ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 910/4467/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Реле", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомЗаступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради, м. КиївдоТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Реле", м. Київпровнесення змін до договорута за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Реле", м. КиївдоКиївської міської ради, м. Київпророзірвання договору

за участю представників

прокуратури: Попенко О.С.,

позивача за первісним позовом: Самелюк К.О.,

відповідача за первісним позовом: Качмар О.Й., Бортман О.А.

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Реле" (далі за текстом - ТОВ НВФ "Реле") про внесення змін до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, укладеного Київською міською державною адміністрацією та ТОВ НВФ "Реле", зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 року за № 79-5-00022 шляхом викладення п. 2.1 Договору в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки".

ТОВ НВФ "Реле" звернулось до господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Київської міської ради про розірвання Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди, укладеного Київською міською державною адміністрацією та ТОВ НВФ "Реле", зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 року за № 79-5-00022.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.05.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 року позов заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ НВФ "Реле" про внесення змін до договору задоволено повністю: внесено зміни до Договору на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 20.04.1998 року, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та ТОВ НВФ "Реле", зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею 20.04.1998 року за № 79-5-00022, шляхом викладення п. 2.1 Договору в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки"; у зустрічному позові ТОВ НВФ "Реле" до Київської міської ради про розірвання договору відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовані правомірністю первісних позовних вимог з огляду на те, що нормами законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом, а оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для внесення відповідних змін до договору оренди землі; в задоволенні зустрічного позову відмовлено у зв'язку з тим, що позивачем не доведено наявності одночасного існування всіх чотирьох умов, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, необхідних для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ НВФ "Реле" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову про внесення змін до договору - відмовити, а зустрічні позовні вимоги про розірвання договору - задовольнити повністю.

Київською місцевою прокуратурою № 1 та Київською міською радою відзивів на касаційну скаргу подано не було

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову про внесення змін до договору - відмовити, а зустрічні позовні вимоги про розірвання договору - задовольнити, а прокурор та представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.04.1998 року Київською міською державною адміністрацією та ТОВ НВФ "Реле" (землекористувач) укладено Договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди (далі за текстом - Договір), за умовами п. п. 1.1, 1.2 якого Київська міська державна адміністрація на підставі розпорядження від 11.02.1998 року № 267 надає, а ТОВ НВФ "Реле" приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,0797 га, в тому числі: землі ринкової інфраструктури - 0,0797 га з планом користування. Земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для будівництва та обслуговування будинку ділового призначення на вул. Великій Васильківській, 62 у Московському районі.

Відповідно до п. 2.1 Договору плата за землю вноситься землекористувачем згідно до Закону України "Про плату за землю" у вигляді орендної плати у розмірі двох відсотків від грошової оцінки земельної ділянки, що орендується.

В п. 3.2 Договору сторони погодили, що землекористувач зобов'язаний виконувати вимоги діючого законодавства.

28.02.2013 року Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень ст. 288 Податкового кодексу України", в п. 1 якого Київська міська рада вирішила внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з Додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Згідно з п. 2 вказаного Рішення орендарям земельних ділянок, зазначеним у Додатку до цього рішення, доручено забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

З огляду на викладене, прокурор звернувся до суду в інтересах Київської міської ради з позовом про внесення змін до Договору оренди у зв'язку з необхідністю приведення умов Договору у відповідність до вимог чинного законодавства.

Задовольняючи первісні позовні вимоги господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, ст. 288 якого (в редакції, чинній на момент прийняття Київською міською радою рішення № 89/9146) встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою рішення) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

В силу приписів ст. ст. 651, 652 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Положеннями ч. ч. 1 та 2 ст. 632 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

В ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також, громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

За змістом вищенаведених законодавчих норм, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі, тому у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, у зв'язку зі змінами в законодавстві, таке рішення є обов'язковим для виконання усіма суб'єктами господарювання розташованими на відповідній території.

Реалізовуючи виключні повноваження в земельних правовідносинах Київська міська рада прийняла рішення № 89/9146 від 28.02.2013 року, відповідно до якого вирішила внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Відповідно до ст. 144 Конституції України та ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскільки нормами законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору, на підставі рішення Київської міської ради № 89/9146 від 28.02.2013 року, яке є чинним та не скасоване у судовому порядку, з огляду на що висновки господарських судів попередніх інстанцій про задоволення первісного позову є законними та обґрунтованим.

При цьому, судами попередніх інстанцій правомірно відхилено заяву відповідача за первісним позовом щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки обов'язок внести зміни до договору оренди не має строку виконання, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для застосування строків позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що предметом доказування у спорі про дострокове розірвання договору оренди на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав для дострокового розірвання договору оренди, що має довести сторона, яка ставить питання про таке розірвання договору.

За приписами ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Дослідивши обставини у даній справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків щодо недоведеності позивачем за зустрічним позовом наявності усіх чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим відсутні підстави для дострокового розірвання спірного договору оренди в порядку зазначеної норми.

З огляду на зазначене, судами встановлено відсутність істотної зміни обставин у розумінні приписів ст. 652 Цивільного кодексу України, оскільки орендар на момент укладання договору оренди землі знав, що розмір орендної плати є регульованим і не міг дійти достовірних висновків, що плата за землю буде незмінною, що свідчить про безпідставність заявленого зустрічного позову.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, а, отже, звертаючись до суду з вимогою про розірвання договору оренди за рішенням суду позивач повинен був довести належними та допустимими доказами одночасну наявність усіх чотирьох умов, передбачених зазначеною нормою.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки господарських судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ТОВ НВФ "Реле", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 року у справі № 910/4467/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак