ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року Справа № 922/2484/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Малетича М.М., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційноїскаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл"напостанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.16 та рішення господарського суду Харківської області від 19.08.16у справігосподарського суду Харківської області №922/2484/16за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю фірми "Інтерсаунд"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл"пророзірвання договору,

представники сторін:

від позивача - Шипілов А.Ю.,

від відповідача - Іващук П.В.,

У С Т А Н О В И В:

27.07.2016 товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Інтерсаунд" звернулися до господарського суду Харківської області з позовом про розірвання договору оренди, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення останніх із нежитлових приміщень, які неправомірно ними користуються.

19.08.2016 рішенням господарського суду Харківської області (суддя Светлічний Ю.В.), залишеним без змін 06.10.2016 постановою Харківського апеляційного господарського суду (судді Барбашова С.В., Істоміна О.А., Слободін М.М.) позов задоволено, розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 28 жовтня 2011 року, укладений між сторонами у справі; усунуто перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Український Рітейл" із нежитлових приміщень площею 611,2 кв. м. першого поверху в літ. "А", а саме №№ XV, XVI, XVII, 67-71, 73-78, 81-87, 101-102, та частини нежитлових приміщень № 72 площею 37,4 кв. м., № 100 площею 6,6 кв. м., що розташовані в нежитловій будівлі № 3-В в місті Харкові по вулиці Академіка Проскури, буд. 3-В.

У касаційній скарзі товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" посилалися на неповне установлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та ухвалення незаконних судових рішень, які просили скасувати, а справу направити для нового розгляду.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Судами обох інстанцій установлено, що 28.10.2011 між ТОВ фірмою "Інтерсаунд" (орендодавець) та ТОВ "Український Рітейл" (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення (із подальшими змінами до нього), за умовами якого якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар зобов'язався прийняти в строкове платне користування нежитлові приміщення площею 611,2 кв. м. першого поверху: літ. "А", а саме №№ XV, XVI, XVII, 67-71, 73-78, 81-87, 101-102, та частину нежитлових приміщень № 72 площею 37,4 кв. м., № 100 площею 6,6 кв. м., що розташовані в нежитловій будівлі № 3-В в місті Харкові по вулиці Академіка Проскури, буд. 3-В.

Зазначений договір сторони уклали терміном на 60 місяців (п.7.3 договору).

На виконання умов договору ТОВ фірмою "Інтерсаунд" передали, а ТОВ "Український Рітейл" прийняли в оренду нежитлові приміщення, що підтверджується актами приймання-передачі цих приміщень.

Відповідно до п.5.1.2. договору орендар зобов'язаний використовувати об'єкт оренди згідно з умовами договору та цільовим призначенням. Орендар зобов'язаний утримувати об'єкт оренди протягом всього строку дії договору в належному стані, тобто в такому стані, який був на час передання його орендарю, з урахуванням нормального природного зносу внаслідок діяльності орендаря в об'єкті оренди (п.5.1.6 договору).

Згідно пункту 5.2.7 договору орендар вправі проводити реконструкцію, перепланування об'єкту оренди виключно за попередньою письмовою згодою орендодавця та дозволу контролюючих (дозвільних) органів, які відповідно до законодавства повинні бути отримані при реконструкції об'єкту оренди. Орендодавець має право контролювати наявність, стан, напрямки та мету використання об'єкта оренди (п.5.4.1. договору).

Пунктом 8.2. договору визначено, що за ініціативою однієї зі сторін договір може бути достроково розірваний у випадках, передбачених чинним законодавством України та умовами Договору.

Суди обох інстанцій установили, що підтверджується матеріалами справи, у результаті перевірки стану використання орендарем об'єкту оренди, із виходом на місце, оглядом нежитлового приміщення із залученням відповідних фахівців, позивач виявлено використання об'єкта оренди усупереч умов пунктів 5.2.7. та 5.1.12. договору, орендарем без попередньої письмової згоди орендодавця та дозволу контролюючих (дозвільних) органів здійснено реконструкцію об'єкту оренди. Про такі обставини орендодавець надіслав орендарю лист, яким запропонував розірвати зазначений договір достроково за згодою сторін, та який відповідачем залишено без відповіді.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Положеннями статті 773 ЦК України визначено, що наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Положеннями ч.4 ст.188 ГК України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, на підставі зазначених положень діючого законодавства, установивши користування відповідачем приміщення із порушенням умов пунктів 5.2.7, 5.1.2 договору, без попередньої письмової згоди позивача та без дозволу контролюючих (дозвільних) органів змінив стан речі, а саме самовільно здійснив реконструкцію (перепланування) об'єкту оренди. Такі обставини підтверджуються наданою позивачем схемою перепланування орендованих відповідачем приміщень, із якої убачається факт демонтажу відповідачем у спірний період в орендованому об'єкті перегородок, улаштування перегородок, улаштування дверних пройм тощо, та у силу вимог статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, є належним та допустимим доказом здійснення орендарем самовільної реконструкції у період, коли об'єкт оренди перебував у користуванні відповідача. Виходячи з чого дійшли обгрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.10.2011.

Що стосується позовних вимог у частині усунення перешкод у користуванні орендованим майном шляхом виселення, ці вимоги підлягають задоволенню як похідні, з урахуванням ч.1 ст.785 ЦК України, про що також обгрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до положень ст.111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Статтею 111-7 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Реалізуючи зазначені положення Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалена ухвалені судові рішення відповідають вимогам ст.43 ГПК України та грунтуються на повному з'ясуванні усіх обставин, на які посилалися особи та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору і доказів на підтвердження цих обставин. Надано правильну кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи. Правильно застосовано положення діючого законодавства при вирішенні спору. Виходячи з чого, суди попередніх інстанцій обгрунтовано задовольнили позовні вимоги з урахуванням приписів ст.32 ГПК України, на виконання яких позивачем було надано докази на підтвердження своїх вимог.

Достатніх обґрунтувань із посиланням на норми права, які спростовували б висновки судів, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст.111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.16 та рішення господарського суду Харківської області від 19.08.2016 у справі №922/2484/16 - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяМ.М. Малетич СуддяН.М. Нєсвєтова