ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2016 року Справа № 908/4027/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівБожок В.С., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс"на постановуДонецького апеляційного господарського судувід15.06.2016у справі№908/4027/14Господарського судуЗапорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1"доТовариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства "Азовінтекс"простягнення суми

за участю

- відповідача:Ніколенко І.В. (довіреність від 11.01.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства "Азовінтекс" (далі - відповідач) три відсотки річних в розмірі 100 743,23 грн. за прострочення виконання зобов'язання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач вчасно не виконав свого обов'язку щодо оплати послуг перевезення, наданих позивачем, що підтверджено рішення третейського суду, який стягнув заборгованість з відповідача разом з пенею, інфляційними втратами та трьома відсотками річних, проте відповідачем рішення було виконано 10.12.2012, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу три відсотки річних на суму заборгованості з 23.08.2011 (дата, до якої позивачем було нараховано три відсотки річних, що були стягнуті рішенням третейського суду) по 10.12.2012.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.01.2016 (суддя Попова І.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Татенко В.М., судді Колядко Т.М., Скакун О.А.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 100 543,73 грн. три відсотки річних, в іншій частині позову відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ці судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.02.2010 між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) був укладений договір транспортного перевезення №522/2010-4, згідно якого перевізник зобов'язався надати замовнику послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, а замовник прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що всі спори і розбіжності, що можуть виникнути між сторонами із умов цього договору, або у зв'язку з ним (при укладенні, виконанні, зміні, розірванні, припиненні, визнанні неукладеним, визнанні недійсним та інше) підлягають вирішенню Постійно діючим третейським судом при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація", який знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Героїв УПА, 72, якщо попередньо не досягнуто згоди шляхом переговорів.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 01.09.2011 у справі №24/05.10, у зв'язку з неналежним виконанням замовником умов вказаного договору, було задоволено повністю позов особи, яка є позивачем у даній господарській справі, стягнуто із особи, яка є відповідачем у господарській справі 2 575 019,50 грн. основного боргу, 223 232,01 грн. пені, 240 172,12 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість у зв'язку з інфляцією, 104 199,14 грн. 3 % річних, 1 700 грн. сплаченого третейського збору за розгляд справи в третейському суді.

25.09.2012 на виконання зазначеного рішення третейського суду Господарським судом Львівської області видано відповідний наказ у справі №5015/5209/11.

12.12.2012 відділом примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Донецькій області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №34993941 на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження", кредитор реально отримав кошти в повному обсязі 10.12.2012.

Судами попередніх інстанцій в ході нового розгляду справи було встановлено, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 05.03.2013 у справі №120/10.12, задоволено повністю позов особи, яка є позивачем у даній господарській справі, стягнуто із особи, яка є відповідачем у господарській справі 100 743,23 грн. 3 % річних від простроченої суми, нарахованих за період з 23.08.2011 по 10.12.2012, 1075,84 грн. витрат за розгляд справи в третейському суді.

Однак ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.06.2013 у справі № 914/1576/13, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2014, було скасовано це рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 05.03.2013 у справі №120/10.12. Скасовуючи зазначене рішення, суди виходили з того, що наведений договір припинив свою дію 31.12.2010, у зв'язку з припиненням його дії припинилася дія третейського застереження, а позовна заява про стягнення трьох відсотків річних на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, була подана позивачем до третейського суду 04.10.2012. Докази укладення між сторонами діючої третейської угоди на момент подання до третейського суду позовної заяви ТОВ "Транс-Сервіс-1" в матеріалах справи відсутні.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що оскільки відповідач несвоєчасно виконав зобов'язання щодо оплати послуг, наданих йому позивачем за договором, що не оспорювалось відповідачем при розгляді спору про стягнення основного боргу, позивач правомірно нарахував йому за означений період три відсотки річних, але в той же час позивач припустився арифметичної помилки. При цьому суд зазначив, що заява відповідача про застосування спеціального строку позовної давності, яка визначена статтею 925 Цивільного кодексу України, є безпідставною, оскільки на відміну від наведеної норми у даній справі вимоги пред'явлено перевізником до замовника.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився із його висновками, та свою постанову мотивував тим, що скасовуючи попередні судові рішення Вищий господарський суд України формально підійшов до можливості розгляду даного спору господарським судом, оскільки припинення провадження у цій справі всупереч правової позиції, висловленої в межах наведеної вище справи № 914/1576/13, зробило б неможливим в подальшому звернення позивача за захистом свого порушеного права, що є наслідком обмеження прав і законних інтересів позивача на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Однак такі висновки суду апеляційної інстанції є незаконними та не можуть бути залишені без реагування виходячи з наступного.

