ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року Справа № 908/4594/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "САВІ", м. Донецькна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 рокуу справі господарського суду Запорізької областіза позовомДержавного підприємства "Вугілля України", м. КиївдоТовариства з обмеженою відповідальністю "САВІ", м. Донецькпростягнення суми

за участю представників

позивача: Черниш В.М.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Вугілля України" (далі за текстом - ДП "Вугілля України") звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "САВІ" (далі за текстом - ТОВ "САВІ") про стягнення 86 596 079, 74 грн. основного боргу, 1 391 593, 40 грн. пені, 2 204 418, 02 грн. інфляційних втрат та 334 703, 74 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 09.02.2015 року позов задоволено частково: в частині стягнення 15 020 402, 11 грн. основного боргу провадження у справі припинено; присуджено до стягнення з ТОВ "САВІ" на користь ДП "Вугілля України" 71 575 677, 63 грн. основного боргу, 1 391 593, 40 грн. пені, 334 703, 74 грн. 3 % річних, 2 204 418, 02 грн. інфляційних витрат та судовий збір.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2015 року було змінено: в частині стягнення 38 817 306, 48 грн. основного боргу провадження у справі припинено; присуджено до стягнення з ТОВ "САВІ" на користь ДП "Вугілля України" 47 778 773, 26 грн. основного боргу, 1 391 593, 40 грн. пені, 334 703, 74 грн. 3 % річних, 2 204 418, 02 грн. інфляційних витрат та судовий збір.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання за Договором поставки № 3619С від 31.03.2014 року щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 86 596 079, 74 грн.; в той же час, враховуючи часткове погашення заборгованості у розмірі 15 000 000 грн. після порушення провадження у справі, коригування по кількості вугілля на загальну суму 20 402, 11 грн. та зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 23 796 904, 37 грн., провадження у справі в частині стягнення 38 817 306, 48 грн. основного боргу необхідно припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору та задовольнити вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 47 778 773, 26 грн., 1 391 593, 40 грн. пені, 334 703, 74 грн. 3 % річних, 2 204 418, 02 грн. інфляційних витрат з огляду на прострочення виконання грошового зобов'язання.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "САВІ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року і прийняти нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ДП "Вугілля України" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.03.2014 року ДП "Вугілля України" (продавець) та ТОВ "САВІ" (покупець) укладено Договір поставки № 3619С (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах Договору вугільну продукцію, що іменується в подальшому товар. Номенклатура, марки, об'єми, ціни, якість, строки та умови поставки товару узгоджуються сторонами у специфікаціях (додаткових угодах) до Договору.

Згідно з п. 2.1. Договору оплата кожної партії здійснюється покупцем шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок продавця в строки, обумовлені сторонами у специфікаціях (додаткових угодах) до Договору.

Сторони узгодили, що оплата за поставлений товар здійснюється шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок позивача протягом 30 банківських днів від дати поставки товару.

Зазначений в Договорі товар відвантажується вантажовідправником залізничним транспортом. Умови поставки обумовлюються сторонами у специфікаціях (додаткових угодах). Датою поставки товару від позивача до відповідача вважається дата календарного штемпелю залізничної станції відправника по залізничній накладній, яка свідчить про прийом вантажу до перевезення. Сторони обумовлюють, що право власності, а також всі ризики втрати або пошкодження на партію товару, яка поставляється по Договору, переходять від позивача до відповідача з моменту (дати) поставки партії товару (п. 4.1. Договору).

Згідно п. 4.5. Договору після поставки товару сторони оформлюють акт прийому-передачі товару, який підтверджує кількість переданого позивачем та прийнятого відповідачем товару. У випадку не підписання сторонами акту, доказом поставки товару вважається залізнична накладна, якщо інша кількість не встановлена актами про приймання товару, складеними у відповідності з Договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято вугільну продукцію загальною вартістю 144 596 079, 74 грн., що підтверджується актами приймання передачі вугільної продукції.

Проте, відповідач свої зобов'язання по оплаті товару виконав лише частково, сплативши 58 000 000 грн., внаслідок цього у нього виникла заборгованість за отриманий товар.

Позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 2135/10 від 08.09.2014 року з вимогою погасити існуючу заборгованість, яка була залишена без виконання, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення основної заборгованості, пені інфляційних втрат та відсотків річних за невиконання умов договору поставки товару в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім та оплатним.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

В ч. 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі відповідач частково сплатив основний борг за Договором поставки № 3619С від 31.03.2014 року, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача 15 000 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 27.11.2014 року.

Також, в матеріалах справи містяться підписані сторонами та завірені печатками сторін Акти прийому передачі від 20.11.2014 року, відповідно до яких ДП "Вугілля України" передає, а ТОВ "САВІ" приймає коригування по кількості вугілля на загальну суму 20 402, 11 грн.

Крім того, 10.12.2014 року ТОВ "Донвуглересурси" (первинний кредитор), ТОВ "САВІ" та ДП "Вугілля України" укладено Договір № 10/12/14 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первинний кредитор передає новому кредитору право вимоги до ДП "Вугілля України", яке існує у первинного кредитора за Договором № 0511 "Про відступлення права вимоги" від 05.11.2014 року на суму 23 796 904, 37 грн.

В подальшому, 25.12.2014 року ТОВ "САВІ" та ДП "Вугілля України" укладено угоду про припинення зобов'язань заліком, відповідно до умов якої сторони припиняють заліком зустрічні однорідні вимоги на суму 23 796 904, 37 грн.

Враховуючи часткове погашення заборгованості у розмірі 15 000 000 грн. після порушення провадження у справі, коригування по кількості вугілля на загальну суму 20 402, 11 грн. та зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 23 796 904, 37 грн., апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення 38 817 306, 48 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Разом з тим, з огляду на те, що всупереч наведеним приписам закону та умовам укладеного сторонами Договору відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар у строки, встановлені Договором, апеляційним господарським судом правомірно задоволено вимоги про стягнення боргу за поставлений товар у розмірі 47 778 773, 26 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, в ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В п. 6.7 Договору сторони узгодили, що прострочка оплати товару тягне за собою право продавця стягнути пеню з покупця із рахунку облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент прострочки від загальної суми заборгованості за кожний день прострочки.

Враховуючи вищенаведені законодавчі положення та встановлені фактичні обставини справи щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з повної та своєчасної оплати отриманого товару, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про наявність правових підстав для нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені, з огляду на що судами правомірно задоволено вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 391 593, 40 грн. пені (одна облікова ставка НБУ), 334 703, 74 грн., 3 % річних та 2 204 418, 02 грн. інфляційних витрат.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду апеляційної інстанції відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що доводи ТОВ "САВІ", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують сам факт поставки позивачем товару відповідачу, відсутності його повної та своєчасної оплати, наявності заборгованості відповідача перед позивачем і законних та обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 року у справі № 908/4594/14 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак