ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 року Справа № 920/583/15 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"на постановувід 15.03.2016Харківського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Сумської області № 920/583/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго"до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"провизнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог,за участю представників: позивача - Новик О.В.відповідача -Тищенко А.В.ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 25.01.2016 у справі №920/583/15 (колегія суддів у складі головуючого судді Зражевського Ю.О., суддів Соп'яненко О.Ю., Жерьобкіної Є.А), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді Івакіна В.О., Камишева Л.М.), задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (далі-позивач) до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (далі - відповідач) про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого у формі заяви №18-7/2388 від 24.12.2014 про залік зустрічних однорідних вимог.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: ст. ст. 203 217 601 602 Цивільного кодексу України.

Скаржник зазначає про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій щодо неможливості включення до заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог суми 510845,89грн, зазначеній в укладеній між сторонами спору мировій угоді, затвердженій ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.11.2011 у справі №5/54-10, відповідно до якої позивач зобов'язався сплатити заборгованість за надані послуги за період з листопада 2006 року по лютий 2010 року у розмірі у строк з грудня 2011 року по березень 2012 року, адже ця угода не припиняє зобов'язання позивача по сплаті заборгованості, як вважають суди, а є належним доказом наявності зобов'язань, не виконаних позивачем. При цьому, помилкове включення до спірного одностороннього правочину суми 255422,00грн, сплаченої позивачем на виконання мирової угоди на момент подання заяви про зарахування зустрічних вимог, може бути за правилами ст. 217 ЦК України підставою для визнання спірного правочину недійсним лише в частині цієї суми, а не в цілому. Крім того, скаржник вважає безпідставними висновки попередніх судових інстанцій про неможливість зарахування в порядку ст. 601 ЦК України судових витрат, що були покладені на боржника за судовим рішенням, оскільки зобов'язання позивача зі сплати таких коштів також є грошовими і, відповідно, однорідними.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 25.12.2014 позивач отримав від відповідача заяву №18-7/2388 від 24.12.2014 про залік зустрічних однорідних вимог на загальну суму 1040972,32грн. Цією заявою відповідач зазначає про здійснення заліку своєї заборгованості перед ТОВ "Сумитеплоенерго" в загальній сумі 1057181,76грн за рішенням Господарського суду Сумської області від 05.08.2014 у справі №920/1154/14, яким стягнено з ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" на користь ТОВ "Сумитеплоенерго" 1034073,78грн основного боргу за договором №9 від 09.04.2014 за поставку теплової енергії з квітня 2014 р. по травень 2014 р., 2054,53грн пені, 324,40грн 3% річних та 20729,05грн судового збору. В свою чергу, позивач має перед ним заборгованість в загальній сумі 1073733,75грн, що виникла внаслідок:

- прийняття ухвали Господарського суду Сумської області від 30.11.2011 у справі №5/54-10, якою затверджено мирову угоду між ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" та ТОВ "Сумитеплоенерго", умовами котрої сторони визначили зобов'язання ТОВ "Сумитеплоенерго" сплатити ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" до кінця травня 2012р. (з визначенням періодичності платежів) суму основного боргу за договором №ПР133 6/123 від 01.02.2006, що виник у період з листопада 2006р. по лютий 2010р., в розмірі 510845,89грн, 6898,54грн державного мита і 236грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- невиконання позивачем умов договору №ПР133 6/123 від 01.02.2006 щодо оплати послуг у період з січня 2012р. по грудень 2013р. в сумі 555989,32грн.

Не погоджуючись із вказаною заявою, ТОВ "Сумитеплоенерго" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" у формі заяви №18-7/2388 від 24.12.2014, про залік зустрічних однорідних вимог, вважаючи, що ця заява суперечить вимогам ч. 1 ст. 601 та ч. 1 ст. 602 Цивільного кодексу України,

В обґрунтування заявленого позову ТОВ "Сумитеплоенерго" зазначило, що відповідач неправомірно включив до загального розміру зарахування зустрічних однорідних вимог наступні суми:

- 510845,89грн, які позивач має сплатити відповідачеві на підставі ухвали Господарського суду Сумської області від 30.11.2011 у справі №5/54-10, якою затверджено мирову угоду, адже вказана ухвала є виконавчим документом, а не вимогою, при цьому, частина вказаної суми в розмірі 255422,00грн вже була сплачена позивачем, тобто зобов'язання по сплаті 255422,00грн припинилось;

- 6898,54грн судового збору, який, за твердженням позивача, не має ознак однорідності з іншими зазначеними в заяві вимогами, оскільки за своєю природою є не цивільним, а адміністративним зобов'язанням, що виникає на підставі Закону України "Про судовий збір".

Крім того, позивач зазначив, що відносно зобов'язань, які визначені ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.11.2011 у справі №5/54-10 про затвердження мирової угоди, спливла позовна давність, у зв'язку з чим спірний правочин не відповідає ст. 602 ЦК України.

