ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року Справа № 921/138/15-г/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Малетича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємтсва "Білокриниця"на рішеннягосподарського суду Тернопільської області від 23.02.2015 р. (суддя Стопник С.Г.) та на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 р. (судді: Плотніцький Б.Д., Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.) у справі№921/138/15-г/13 господарського суду Тернопільської області за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до1.Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Біла криниця" 2.Приватного підприємства "Білокриниця" провизнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності за участю представників: від позивача не з'явились від відповідача 1не з'явились від відповідача 2Свірський Т.В., довіреність б/н від 19.05.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Біла криниця" та Приватного підприємства "Білокриниця" про визнання дійсним договору купівлі-продажу будівель пожежного депо та автомобільних гаражів, що розташовані по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, укладеного 22.08.2011 р. між позивачем і відповідачем 2 та про визнання за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 права власності на вказане майно.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 23.02.2015 р. у справі №921/138/15-г/13, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 р., позов задоволено повністю.

Так, місцевий та апеляційний господарські суди визнали, що позивачем доведено факт виконання сторонами договору його умов. При цьому, ухилення відповідача 2 від нотаріального посвідчення даного договору унеможливило його нотаріальне посвідчення, та, одночасно з цим, внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів.

Не погодившись з рішенням господарських судів попередніх інстанцій, Приватне підприємство "Білокриниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 р., рішення господарського суду Тернопільської області від 23.02.2015 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, вважає, що господарськими судами попередніх інстанцій не з'ясовано дійсні обставини справи, у зв'язку з чим застосовано законодавство, яке не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2016 р. справу №921/138/15-г/13 передано колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Малетич М.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.11.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Малетич М.М., касаційну скаргу Приватного підприємства "Білокриниця" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 28.11.2016 р.

Скаржником, у касаційній скарзі, заявлено клопотання про зупинення виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 23.02.2015 р. та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 р. у справі №921/138/15-г/13.

Відповідно до ч. 1 ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Враховуючи диспозитивний характер норм вказаної статті, з огляду на зміст заявленого скаржником клопотання про зупинення виконання судових рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні даного клопотання.

Крім того, в касаційній скарзі відповідача 2 було заявлено клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак, в судове засідання 28.11.2016 р. представник відповідача 2 з'явився.

Представники позивача та відповідача 1 в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача та відповідача 1.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 22.08.2011 р. Приватним підприємством "Білокриниця" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) підписано договір купівлі-продажу пожежного депо та автомобільних гаражів, за умовами якого продавець продає у власність покупця будівлі пожежного депо та автомобільних гаражів, які знаходяться по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, а покупець зобов'язується прийняти вказані будівлі та сплатити їх ціну відповідно до умов, що визначені у даному договорі.

Одночасно, місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що, на виконання п.п. 3-5 вказаного договору, 22.08.2011 р. позивачем та відповідачем 2 складено акт передачі-приймання, згідно з яким Приватне підприємство "Білокриниця" передало, а ОСОБА_2 прийняв у власність будівлі пожежного депо та автомобільних гаражів. Вказаним актом та накладною №5 від 22.08.2011 р. сторони підтвердили повне виконання ними умов договору купівлі-продажу від 22.08.2011 р.

Встановивши відповідні фактичні обставини, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу будівель пожежного депо та автомобільних гаражів від 22.08.2011р. сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договору, зміст даного правочину не суперечить актам цивільного законодавства та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В свою чергу, підставою звернення до суду з позовом у справі №921/138/15-г/13 стала відмова у державній реєстрації прав на вказане майно (рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Кременецького районного управління юстиції №16425379 та №16424881 від 13.10.2014 р.).

Поряд з цим, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на ухилення відповідача 2 від нотаріального посвідчення спірного договору, яке, на думку позивача, спричинило перешкоди у подальшій реалізації прав користування та розпорядження майном.

Крім того, за твердженнями позивача, вказане є підставою визнання даного договору купівлі-продажу дійсним, як це передбачено ст. 220 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, господарськими судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що наявними в матеріалах справи доказами та обставинами підтверджується по-перше: підписання договору купівлі-продажу від 22.08.2011 р. повноваженим представником відповідача 2; по-друге: виконання сторонами умов спірного договору; по-третє: ухилення відповідача 2 від нотаріального посвідчення останнього.

При цьому, під час судового розгляду місцевим та апеляційним господарськими судами було встановлено, що позивач зареєстрований у встановленому порядку як фізична особа - підприємець.

Зважаючи на наведене, попередні судові інстанції визнали заявлені позовні вимоги доведеними та задовольнили позов.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки місцевого та апеляційного господарських судів безпідставними та необґрунтованими, з огляду наступне.

Статтею 657 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного правочину) встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з п. 3 ст. 640 вказаного кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як закріплено в ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Одночасно, у п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. роз'яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Вказана правова позиція викладена як в постановах Верховного Суду України, зокрема, від 30.01.2013 р. у справі №6-162цс12 та від 19.06.2013 р. у справі №6-49ц13, так і в постановах Вищого господарського суду України, в тому числі від 27.04.2016 р. у справі №909/757/15 та від 20.04.2016 р. у справі №912/2536/14.

Отже, у даному випадку господарські суди попередніх інстанцій прийшли до необґрунтованого висновку про можливість визнання спірного договору дійсним на підставі приписів ст. 220 Цивільного кодексу України.

Наведений висновок є помилковим, оскільки відповідний договір підлягав не лише нотаріальному посвідченню, а й державній реєстрації, та є вчиненим саме з моменту здійснення державної реєстрація. Проте, дана реєстрація проведена не була.

Одночасно, за відсутності підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу будівель пожежного депо та автомобільних гаражів від 22.08.2011 р., не підлягає задоволенню і позовна вимога про визнання за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 права власності на дане майно.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховую вищевикладене, з огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України та зважаючи на те, що в даному випадку місцевий та апеляційний господарські суди встановили всі фактичні обставини справи, однак, не вірно застосували чинні правові норми колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для направлення справи на новий розгляд та приходить до висновку про наявність підстав для прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з позивача на користь відповідача 2 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Білокриниця" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 23.02.2015 р. у справі №921/138/15-г/13 скасувати.

Прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов'язкових платежів НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Білокриниця" (47013, Тернопільська обл., Кременецький р-н, село Білокриниця, код ЄДРПОУ 31879740) 1 339 грн. 80 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги та 1 653 грн. 60 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Тернопільської області.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

М.М. Малетич