ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 року Справа № 904/10105/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Коваленка В.М., Погребняка В.Я.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Кар Батери"на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016та постанову у справіДніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 № 904/10105/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Веста Індастріал"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Веста Кар Батери"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" 2) Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України"провизнання договору оренди нерухомого майна № 01-ВКБ-14/О від 15.09.2014 недійснимза участю представників сторін: Кравченко В.П. - представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Кар Батери"; Діденко С.М. - представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Індастріал"; Слободяник С.Д. - представник Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"; Фурсов В.В. - представник Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України".

ВСТАНОВИВ :

20.11.2015 ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Індастріал" (далі - ТОВ "Веста Індастріал", позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Кар Батери" (далі - ТОВ "Веста Кар Батери", відповідач) про визнання договору оренди № 01-ВКБ-14/О від 15.09.2014 недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, в зв`язку з його невідповідністю вимогам ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" та цивільному законодавству, а саме ст. 586 ЦК України, оскільки Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") та Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України") (іпотекодержателі) не надавали згоди "іпотекодавцю" (позивачу) на передання предмета іпотеки в оренду.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 у справі № 904/10105/15 (суддя Назаренко Н.Г.) за позовом ТОВ "Веста Індастріал" до ТОВ "Веста Кар Батери", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПАТ "ВТБ Банк" та ПАТ "Державний експертно-імпортний банк України" про визнання договору оренди нерухомого майна № 01-ВКБ-14/О від 15.09.2014 недійсним - позов задоволено у повному обсязі, визнано недійсним договір оренди нерухомого майна № 01-ВКБ-14/О від 15.09.2014, укладений між ТОВ "Веста Індастріал" та ТОВ "Веста Кар Батери"; стягнено з відповідача на користь позивача 1 218 грн витрат на оплату судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 у справі № 904/10105/15 (головуючий суддя: Виноградник О.М., суддя Джихур О.В., суддя Дмитренко Г.К.) апеляційну скаргу ТОВ "Веста Кар Батери" залишено без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 у справі № 904/10105/15 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Веста Кар Батери" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 у справі № 904/10105/15, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 216 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові, 07.05.2008 між ПАТ "ВТБ Банк", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Веста Індастріал" було укладено Кредитний договір №8К (зі змінами та доповненнями) в межах Консорціумної генеральної кредитної угоди № 150008N2 від 07.05.2008 та договору № 151108Х1 про здійснення консорціумного кредитування від 17.05.2008, які були укладені між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" ("банк-координатор" за договором кредитування, третя особа-2 у справі), ПАТ "ВТБ Банк" ("банк-учасник" за кредитним договором, кредитор, іпотекодержатель, третя особа-1 у справі) та ТОВ "Веста Індастріал" ("позичальник" за договором кредитування, боржник, "іпотекодавець" за договором іпотеки, "орендодавець" за договором оренди, позивач у справі).

08.05.2008 між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" ("іпотекодержатель-1"), ПАТ "ВТБ Банк" ("іпотекодержатель-2") та ТОВ "Веста Індастріал" ("іпотекодавець"), на забезпечення кредитного договору № 8К, був укладений іпотечний договір №151108Z41, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О. та зареєстрований в реєстрі № 927, за умовами якого боржник (позивач) передав в іпотеку нерухоме майно, розташоване за адресою - м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 34, а саме: - другу чергу реконструкцій частини будівлі корпусу № 48 об'єкта "Розробка та виробництво новітніх автономних інтегрованих систем енергозбереження з використанням сонячних енергетичних систем, вітроенергоустановок та енергонакопичувачів" (в редакції договору про внесення змін № 151108Z41-5 від 30.12.2011). Зазначене, як встановлено судами попередніх інстанцій, підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Опис об'єкта: у літ. Б-1, б2-1: у підвалі поз. 1-10, І, площею 1249,6 кв.м, у цокольному поверсі поз. 51-53, 54а, 55-66, 109-120, ІV, площею 934,3 кв.м, на першому поверсі поз. 27-44, 88-91, 145, 146, 181а, 182, 191-368, 437-439, ІІ-IV, ХІІ-ХХІ, ХХV-ХХVІІ, площею 21 539,5 кв.м, на першому антресольному поверсі поз. 27-37, ІІІ, ІV площею 457,7 кв.м, на другому антресольному поверсі поз. 441, 444-482, 511-547, ХХVІІІ-ХХХІІІ, площею 3 938,8 кв.м, на третьому антресольному поверсі поз. 548-609, ХХХІV-ХХХVІІІ, площею 3108,7 кв.м, прибудова літ. Б3-3, площею 1202,6 кв.м, всього загальною площею 32431,2 кв.м, ганки з навісом літ. б, б2, б3, б4, навісом літ. Б4, Б5, Б6; нерухомість, що є предметом іпотеки за цим договором, має реєстраційний номер 35132300, загальна площа становить 32 431,2 кв.м., балансова вартість - 114 293 517,87 грн.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, право власності на нерухомість підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 149861, виданим 11.11.2011 виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09.11.2011 № 1523, витягом про державну реєстрацію прав № 32163244 від 23.11.2011, виданим Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради.

