ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року Справа № 910/30076/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.04.2016 у справі№ 910/30076/15 господарського суду міста Києваза позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва доТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-проектно-впроваджувальна фірма "Графік-МС"простягнення 138 056,85 грн.,за участю представників: від позивачане з'явивсявід відповідачаГордієнко А.Ф.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-проектно-впроваджувальна фірма "Графік-МС" (далі - ТОВ "НПВФ "Графік-МС") про стягнення з відповідача на користь позивача 138 056,85 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2016 у справі № 910/30076/15 (суддя Курдельчук І.Д.) позов КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "НПВФ "Графік-МС" на користь позивача 85 048,14 грн. заборгованості за комунальні послуги, 13 601,14 грн. втрат від інфляції, 1 363,10 грн. 3% річних і 1 500,19 грн. судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2016 (колегія суддів у складі: Тарасенко К.В. - головуючого, Ільєнок Т.В., Тищенко О.В.) рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 у справі № 910/30076/15 скасовано. Постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2016 у справі № 910/30076/15, КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати вказану постанову та направити справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.08.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 30.08.2016 о 10 год. 40 хв.

У відзиві на касаційну скаргу КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва, який надійшов до Вищого господарського суду України 29.08.2016, ТОВ "НПВФ "Графік-МС" проти касаційної скарги заперечує і просить суд її відхилити, а оскаржувану постанову - залишити без змін.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористався.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, згідно з положеннями статуту КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва Підприємство створене з метою забезпечення управління комунальним житловим фондом, ефективної експлуатації жилих і нежилих приміщень, будинків та споруд, іншого майна комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, задоволення потреб споживачів щодо надання їм житлово-комунальних послуг. Предметом діяльності Підприємства є надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; забезпечення на підставі укладених договорів між споживачами, виробниками та виконавцями послуг з транспортування холодної, гарячої води, стоків та теплової енергії на опалення до споживачів по внутрішньобудинкових мережах та збір платежів від споживачів зазначених послуг на користь виконавців послуг згідно з договорами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ТОВ "НПВФ "Графік-МС" займає приміщення за адресою: м. Київ, вул. Калачевська, 9.

За твердженням позивача, він на підставі договорів з тепло- та водопостачальними організаціями (з Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" - договір від 01.10.2012 № 430025 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води; з Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" - договір від 08.07.2003 № 02723/2-04 на послуги водопостачання та водовідведення) приєднав до своєї мережі відповідача як субабонента та фактично надавав ТОВ "НПВФ "Графік-МС" послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання, а відповідач фактично споживав послуги, проте не здійснював оплату за їх споживання.

Так, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача за період з 01.11.2012 по 31.07.2013 вартість комунальних послуг у сумі 85 048,14 грн., з яких:

- 58 661,79 грн. за послуги з центрального опалення (далі - ЦО);

- 26 386,35 грн. за послуги з гарячого водопостачання (далі - ГВП).

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково позов, виходив з того, що житловий двадцятиповерховий 92-квартирний будинок № 9 по вул. Бакинських комісарів (нова назва вулиці - Калачевська) був прийнятий в експлуатацію у 1998 році, що підтверджується актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 30.12.1998.

За висновками суду першої інстанції, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано, що ТОВ "НПВФ "Графік-МС" користується приміщеннями за адресою: м. Київ, вул. Калачевська, 9, та споживає комунальні послуги, які надає позивач, у тому числі за період з 01.11.2012 по 31.07.2013, у зв'язку з чим у нього виникло зобов'язання з оплати вартості фактично наданих позивачем комунальних послуг.

У свою чергу, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач на підтвердження права власності на квартири № 81, № 82, № 83, № 84, № 85, № 86, № 87, № 89, № 90, № 91, № 92 надав свідоцтва про право власності від 25.04.2006, а також договори на надання комунальних послуг щодо зазначених квартир.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачу у спірний період нарахована плата за ЦО у сумі 58 661,79 грн. та плата за ГВП у сумі 26 386,35 грн.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не обґрунтовано, які саме тарифи застосовуються та на якій підставі. Обґрунтування суми заборгованості відсутнє і в претензії від 02.03.2015 № 47-859, надісланій позивачем відповідачу.

У той же час, апеляційний господарський суд вказав, що у позовній заяві та надаючи пояснення, позивач наполягав на тому, що площа приміщень, які належать відповідачу, у сумі 627 кв.м є нежитловою, а тому відповідачу нараховано заборгованість із застосуванням тарифів, що застосовуються до нежитлових приміщень, що підтверджується довідкою: загальні відомості по нежилим приміщенням КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва ЖРЕО № 414 станом на 01.12.2012, а також про застосування комерційних тарифів вказано у листі позивача відповідачу № 64/849 від 01.02.2013 (т. 1, а.с. 64).

