ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року Справа № 910/16675/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівЄвсікова О.О., Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група"на рішення та на постановуГосподарського суду міста Києва від 15.10.2014 Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016у справі№ 910/16675/14Господарського судуміста Києваза позовомНаціонального банку УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група"третя особаПублічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк"прозвернення стягнення на предмет іпотекита за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група"доНаціонального банку Українипророзірвання іпотечного договору та визнання зобов'язань припиненимиза участю представників (за первісним позовом):

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Кондратюк С.В., дов. від 05.04.2016;

третьої особи: Кошарський О.В., дов. від 01.08.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі №910/16675/14 (суддя - Сташків Р.Б.) первісний позов задоволено повністю. Звернуто стягнення на предмети іпотеки за іпотечним договором від 18.03.2010, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С. за реєстровим номером 156, а саме: на штампувальний цех (адміністративно-виробнича будівля) (літ. Б), загальною площею 2738,10 м2, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Хорива, буд. 55, для задоволення вимог позивача за кредитним договором від 04.06.2009 №20/09/5 (укладеним між позивачем та третьою особою), на загальну суму 82 252 140,12 грн, що складається із заборгованості за кредитом у сумі 77 904 218,17 грн, заборгованості за процентами у сумі 4 345 649,88 грн та пені за простроченими процентами у сумі 2 272,07 грн.

Встановлено спосіб реалізації вищевказаного предмета іпотеки за іпотечним договором від 18.03.2010, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С. за реєстровим номером 156, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 (з урахуванням додаткової постанови від 25.08.2016) (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Рябуха В.І., судді - Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі №910/16675/14 змінено та викладено його резолютивну частину в наступній редакції: "Позов Національного банку України задовольнити повністю.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.03.2010, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С. за реєстровим номером 156, а саме: на штампувальний цех (адміністративно-виробнича будівля) (літ. Б), загальною площею 2 738,10 м2, що розташований за адресою: м. Київ, вул.Хорива, буд. 55, для задоволення вимог Національного банку України за кредитним договором від 04.06.2009 № 20/09/5 (укладеним між Національним банком України та ПАТ "Брокбізнесбанк"), на загальну суму 82 252 140,12 грн, що складається із заборгованості за кредитом у сумі 77 904 218,17 грн, заборгованості за процентами у сумі 4 345 649,88 грн та пені за простроченими процентами у сумі 2 272,07 грн.

Встановити спосіб реалізації вказаного вище предмета іпотеки за іпотечним договором від 18.03.2010, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н.С., за реєстровим номером 156, шляхом проведення прилюдних торів з початковою ціною для подальшої реалізації нерухомого майна - штампувального цеху (адміністративно-виробнича будівля) (літ. Б), загальною площею 2 738,10 м2, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Хорива, буд. 55 в сумі 96 180 176,00 грн (без урахування ПДВ).

У зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група" відмовити".

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, ТОВ "Українська видавничо-промислова група" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та додатковими поясненнями до неї, в яких просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

ТОВ "Українська видавничо-промислова група", в порядку ст. 1211 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 22.08.2016, у зв'язку з перебуванням судді Іванової Л.Б. у відпустці, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 910/16675/14.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.08.2016, у зв'язку з перебуванням судді Іванової Л.Б. у відпустці, для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Гольцова Л.А. (доповідач), судді - Євсіков О.О., Картере В.І.

Національний банк України надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення апеляційного господарського суду залишити без змін.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Кредитор) та третьою особою (Позичальник) 04.06.2009 укладений кредитний договір №20/09/5, за умовами якого Кредитор надав Позичальнику кредит в межах відкритої невідновлювальної кредитної лінії в сумі 700000000 грн, на строк з 04.06.2009 по 11.02.2015, під 16,5% річних на період з 04.06.2009 по 20.02.2010, та з 21.02.2010 по 06.04.2010 - 11,56 % річних, з 07.04.2010 по 08.06.2010 - 12,25 % річних, з 09.06.2010 по 08.07.2010 - 11,5 % річних, з 09.07.2010 по 10.08.2010 - 10,5 % річних, з 11.08.2010 по 22.03.2012 - 9,75 % річних, з 23.03.2012 по дату погашення кредиту встановлюється на рівні 9,5% річних, з урахуванням додаткових договорів, які в подальшому були укладені між сторонами кредитного договору.

Відповідно до додаткових договорів сторони, зокрема, змінювали розмір кредитної лінії, продовжували строк повернення кредиту, змінювали процентну ставку, встановлювали графік повернення кредиту та додаткові забезпечення виконання Позичальником своїх зобов'язань.

Так, додатковою угодою від 30.04.2013 № 8 до кредитного договору передбачено, що Кредитор надає Позичальнику кредит на суму 429340000 грн на строк з 04.06.2009 по 11.02.2015 (кінцева дата повернення кредиту), з графіком погашення кредиту (починаючи з 09.08.2013), встановленим у пункті 1.1 цієї додаткової угоди № 8, та з процентними ставками від 9,5% до 16,5% (у визначені в угоді періоди).

Суди встановили, що позивачем свої зобов'язання виконані в повному обсязі, тоді як відповідачем свої зобов'язання за кредитним договором не виконані, наслідком чого є заборгованість за кредитом в сумі 77904218,17 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 4345649,88 грн, пеня в сумі 2272,07 грн.

З метою забезпечення виконання ПАТ "Брокбізнесбанк" своїх зобов'язань за кредитним договором (основне зобов'язання) між позивачем (Іпотекодержатель) та відповідачем (Іпотекодавець) 18.03.2010 укладений іпотечний договір предметом якого є штампувальний цех (адміністративно-виробнича будівля) (літ. Б), загальною площею 2738,10м2, що розташований за адресою: м. Київ, вул.Хорива, буд. 55.