Так, положеннями статті 101 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (ч.1). Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ч.2). В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.3).

Згідно частини 2 статті 105 цього кодексу у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду апеляційна інстанція у постанові зазначає, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів, доводи, за яких вона не погодилася з висновками суду першої інстанції.

Відтак, надання правової оцінки постанові суду касаційної інстанції не є процесуальною функцією суду апеляційної інстанції.

Крім того, скасовуючи попередні судові рішення, прийняті у даній справі, та передаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України виходив з того, що за наявності третейської угоди між сторонами щодо передачі їх спорів до третейського суду, вона є обов'язковою для виконання сторонами, а встановивши, що спір між сторонами уже переданий на розгляд третейського суду та розглянутий ним по суті, а вимоги у даній господарській справі, є похідними від спору, що розглянутий третейським судом, суди повинні були дослідити третейську угоду, та дослідити питання правомірності вирішення у даній господарській справі заявленого позову, разом з тим на вищевказане уваги не звернули.

При цьому, як із попередніх судових рішень, прийнятих у справі, так і із рішення місцевого господарського суду від 18.01.2016, вбачається, що при попередньому розгляді справи суди не досліджували судові рішення зі справи № 914/1576/13 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 05.03.2013 у справі №120/10.12, яким було стягнуто із відповідача у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, на користь позивача 100 743,23 грн. 3 % річних від простроченої суми, нарахованих за період з 23.08.2011 по 10.12.2012. Такі судові рішення зі справи № 914/1576/13 були досліджені вже під час нового розгляду справи та місцевим господарським судом їм дано правову оцінку, згідно якої цей суд дійшов висновку щодо правомірності вирішення у даній господарській справі заявленого позову.

Таким чином незважаючи на вказані нові обставини, що були встановлені під час нового розгляду спору, суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про формальний підхід Вищого господарського суду України до можливості розгляду даного спору господарським судом, а висновки суду апеляційної інстанції є незаконними.

Оскільки суд апеляційної інстанції вдався до правового аналізу постанови суду касаційної інстанції, що не є процесуальною функцією суду апеляційної інстанції, а мотиви застосування законів та рішень Європейського Суду з прав людини у даній справі звів до спростування висновків суду касаційної інстанції щодо повноти встановлення усіх обставин справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як незаконна.

Як встановлено місцевим господарським судом між сторонами був укладений договір, за яким позивач зобов'язувався надати відповідачу послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, а останній зобов'язався прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню.

Також, цим судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням замовником умов договору рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 01.09.2011 у справі №24/05.10 було задоволено повністю позов особи, яка є позивачем у даній господарській справі, стягнуто із особи, яка є відповідачем у господарській справі, відповідні суми основного боргу та трьох відсотків річних.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідач за умовами договору є замовником перевезення вантажу автомобільним транспортом та платником за ці послуги.

Разом з тим, положення статті 925 Цивільного кодексу України щодо того, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), стосуються договорів перевезення вантажу, пошти, за якими одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату, тоді як у спірних правовідносинах, де вказаний договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, скорочені строки позовної давності відсутні.

Відтак, посилання особи, що звернулась із касаційною скаргою, на те, що до даних правовідносин слід застосовувати спеціальну позовну давність, яка встановлена положенням статті 925 Цивільного кодексу України, є безпідставними, оскільки до відносин транспортного експедирування, експедитором у яких виступає перевізник, не можуть застосовуватися правові норми, що регулюють договір перевезення, які мають певні особливості, зокрема, спеціальний строк позовної давності.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів статті 1117 частини 2-ї Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Враховуючи вищевикладене, за наслідками скасування постанови суду апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду належить залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.6, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельне підприємство "Азовінтекс" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.06.2016 у справі Господарського суду Запорізької області №908/4027/14, скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2016, залишити в силі.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді В.С. Божок

Г.П. Коробенко