ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року Справа № 922/1816/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач),суддівБакуліної С.В., Грейц К.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Танчак Н.В. - дов. від 10.05.12, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,касаційну скаргуКомунального підприємства "Харківські теплові мережі"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід03.02.16у справі№922/1816/15за позовомКомунального підприємства "Харківські теплові мережі"доПриватного підприємця ОСОБА_5простягнення коштів

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_5 65889,56 грн. вартості безпідставно спожитої теплової енергії. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на те, що він у період опалювальних сезонів 2011-2012 років, 2012-2013 років та 2013-2014 років постачав теплову енергію до нежитлового приміщення, яке орендується відповідачем, у АДРЕСА_1; що відповідач здійснював бездоговірне споживання теплової енергії та за неї не розраховувався. Отже, вартість безпідставно спожитої відповідачем теплової енергії за період з жовтня 2012 року до грудня 2014 року становить 65889,56 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.06.15 (суддя Ємельянова О.О.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 65889,56 грн. вартості безпідставно отриманої теплової енергії. Суд виходив з факту несплати відповідачем вартості спожитої теплової енергії за опалювальні періоди з жовтня 2012 року до грудня 2014 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.16 (судді: Слободін М.М., Гребенюк Н.В., Істоміна О.А.) перевірене рішення місцевого господарського суду скасовано. У позові відмовлено. Суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги необґрунтованими та дійшов висновку про відсутність у спірному приміщенні приладів опалення. При цьому судом були прийняті нові докази у справі, подані відповідачем. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав про ненастання строку оплати за теплову енергію.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", яке просить постанову у справі скасувати, а рішення залишити в силі. Скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, 22 33 34 36 101 Господарського процесуального кодексу України. Він зазначає, що на момент передачі спірного нежитлового приміщення в оренду відповідачеві у ньому була система опалення; що позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозиціями укласти договір на постачання теплової енергії в гарячій воді, проте відповідач в порушення статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" такого договору не уклав. Скаржник наголошує на тому, що він у період опалювальних сезонів 2011-2012 років, 2012-2013 років, 2013-2014 років постачав теплову енергію до будинку за адресою: АДРЕСА_1, у точу числі, і до нежитлового приміщення орендованого відповідачем; що у матеріалах справи відсутні докази факту відключення приміщення відповідача від мереж центрального теплопостачання; що факт самовільного відключення відповідача від мереж централізованого опалення не звільняє останнього від оплати за фактично спожиту теплову енергію. Скаржник вказує на те, що обов'язок відповідача сплатити за отриману теплову енергію випливає з приписів статті 19 Закону України "Про теплопостачання"; що позивач в порядку статті 530 Цивільного кодексу України виставляв відповідачеві вимогу, тобто строк оплати за спожите настав. Крім того, підприємство посилається на те, що додаткові докази у справі були подані відповідачем до суду апеляційної інстанції без обґрунтування неможливості їх подання до місцевого господарського суду, а відтак такі докази не повинні були прийматися до уваги судом апеляційної інстанції.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Місцевим господарським судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що Приватний підприємець ОСОБА_5 з серпня 2012 року на підставі договору оренди №514 від 28.08.12 користується нежитловим приміщенням, площею 201,8 кв.м, першого поверху в будинку АДРЕСА_1. Цей будинок, як установив місцевий господарський суд, з підтвердженням матеріалами справи, має єдину систему централізованого теплопостачання. Майно за умовами договору передається в оренду строком до 28.07.15 з метою використання під магазин з продажу продовольчих товарів, без права продажу товарів підакцизної групи (39,2 кв.м) та буфет, без права продажу товарів підакцизної групи (162,6 кв.м). Господарський суд першої інстанції установив, що вказане приміщення є комунальною власністю та було передано підприємцеві в користування за актом приймання-передачі від 28.08.12 (підписаному орендодавцем і відповідачем без зауважень і застережень); що у спірному приміщенні на момент його передачі відповідачеві було освітлення, опалення, водопровід та каналізація, і це, окрім іншого, відбито у вказаному акті приймання-передачі. Також судом було установлено, що житловий будинок, у якому розташоване спірне орендоване відповідачем приміщення, має єдину систему централізованого теплопостачання; система опалення всього будинку єдина з системою опалення приміщення відповідача і не має окремого теплового вводу; що відповідач у встановленому законодавством порядку не здійснював відключення свого приміщення від системи централізованого опалення. При цьому, як зазначив суд, наведене підтверджується актами обстеження системи теплоспоживання об'єкта №170/1008 від 21.10.13, №170/1911 від 08.04.14, №170/2443 від 05.11.14, складеними в присутності відповідача, який своїх заперечень та зауважень не висловлював і не надавав. Господарський суд першої інстанції в процесі розгляду спору також установив і це підтверджено матеріалами справи, що Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" у спірний період (жовтень 2012 року - грудень 2014 року) здійснювало постачання теплової енергії до приміщень у будинку на АДРЕСА_1, в тому числі, і до нежитлового приміщення, яке орендується відповідачем; що відповідач за отримані послуги не розрахувався і його борг становить 65889,56 грн. При цьому, як визнав суд, вказана сума була розрахована позивачем у відповідності до "Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94, затверджених Держитлокомунгоспом України 14.12.13. Разом з тим, як було установлено судом, договір на постачання теплової енергії між позивачем та відповідачем укладений не був, хоча позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозиціями щодо необхідності його укладання. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_5 65889,56 грн. вартості спожитої у період з жовтня 2012 року до грудня 2014 року теплової енергії. Місцевим господарським судом ці вимоги були задоволені. Переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, прийнявши, при цьому, додаткові докази у справі, надані відповідачем. Проте, висновки апеляційного господарського суду визнаються помилковими з огляду на таке. Відповідно до вимог статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. Питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів має вирішуватися з урахуванням припису частини першої статті 101 Господарського процесуального кодексу України, за яким додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Тобто, обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду, а апеляційний господарський суд перевірити та оцінити їх поважність. Приймаючи додаткові докази, суд апеляційної інстанції має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції суд обґрунтував свою постанову доказами, які не надавалися господарському суду першої інстанції (звіти про проведення техобстеження та про оцінку майна, техпаспорт приміщення, лист відповідача). Проте, як убачається з матеріалів справи, заявником (відповідачем) не мотивовано причини неподання цих документів до місцевого господарського суду, чого судом апеляційної інстанції в процесі перегляду даної справи враховано не було. У постанові суду апеляційної інстанції не зазначено обґрунтування неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції, підстав їх прийняття судом апеляційної інстанції, як того вимагають приписи статті 101 Господарського процесуального кодексу України. Між тим, у справі є докази належного та вчасного повідомлення відповідача місцевим господарським судом про місце і час розгляду даного позову, що також було установлено судом апеляційної інстанції (а.с. 7 ІІ т.с.). Апеляційним господарським судом було установлено, що ухвали суду першої інстанції про порушення провадження у справі від 30.03.15, про відкладення розгляду справи від 21.04.15 скеровувалися відповідачеві, проте останній ухилився від їх отримання (а.с. 39-41, 50-52 І т.с.); що суд першої інстанції не порушив вимог процесу розглянувши дану справу без участі відповідача належно повідомленого про судовий розгляд. Згідно з приписами статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З огляду на викладене, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як і надання їм переваги перед іншими доказами у справі, суперечить наведеним приписам процесуального законодавства та принципам господарського судочинства. Як вже зазначалося, позивач просив стягнути з відповідача вартість спожитої упродовж жовтня 2012 року-грудня 2014 року теплової енергії. Згідно з приписами Закону України "Про теплопостачання" (редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Відповідно до приписів пункту 3 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв. Згідно з пунктом 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Разом з тим, за приписами частей 5, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Отже, у розумінні приписів наведених норм обов'язок відповідача сплатити за спожиту теплову енергію виникає в силу закону. Згідно з приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Господарським судом першої інстанції установлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем у спірному періоді (жовтень 2012 року - квітень 2013 року) були надані відповідачу послуги з теплопостачання; що відповідач за отримані послуги не розрахувався; вартість спожитої ним у спірному періоді теплової енергії становить 65889,56 грн., тобто заявлену до стягнення суму. Задовольняючи позов, господарський суд першої інстанції вважав отриману відповідачем теплову енергію безпідставно набутою (стаття 1212 Цивільного кодексу України). Проте під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Як вже зазначалося, обов'язок відповідача сплатити за отриману теплову енергію випливає з приписів статті 19 Закону України "Про теплопостачання". Отже, враховуючи установлені судом першої інстанції обставини справи (які, між іншим, не були спростовані судом апеляційної інстанції), та зважаючи на те, що мотиви, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не призвели до невірного вирішення судом першої інстанції спору, то рішення у справі залишається без змін з мотивів, викладених у цій постанові. Згідно зі статтею 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов. Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду у справі залишається без змін з мотивів, викладених у цій постанові; касаційна скарга задовольняється. Відтак, доводи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.16 у справі №922/1816/15 скасувати. Рішення Господарського суду Харківської області від 02.06.15 залишити в силі.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_5 на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" 2192,40 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги на постанову у справі. Видачу наказу доручити Господарському суду Харківської області.

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" задовольнити.

Головуючий, суддя Т.Гоголь

Судді С.Бакуліна

К. Грейц