. 1.6 Договору місця розташування рекламних засобів вважаються переданими Виконкомом і прийнятими Розповсюджувачем з моменту укладання цього Договору.

У п. 2.3 Договору встановлено обов'язки Розповсюджувача, зокрема: неухильно виконувати вимоги Закону України "Про рекламу", Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, правових актів органів місцевого самоврядування м. Маріуполя, які регламентують розміщення зовнішньої реклами в місті Маріуполі (п. 2.3.1 Договору); своєчасно та у повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування рекламних засобів в порядку та в строки, обумовлені цим Договором (п. 2.3.15 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів встановлена в порядку, визначеному Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради.

Розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламного засобу, наданими в користування Розповсюджувачу, становить 6 248, 24 грн. на місяць (п. 3.2 Договору).

Загальна сума Договору за п'ять років, як встановлено у п. 3.4 Договору, після отримання Розповсюджувачем відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами становить 374 894, 33 грн.

Відповідно до п. 3.5 Договору плата за тимчасове користування місцями, наданими в користування Розповсюджувачу, зараховується до міського бюджету м. Маріуполя. Внесення плати за тимчасове користування місцями здійснюється Розповсюджувачем: перший платіж - протягом п'яти робочих днів з дня укладання договору; наступні платежі - авансом до 10 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

Дія цього Договору поширюється на зобов'язання щодо внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення рекламних засобів за попередній період. Цей Договір набирає чинності з моменту його укладання (п. 3.1 розділу 3 "Строк договору"). Згідно з п. 3.2 розділу 3 "Строк договору" він вважається укладеним з дня його підписання Сторонами.

Як вбачається з Розрахунку плати до міського бюджету ФОП ОСОБА_4 за тимчасове користування місцями розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами (Додаток № 1 до Договору) розмір цієї плати визначено з 19.02.2014 до 19.02.2019 .

У подальшому сторони уклали Додаткову угоду № 1 від 17.07.2015 до Договору, відповідно до п. 1 якої Розповсюджувач зовнішньої реклами звільняється від частини плати за тимчасове користування місцями розміщення рекламних засобів у зв'язку з розміщенням соціальної реклами.

Розрахунок плати, від якої звільняється ФОП ОСОБА_4 на період розміщення соціальної реклами у 2014 році, наведений у Додатку 1 до зазначеної Додаткової угоди і загалом становить 15 380,16 грн. Крім цього сторони домовились викласти умови пунктів 3.2 та 3.3 Договору у новій редакції, згідно з якою розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів становить 5 991,90 грн. на місяць, а загальна сума Договору за 5 років складає 359 514, 17 грн.

У зв'язку з невиконанням ФОП ОСОБА_4 умов укладеного між сторонами Договору щодо внесення плати за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій розміщення зовнішньої реклами Виконавчий комітет Маріупольської міської ради 22.04.2015 звернувся до відповідача з претензією, в якій просить погасити заборгованість за спірним Договором протягом 10 днів з дня отримання зазначеної претензії.

Оскільки претензія була залишена ФОП ОСОБА_4 без відповіді, а обов'язок із внесення плати за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій розміщення зовнішньої реклами виконаний не був, Виконавчий комітет Маріупольської міської ради звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 115 832, 88 грн. за згаданим Договором.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Визначаючи правову природу укладеного між сторонами договору, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини сторін у цій справі врегульовано нормами Закону України "Про рекламу" і постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" від 29.12.2003 № 2067.

Як встановлено частиною першою статті 16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Порядок внесення плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності, визначено в Положенні про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 15.06.2011 № 178.

Згідно з п. 6.3 згаданого Положення оплата за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій здійснюється на договірних засадах з їх власником або уповноваженими органами.

Як встановлено судами, сторони пунктами 3.1, 3.2, 3.4 договору від 21.05.2016 №6 погодили розміри та порядок внесення плати за тимчасове користування місцями розташування рекламного засобу, наданими в користування Розповсюджувачу.

Місцевий суд застосував до спірних правовідносин приписи статей 759 та 762 Цивільного кодексу України, якими визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частково відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд застосував норму статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", якою суб'єктам господарювання скасовано орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим на території проведення антитерористичної операції.

Скасовуючи рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 59 598,72 грн., апеляційний суд помилково виходив з того, що плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за договором від 21.05.2014 №6 за своєю правовою природою не є орендною платою за користування комунальним майном, що виключає можливість застосування статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" до спірних правовідносин.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що положення статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не може бути застосована до спірних правовідносин враховуючи наступне.

Приписами статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" передбачено, що суб'єктам господарювання скасовано орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим в населених пунктах, згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.

Частиною 4 статті 4 згаданого закону встановлено, що перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію. Таким є розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р пунктом 20 частини 1 якого місто Маріуполь віднесено до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Разом з цим дію згаданого розпорядження було призупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №079-р, а відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р останнє втратило чинність.

Відтак, з огляду на викладене, відсутні правові підстави для застосування статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" до спірних правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок суми боргу, апеляційний суд з'ясував, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за період з травня 2014 року по жовтень 2015 року в розмірі 97 088, 16 грн.

Із заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 115832,88 грн. апеляційним судом обґрунтовано було виключено суми нараховані відповідачем за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій у період до підписання сторонами відповідного договору від 21.05.2014 №6, а також враховано пільги за розміщення соціальної реклами у 2014 році в сумі 15380,16 грн., встановлених на підставі Додаткової угоди № 1 від 17.07.2015.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини відсутності проведення розрахунку за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за період з травня 2014 року по жовтень 2015 року за договором від 21.05.2014 №6, враховуючи проведені апеляційним судом розрахунки заявленого до стягнення боргу, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 97 088, 16 грн.

Враховуючи викладене судова колегія вважає, що доводи касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 стосовно порушення та неправильного застосування апеляційним судом статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не спростовують правильні висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, та фактично ґрунтуються на помилковому розумінні заявником норм матеріального права.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним господарським судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України