Предмет іпотеки знаходиться на земельній ділянці загальною площею 7,4650 га (кадастровий номер 1210100000:07:202:0075), право користування "іпотекодавця" якою підтверджується договором оренди землі від 28.07.2010, укладеним між Дніпропетровською міською радою та "іпотекодавцем" строком на 15 років.

Згідно п. 1.5 іпотечного договору № 151108Z41 від 08.05.2008 предмет іпотеки залишається у володінні і користуванні "іпотекодавця".

Пунктами 2.4.3-2.4.5 іпотечного договору № 151108Z41 передбачено, що "іпотекодавець" зобов'язаний вжити заходів для захисту предмета іпотеки від посягань, вимог та претензій третіх осіб; не здійснювати дії, які спричиняють зменшення вартості та якості предмета іпотеки; без письмової згоди "іпотекодержателя" не здійснювати дій, пов'язаних із зміною права власності на предмет іпотеки або його частину, а також дій, пов'язаних з передачею предмета іпотеки третім особам.

Пунктом 7.3 іпотечного договору № 151108Z41 встановлено, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і залишається чинним до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором та виконання "іпотекодавцем" зобов'язань за кредитним договором.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.09.2014 між ТОВ "Веста Індастріал" ("орендодавець" за договором оренди, позивач у справі) та ТОВ "Веста Кар Батери" ("орендар" за договором оренди, відповідач у справі) укладено договір оренди нерухомого майна №01-ВКБ-14/О, за яким регулюються правовідносини пов'язані із передачею "орендодавцем" "орендареві" у строкове користування за плату нерухомого майна (будівлі), а саме: - другої черги реконструкцій частини будівлі корпусу № 48 об'єкта "Розробка та виробництво новітніх автономних інтегрованих систем енергозбереження з використанням сонячних енергетичних систем, вітроенергоустановок та енергонакопичувачів" у літ. Б-1, б2-1: у підвалі поз. 1-10, І, площею 1249,6 кв.м, у цокольному поверсі поз. 51-53, 54а, 55-66, 109-120, ІV, площею 934,3 кв.м, на першому поверсі поз. 27-44, 88-91, 145, 146, 181а, 182, 191-368, 437-439, ІІ-IV, ХІІ-ХХІ, ХХV-ХХVІІ, площею 21 539,5 кв.м, на першому антресольному поверсі поз. 27-37, ІІІ, ІV площею 457,7 кв.м, на другому антресольному поверсі поз. 441, 444-482, 511-547, ХХVІІІ-ХХХІІІ, площею 3 938,8 кв.м, на третьому антресольному поверсі поз. 548-609, ХХХІV-ХХХVІІІ, площею 3108,7 кв.м, прибудова літ. Б3-3, площею 1202,6 кв.м, всього загальною площею 32431,2 кв.м, ганки з навісом літ. б, б2, б3, б4, навісом літ. Б4, Б5, Б6 (п. 1.1 договору оренди.

Відповідно до п. 1.2 договору оренди, будівля, яка є предметом цього договору, належить "орендодавцю" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 11.11.2011 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09.11.2011 № 1532 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради від 23.11.2011, номер витягу 32163244, реєстраційний номер 35132300. Будівля знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 34.

Пунктом 2.5 договору оренди встановлено, що "орендодавець" зобов`язаний передати будівлю "орендареві" за відповідним актом приймання-передачі, а також право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться будівля (додаток 2 до цього договору).

У відповідності до п.7.2 договору оренди цей договір діє з 15.09.2014 до 10.09.2017.

Пунктом 9.1 р.9 договору оренди встановлено, що всі правовідносини, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, у тому числі пов`язані з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регулюються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства.

03.11.2014 між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, що передається в оренду ТОВ "Веста Кар Батери".

Аналізуючи предмет договору обох договорів - як іпотечного договору №151108Z41-5 від 30.12.2011, так і договору оренди нерухомого майна № 01-ВКБ-14/О від 15.09.2014, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що він є тотожним, отже, на момент укладення оспорюваного договору оренди предмет оренди було обтяжено іпотекою.

Судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові встановлено, що 18.11.2014 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області порушено провадження у справі № 904/794/14 про банкрутство ТОВ "Веста Індастріал".

12.03.2015 ухвалою господарського суду у справі № 904/794/14 про банкрутство ТОВ "Веста Індастріал" затверджено реєстр вимог кредиторів із 8 осіб; затверджено вимоги кредиторів, забезпечених заставою, які задовольняються позачергово - ПАТ "ВТБ Банк" та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (АТ "Укрексімбанк).

06.08.2015 постановою господарського суду у справі № 904/794/14 припинено процедуру розпорядження майном боржника та повноваження арбітражного керуючого Бондарчука О.П.; визнано ТОВ "Веста Індастріал" банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 1 рік - до 06.08.2016; ліквідатором боржника призначено Бондарчука О.П.

Як вже зазначалось, 20.11.2015 ліквідатор ТОВ "Веста Індастріал" Бондарчук О.П. звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ "Веста Кар Батери" про визнання договору оренди № 01-ВКБ-14/О від 15.09.2014 недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, в зв`язку з його невідповідністю вимогам ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" та цивільному законодавству, а саме ст. 586 ЦК України, оскільки ПАТ "ВТБ Банк" та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України") (іпотекодержателі) не надавали згоди "іпотекодавцю" (позивачу) на передання предмета іпотеки в оренду.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи з вимог ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, одним із способів якого є визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частинами 1, 3 ст. 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави.

Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотеко держателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням.

Згідно вимог статті 9 вказаного Закону іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право одержувати від предмета іпотеки продукцію, плоди і доходи, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Відповідно до вимог частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові, така пряма заборона на передачу предмету іпотеки в користування третім особам без згоди іпотекодержателя встановлена також п. 2.4.5 іпотечного договору № 151108Z41 від 08.05.2008.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановлено, що в супереч вищезазначеним нормам чинного законодавства України та вимогам іпотечного договору, позивач - ТОВ "Веста Індастріал" не отримав у іпотекодержателів - ПАТ "ВТБ Банк" та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" необхідної згоди на передачу предмета договору іпотеки в оренду.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, те, що іпотечний договір № 151108Z41 від 08.05.2008, зокрема, п.2.4.5 договору, містить пряму заборону на здійснення будь-яких дій, пов`язаних з передачею предмету іпотеки третім особам без згоди іпотекодержателя (третіх осіб у цій справі), а також те, що між позивачем та відповідачем укладений договір оренди № 01-ВКБ-14/О від 15.09.2014 без надання такої згоди іпотекодержателями - третіми особами у даній справі, господарський суд в оскаржуваному рішенні від 04.02.2016 дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, з яким в оскаржуваній постанові від 22.03.2016 погодився суд апеляційної інстанції, про задоволення позову - ТОВ "Веста Індастріал" в повному обсязі та визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 01-ВКБ-14/О від 15.09.2014.

Щодо доводів заявника апеляційної та касаційної скарг - ТОВ "Веста Кар Батери" про звернення з позовом до господарського суду позивача, а не третіх осіб у даній справі, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що ліквідатор ТОВ "Веста Індастріал", призначений господарським судом для виконання ліквідаційних заходів, в силу вимог ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вживає усіх можливих заходів, в межах своїх повноважень, по формуванню ліквідаційної маси боржника та має право звернення до господарського суду з позовами про визнання недійсними правочинів боржника, а основною метою ліквідаційної процедури та ліквідаційних заходів є у відповідності до вимог Закону про банкрутство належне формування, виявлення ліквідаційної маси, з метою належного та повного задоволення вимог кредиторів боржника шляхом продажу майна боржника.

Щодо доводів скаржника - ТОВ "Веста Кар Батери" про наявність сумнівів з можливості повернення грошових коштів сплачених наперед за договором оренди, суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач не позбавлений права звернення до господарського суду з позовом до позивача - орендодавця про відшкодування отриманої ним наперед орендної плати, оскільки, за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення ; частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє.

Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому, слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Щодо доводів заявника касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій вимог ч. 4 ст. 10 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" при розгляді даної справи в позовному провадженні , колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що останні не є безумовною підставою для скасування обгрунтованих рішення та постанови, враховуючи таке.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду".

У рішенні у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації" Європейський суд з прав людини також дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі,( вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14)

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові до спірних правовідносин правильно застосували норми матеріального права, а висновки судів попередніх інстанцій є правомірними і обґрунтованими, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 у справі № 904/10105/15 належить залишити без змін.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Кар Батери" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 у справі № 904/10105/15 залишити без змін.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді В.М. Коваленко

В.Я. Погребняк