Вирішуючи спір у справі та задовольняючи позов, попередні судові інстанції визначили, що мирова угода не є вимогою в розумінні статті 601 Цивільного кодексу України, оскільки така угода свідчить про врегулювання судового спору між сторонами без винесення судового рішення та про припинення у зв'язку з цим зобов'язання щодо певної суми заборгованості. Також попередні судові інстанції, встановивши, що відповідачем до спірної заяви включена сума 255422,00грн, яка вже була сплачена позивачем на момент подання заяви про зарахування зустрічних вимог, вирішили, що правочин в цілому не відповідає приписам ст. 601 ЦК України, адже, за висновком судів попередніх інстанцій, без включення відповідачем до заяви про зарахування суми 255422,00грн правочин на загальну суму заліку 1040972,32грн не був би вчинений, оскільки в такому випадку зустрічне зобов'язання відповідача перед позивачем на суму 255422,00грн залишалось би не зарахованим, що суперечить правовій природі такого інституту цивільного права як залік зустрічних однорідних вимог, який передбачає погашення взаємних зобов'язань боржника і кредитора в рівнозначних сумах. Крім того, суд першої інстанції визначив таким, що сплив, строк позовної давності щодо всієї суми боргу за мировою угодою - 510845,89грн, затвердженою ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.11.2011 у справі №5/54-10, адже заява про залік датована 24.12.2014. Щодо зарахування суми судового збору, яка також визначена в умовах мирової угоди, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що вказана вимога не містить ознак однорідності, оскільки ґрунтується не на цивільному, а на адміністративному зобов'язанні, яке виникає на підставі нормативного акту, що не належить до цивільного законодавства, Закону України "Про судовий збір".

Втім, частково, висновки господарських судів попередніх інстанцій, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу та ст. 601 Цивільного кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

При цьому, необхідною умовою для зарахування зустрічних однорідних вимог є факт настання строку виконання зобов'язань.

Разом з тим, для здійснення такого зарахування необхідна також наявність наступних умов: зустрічні вимоги мають ґрунтуватися на двох різних зобов'язаннях, але між одними і тими самими сторонами, кожна з яких в одному зобов'язанні є кредитором, а в іншому - боржником; однорідність зустрічних вимог, яка проявляється в тому, що в обох зобов'язаннях предметом виконання мають бути речі одного роду, зокрема, гроші.

Так, відповідач в погашення свого боргу перед позивачем заявив про залік боргів останнього перед ним, які виникли, зокрема, з мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.11.2011 у справі № 5/54-10.

Як вбачається зі змісту цієї укладеної між відповідачем та позивачем мирової угоди, сторони узгодили, що: 1) ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" повністю відмовляється від стягнення з ТОВ "Сумитеплоенерго" штрафних санкцій, які виникли внаслідок несплати останнім основної заборгованості (510845,89грн) згідно з договором №ПР133-6/123 від 01.01.2006, у період з листопада 2006р. по лютий 2010р. в розмірі 179607,90грн (в т.ч. інфляційні - 86681,67грн, 3% річних 15018,10грн, пені - 77308,13грн), тобто, в цій частині сторони припинили первісне зобов'язання; 2) ТОВ "Сумитеплоенерго" зобов'язується сплатити ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" суму основного боргу за договором №ПР133-6/123 від 01.01.2006, який виник у період з листопада 2006р. по лютий 2010р., в розмірі 510845,89грн, 6898,54грн державного мита і 236грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за узгодженим сторонами графіком погашення вказаної заборгованості (з грудня 2011р по березень 2012р.), тобто, сторони визначили нове грошове зобов'язання ТОВ "Сумитеплоенерго", умови та порядок виконання якого закріплені в цій угоді.

А саме, у п.1 ч.1 вказаної угоди сторони визначили виконання ТОВ "Сумитеплоенерго" зобов'язання наступним чином: сума 127711,00грн сплачується у грудні 2011р., сума 127711,00грн сплачується у січні 2012р., сума 127711,00грн сплачується у лютому 2012р, сума 127712,89грн, 6898,54грн (державне мито), 236,00грн (витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) сплачуються у березні 2012р., тобто, строк виконання за вказаними зобов'язаннями настав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 10.08.2012 та 13.11.2012 позивач частково сплатив заборгованість по мировій угоді, затвердженій ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.11.2011 по справі №5/54-10, що підтверджується платіжними дорученнями № 493 на суму 127711,00грн та платіжним дорученням № 1598 від 13.11.2012 на суму 127711,00грн.

Таким чином, внаслідок часткової сплати позивачем грошових коштів на виконання мирової угоди, відповідні зобов'язання останнього на суму 255422,00грн припинені виконанням.

Відтак, оскільки за наслідками укладення сторонами та затвердження судом мирової угоди у ТОВ "Сумитеплоенерго" виникло перед ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" грошове зобов'язання, строк виконання якого настав, зарахування останнім однорідних (грошових) вимог за вказаним зобов'язанням в рахунок погашення своїх невиконаних зобов'язань перед ТОВ "Сумитеплоенерго", за вирахуванням суми 255422,00, яка була оплачена позивачем, є правомірним.