Проте, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що вищенаведені відомості, надані позивачем, є помилковими та не відповідають дійсності, оскільки як встановлено апеляційним господарським судом, ТОВ "НПВФ "Графік-МС" ще у 2006 році отримано свідоцтва про право власності на квартири із зазначенням жилої площі, і загальна площа квартир, які належать відповідачу у будинку по вул. Калачевській, 9, становить саме 627,00 кв.м, тоді як доказів наявності в спірному будинку іншого приміщення площею 627 кв.м матеріали справи не містять.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, як обґрунтовано вказав суд апеляційної інстанції, саме на позивача покладено обов'язок з доказування наявності в діях відповідача протиправної поведінки.

Місцевий господарський суд, з посиланням на Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, вказав, що єдиною підставою для зняття споживача з реєстраційного обліку і припинення відповідних нарахувань є акт про відключення, який має бути затверджений відповідною комісією.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не доведено відсутності факту надання послуг з ЦО та ГВП та наявності у приміщеннях відповідача системи опалення.

Однак, як правомірно вказав суд апеляційної інстанції, саме позивач мав довести факт надання послуг відповідачу, а відмова від підключення спірних приміщень до загальнобудинкових систем ЦО та ГВП могла бути здійснена виключно у випадку їх попереднього підключення.

Згідно з п.п. 1, 5 ч. 3 ст. 20, п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у матеріалах справи наявна копія припису № 64-3001/13 від 22.04.2013, з яким позивач звернувся до відповідача з метою укладення договорів про надання комунальних послуг щодо приміщення площею 627 кв.м, та на який відповідачем було надано відповідь листом № 05/07-УЖГ від 07.05.2013.

Також, апеляційний господарський суд встановив, що на виконання наведених вище приписів законодавства між позивачем та відповідачем було укладено відповідні договори на кожну квартиру окремо 01.07.2013, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Встановивши, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт надання послуг та надано необґрунтований розрахунок заборгованості, апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, дійшов правомірних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині відшкодування вартості наданих послуг та похідних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Відповідачем до суду першої інстанції було подано клопотання про стягнення з позивача витрат на послуги адвоката у сумі 25 000 грн.

Частиною першою статті 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як роз'яснено у пп. 6.3 п. 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі (аналогічна правова позиція викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідач на підтвердження понесення витрат на послуги адвоката надав суду першої інстанції копії таких документів: квитанцію до прибуткового касового ордера від 15.10.2015 № 02 на суму 25 000 грн.; договір від 09.12.2015 № 910/30076/15-ГСК про надання правої допомоги адвоката по веденню судової справи; витяг з єдиного Реєстру адвокатів України; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; копію посвідчення адвоката.

Щодо квитанції до прибуткового касового ордера від 15.10.2015 № 02 на суму 25 000 грн. суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що сплата адвокату грошових коштів у сумі 25 000 грн. 15.10.2015 з посиланням на номер справи № 910/30076/15 не узгоджується з обставинами справи, оскільки позовна заява від 25.11.2015 була подана позивачем до суду 26.11.2015, а провадження у справі № 910/30076/15 було порушено ухвалою суду від 30.11.2015.

У свою чергу, до апеляційної скарги відповідачем було додано копію квитанції до прибуткового касового ордера № 03 від 09.12.2015 на суму 25 000,00 грн., з зазначенням підстави "оплата правової допомоги та послуг адвоката по підготовці матеріалів та веденню судової справи № 910/30076/15-ГСК (згідно п.4.1 Договору № 910/30076/15-ГСК від 09.12.2015р.)".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутні документи за підписом адвоката Романчука О.А., адвокат в судових засіданнях 13.01.2016 та 27.01.2016 в суді першої інстанції, а також в засіданнях 22.03.2016 та 13.04.2016 в суді апеляційної інстанції участі не приймав, жодного документального підтвердження того, що адвокат Романчук О.А. надавав ТОВ "НПВФ "Графік-МС" правову допомогу саме у даній справі, відповідачем не надано.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на послуги адвоката.

Щодо питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу адвоката у сумі 25 000,00 грн. на підставі наявних у матеріалах справи документів, порушеного ТОВ "НПВФ "Графік-МС" у відзиві на касаційну скаргу, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вказане питання було предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, і апеляційним господарським судом надавалась належна правова оцінка документам, наданим на підтвердження понесення витрат на послуги адвоката, та обставинам справи щодо ведення адвокатом Романчуком О.А. справи в суді.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2016 у справі № 910/30076/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

С.Р. Шевчук