Причиною виникнення даного спору за позовом Національного банку України, є питання щодо наявності підстав для звернення стягнення на визначене позивачем майно на підставі договору іпотеки від 18.03.2010.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, врахувавши вимоги ЦК України, Закону України "Про іпотеку" дійшов висновку про задоволення позовних вимог Національного банку України.

Проте, місцевий господарський суд, задовольняючи первісний позов встановив спосіб реалізації предмета іпотеки за договором від 18.03.2010 шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку", на що звернув увагу апеляційний господарський суд при перегляді рішення в апеляційному порядку.

Так, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого господарського суду в означеній вище частині, виходив з положень ЦК України, Закону України "Про іпотеку" та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині зазначення початкової ціни предмета іпотеки для подальшої реалізації.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею ст. 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При цьому, встановлення початкової ціни предмета іпотеки означає встановлення її в рішенні суду в грошовому вираженні, та визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст.38 Закону "Про іпотеку" (відповідна правова позиція відображена у постанові Верховного суду України від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15).

Про необхідність зазначення у рішенні суду початкової ціни реалізації предмета іпотеки зазначено також і у п. 4.4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів".

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про іпотеку", реалізація предмета іпотеки, на який звертається звернення стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно зі ст. 43 Закону України "Про іпотеку", початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою, ніж 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Київським апеляційним господарським судом у справі була призначена судова будівельно-технічна експертиза, в результаті чого експертизою визначено, що дійсна ринкова вартість предмета іпотеки за вищенаведеним договором становить 96 180 176,00грн (без урахування ПДВ).

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що реалізація майна, яке є предметом договору іпотеки від 18.03.2010, має відбуватися за початковою ціною для подальшої реалізації предмета іпотеки, визначеною на підставі висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи в сумі 96 180 176,00грн (без урахування ПДВ).

Що стосується зустрічного позову ТОВ "Українська видавничо-промислова група" про розірвання іпотечного договору та визнання зобов'язань припиненими, то суди попередніх інстанцій, зважаючи на норми ЦК України та матеріали справи, дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення зазначених позовних вимог.

Частинами 1, 2 ст.651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 652 ЦК України визначає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

ТОВ "Українська видавничо-промислова група" в своїх позовних вимогах, як вірно зазначають суди, просить розірвати іпотечний договір у зв'язку з тим, що на час його укладення сторони, враховуючи фінансові (економічні) показники діяльності ПАТ "Брокбізнесбанк", не могли передбачити можливість ліквідації останнього, та виходили з того, що вона не настане.

Частина 1 ст. 546 ЦК України визначає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Господарські суди першої та апеляційної інстанції звернули увагу, що будь-яке зобов'язання саме по собі не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Невиконання або неналежне виконання зобов'язання може статися через вплив різних чинників, зокрема, в разі відсутності у боржника необхідних коштів/майна для належного виконання останнім свого зобов'язання перед кредитором.

Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантій належного виконання зобов'язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть настати у випадку порушення зобов'язання, використовуються засоби забезпечення виконання зобов'язання, до яких належить і майнова порука.

Таким чином, суди мотивовано відхили посилання позивача за зустрічним позовом на те, що, укладаючи іпотечний договір, він виходив з того, що неналежне виконання основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, не настане. Зазначене суперечать змісту забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно з ч.2 ст.104 ЦК України та ч.7 ст.59 ГК України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ч.3 ст.53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Суди, надавши оцінку матеріалам справи в сукупності визначили, що посилання відповідача на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" (станом на час прийняття рішення) не підтверджено належними доказами в розумінні ст. 32, 33 ГПК України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій визначились, що доводи ТОВ "Українська видавничо-промислова група" про припинення зобов'язань за кредитним договором на підставі ст. 609 ЦК України (ліквідація юридичної особи) і, відповідно, припинення зобов'язань за іпотечним договором на підставі ч.1 ст.17 Закону України "Про іпотеку", п.1 ч.1 ст. 593 ЦК України (припинення основного зобов'язання) є необґрунтованими, з чим судова колегія Вищого господарського суду України погоджується.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки апеляційного господарського суду, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж розгляду справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при прийнятті додаткової постанови від 25.08.2016 у даній справі. Порушення, на його переконання, полягає в тому, що зазначений процесуальний документ прийнято за відсутності матеріалів справи, які на той час (25.08.2016) перебували у Вищому господарському суді України. При цьому, скаржник звертає увагу, що якщо подано заяву про прийняття додаткового рішення, суд має розглянути відповідну заяву в судовому засіданні.

В залежності від конкретних обставин справи суд може призначити відповідну заяву до розгляду в судовому засіданні, повідомивши учасників судового процесу про час і місце його проведення, проте, в даному випадку, заява про прийняття додаткової постанови не подавалась, а суд з власної ініціативи прийняв додаткову постанову зазначивши, при цьому, що в резолютивній частині постанови не вказано про результати розгляду зустрічного позову у даній справі, хоча зустрічний позов в засіданні суду розглянуто, про що свідчить зміст мотивувальної частини постанови.

Зважаючи на норми ст. 3, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд, здійснивши перевірку наявності інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень щодо стану прийнятого за результатами перегляду в апеляційній інстанції процесуального документа, прийняв додаткову постанову, що в даному випадку, стало можливим без наявності матеріалів справи, оскільки цим документом лише було доповнено резолютивну частину постанови інформацією, яка вже містилась в мотивувальній частині постанови від 18.05.2016.

Інші доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 1115, 1117 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду апеляційної інстанції у даній справі відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська видавничо-промислова група" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 у справі № 910/16675/14 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді О.О. ЄВСІКОВ

В.І. КАРТЕРЕ