При цьому, колегія суддів зазначає, що за наслідками часткового виконання позивачем зобов'язань за мировою угодою (сплата перших двох внесків згідно з п.1 ч.1 вказаної угоди) невиконаними залишились зобов'язання, позовна давність щодо яких почала свій перебіг з 01.03.2012 відносно суми 127711,00грн та з 01.04.2012 відносно сум 127712,89грн, 6898,54грн та 236,00грн, отже, зарахування відповідачем 24.12.2014 зустрічних вимог здійснено в межах трьохрічного строку позовної давності, що не суперечить приписам ст. 602 ЦК України. Відтак, суд першої інстанції з цього приводу дійшов помилкового висновку.

Посилання попередніх судових інстанцій на те, що включення до зарахування суми 255422,00грн, що були сплачені ТОВ "Сумитеплоенерго" на момент вчинення спірного правочину, має наслідком недійсність здійсненого зарахування в цілому, колегія суддів вважає безпідставним, з огляду на таке.

Як вже було зазначено вище, умовами припинення зобов'язань на підставі ст. 601 ЦК України є однорідність зустрічних вимог та факт настання строку виконання зобов'язань. При цьому, оскільки вимог щодо обсягу зобов'язання, яке припиняється в такий спосіб, вказана норма не містить, здійснення часткового зарахування, при якому одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання, не суперечить приписам ст. 601 ЦК України, адже зобов'язання в частині, що залишилася не погашеною зарахуванням, може припинятися у будь-який інший спосіб.

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що зарахування відповідачем суми 255422,00грн, що була сплачена ТОВ "Сумитеплоенерго" на момент вчинення спірного правочину, має наслідком недійсність здійсненого зарахування лише в частині вказаної суми та не свідчить про наявність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем у формі заяви від 24.12.2014, про залік зустрічних однорідних вимог в цілому.

Висновки попередніх судових інстанцій про те, що визначена в умовах мирової угоди сума судових витрат, не містить ознак однорідності та не може бути зарахована за приписами ст. 601 ЦК України, оскільки ґрунтується не на цивільному, а на адміністративному зобов'язанні, яке виникає на підставі нормативного акту, що не належить до цивільного законодавства, Закону України "Про судовий збір", колегія суддів вважає хибними, адже, вказаний статус судові витрати могли б мати місце на стадії звернення особи до суду як складової частини процесуально визначеної процедури доступу до правосуддя, втім, у даній справі, вирішується питання щодо компенсації вже понесених стороною судових витрат, які після включення до мирової угоди відповідного обов'язку сторони по їх сплаті та визначення строку виконання цього обов'язку, набули ознак звичайного грошового зобов'язання, яке підлягає виконанню на користь відповідача. При цьому однорідність вимог випливає із їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань.

Крім того, як вбачається зі змісту заяви №18-7/2388 від 24.12.2014, відповідачем зараховано також 555989,32грн боргу позивача за договором №ПР133 6/123 від 01.02.2006 щодо оплати послуг у період з січня 2012р. по грудень 2013р, при цьому судові акти у справі не містять будь-яких висновків щодо неправомірності або безпідставності включення відповідачем цієї суми до заліку.

Втім, враховуючи, що наявність такого боргу підтверджена позивачем наявними в матеріалах справи актами звірки взаємних грошових зобов'язань і під час розгляду справи правомірність включення до оспорюваного правочину суми 555989,32грн останнім не спростовувалась, зарахування вказаної суми відповідачем колегія суддів також вважає таким, що відповідає приписам ст. 601 ЦК України.

Враховуючи викладене, оскільки за наявними в матеріалах справи актами звірки взаємних грошових зобов'язань, сторони підтвердили наявність зустрічних вимог на суму 785550,32грн, тобто, за вирахуванням від вказаної в заяві від 24.12.2014 загальної суми заліку (1040972,32грн) суми, сплаченої позивачем (255422,00грн), приймаючи до уваги, що вказані вимоги є однорідними (грошовими), а строк виконання відповідних зобов'язань сторін настав, висновки попередніх судових інстанцій про визнання недійсним спірного правочину в частині зазначеної вище суми колегія суддів вважає безпідставними.

Таким чином, оскільки фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої та апеляційної інстанцій з достатньою повнотою, однак судами допущені помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим зроблений ними висновок про задоволення позову повністю не відповідає цим обставинам, відтак, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів підлягають скасуванню в частині визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем у формі заяви №18-7/2388 від 24.12.2014 про залік зустрічних однорідних вимог, відносно суми 785550,32грн, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі Господарського суду Сумської області №920/583/15 та рішення Господарського суду Сумської області від 25.01.2016 у цій справі скасувати в частині визнання недійсним одностороннього правочину про залік зустрічних однорідних вимог, вчиненого Публічним акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" у формі заяви вих. № 18-7/2388 від 24.12.2014, в частині зарахування 785550,32грн, і в цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі Господарського суду Сумської області № 920/583/15 залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" 298 (двісті дев'яносто вісім)грн 77 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" 1143 (одну тисячу сто сорок три)грн 98 коп. витрат по сплаті судового збору за апеляційною скаргою та 1247 (одну тисячу двісті сорок сім)грн 98 коп. за касаційною скаргою.

Доручити Господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк