ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року Справа № 911/4250/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Демидової А.М., Самусенко С.С.розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.07.2016р. та рішеннягосподарського суду Київської області від 26.01.2016р.у справі№911/4250/15 господарського суду Київської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 2"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного підприємства "Енергоринок"прозвернення стягнення на предмет заставиза участю представників

позивача - Карпінський С.В., дов. №1/3-02/52 від 28.04.2016р.;

відповідача - не з'явились;

третьої особи - Калінін М.В., дов. №01/44-845Д від 18.12.2015р.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 2", в якому просив: 1) в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 2" перед Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" за кредитним договором № 486/31/2 від 13.09.2011р., яка станом на 08.09.2015р. становить 6673924,39 доларів США (з яких: прострочена заборгованість за кредитом 4560109,50 доларів США; прострочена заборгованість за процентами 747798,18 доларів США; нараховані проценти за період з 01.09.2015р. по 07.09.2015р. включно 9619,96 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту 1119425,84 доларів США; 3% річних за непогашення кредиту 97949,63 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату процентів 123063,69 доларів США; 3% річних за несвоєчасну сплату процентів 15957,59 доларів США), а також 25031,51 грн. (з яких: прострочена заборгованість за комісійною винагородою 17000грн., пеня за несвоєчасну сплату комісійної винагороди 2656,29 грн., 3% річних за несвоєчасну сплату комісійної винагороди 187,55 грн.; інфляційні втрати за несвоєчасну сплату комісійної винагороди 5 187,67 грн.), звернути стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав №486/31/2-4 від 13.09.2011р., який був укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 2", а саме на належне Товариству з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 2" на підставі договору купівлі-продажу електроенергії №6411/02 від 29.09.2010р. право грошової вимоги до Державного підприємства "Енергоринок" у сумі 1248701,75 грн. за продану в березні 2014 року електроенергію; 2) перевести на Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" право грошової вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 2" до Державного підприємства "Енергоринок" здійснити платежі за придбану у березні 2014 року електроенергію в сумі 1248701,75 грн. за договором купівлі-продажу електроенергії №6411/02 від 29.09.2010 р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 2" та Державним підприємством "Енергоринок", а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 2" сплачений судовий збір.

Рішенням господарського суду Київської області від 26.01.2016 р. у справі №911/4250/15 (головуючий суддя Конюх О.В. судді: Бабкіна В.М., Шевчук Н.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016р. (колегією суддів у складі головуючого судді - Тарасенко К.В., суддів: Тищенко О.В., Гончарова С.А.) у задоволені позовних вимог Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені вище постанову та рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Енергоринок" зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі позивача та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові акти залишити без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.09.2016р. колегією суддів у складі головуючого судді Владимиренко С.В., суддів: Демидової А.М., Мележик Н.І. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" було прийнято до провадження та призначено її розгляд у засіданні суду касаційної інстанції на 28.09.2016р.

За Розпорядженням Керівника апарату Вищого господарського суду України від 27.09.2016р. №08.03-04/4499 у зв'язку з звільненням судді Мележик Н.І. з посади судді Вищого господарського суду України згідно постанови Верховної ради України від 22.09.2016р., відповідно до пункту 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду було призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі №911/4250/15.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №911/4250/15 від 27.09.2016р. для розгляду даної справи у суді касаційної інстанції було визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Самусенко С.С.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та третьої особи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.09.2011р. між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 2" (позичальник) було укладено Кредитний договір № 486/31/2 (надалі в тексті постанови "Кредитний договір"), відповідно до п. 2.1 якого (з урахуванням змін внесених додатковими угодами) банк зобов'язався надати на умовах вказаного Договору, а Позичальник зобов'язався отримати та належним чином використовувати та повернути у передбачені договором строки кредит у розмірі не більше 5020105 доларів США та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначеним договором (далі - кредит), з: - кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 01.09.2021р.; - погашення кредиту рівними частинами кожного 20 числа щомісяця; - сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11% у доларах США; - сплатою комісійної винагороди відповідно до п. 2.10 Договору - за обслуговування кредиту у розмірі 1000 грн. щомісячно до 5 числа місяця, наступного за звітним.

За порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми Кредиту, комісійних винагород та своєчасної сплати процентів за користування Кредитом Позичальник зобов'язується сплатити на користь Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожен день прострочення (п.7.1.1 Кредитного договору).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 2".

Рішенням господарського суду Київської області від 12.02.2015 р. у справі № 911/5602/14, яке набрало законної сили, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 2" на користь позивача було стягнуто 4560109,50 доларів США простроченої заборгованості за кредитом; 413 848,25 доларів США простроченої заборгованості за процентами; 76 241,85 доларів США пені за несвоєчасне погашення кредиту; 8 746,43 доларів США 3% річних за непогашення кредиту; 34 832,96 доларів США пені за несвоєчасну сплату процентів; 4 892,69 доларів США 3% річних за несвоєчасну сплату процентів, 9000 грн. простроченої заборгованості за комісійною винагородою; 733,39 грн. пені за несвоєчасне сплату комісійної винагороди; 96,24 грн. 3% річних за несвоєчасну сплату комісійної винагороди; 798 грн. інфляційних втрат за несвоєчасну сплату комісійної винагороди та 73080 грн. витрат по сплаті судового збору.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, у відповідності до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з цим, судами встановлено, що 13.09.2011р. для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором №486/31/2 від 13.09.2011р., між позивачем (заставодержатель) та TOB "Крайміа Солар 2" (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав № 486/31/2-4 (надалі в тексті постанови - "Договір застави"), із подальшими змінами та доповненнями, у тому числі - внесеними згідно з додатковими договорами № 1 від 31.10.2012 р., № 2 від 01.08.2013 р.

У відповідності з п. 1.1 договору застави предметом застави виступає належне заставодавцю на підставі контрактів право вимагати від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за поставлені (або такі, що будуть поставлені) боржникам товари (виконані чи надані послуги), в розмірах та в строки, передбачені умовами контрактів, укладених між заставодавцем та боржниками. У заставу за цим договором передаються як права вимоги, що належать заставодавцю в момент укладення цього договору, так і права вимоги, що виникнуть у заставодавця в майбутньому.

Як досліджено судами попередніх інстанцій, згідно із додатком №1 до договору застави майнових прав, контрактом за договором застави майнових прав є, зокрема, договір купівлі-продажу електроенергії № 6411/02 від 29.09.2010р., укладений між заставодавцем - TOB "Крайміа Солар 2" та контрагентом (боржником у розумінні договору застави майнових прав) - Державним підприємством "Енергоринок". Тобто, за вказаним договором купівлі-продажу електроенергії № 6411/2 від 29.09.2010р. предметом застави, що передається заставодавцем банкові, виступає право грошової вимоги до ДП "Енергоринок".

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, невиконання позичальником умов кредитного договору, неповернення сум кредитних коштів, несплата відсотків, комісійної винагороди, пені та 3% річних, нарахованих на вказану заборгованість, а також інфляційних втрат і стали підставою для виникнення спору у даній справі та звернення ПАТ "Державний ощадний банк України" до суду з даним позовом.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

У ст.509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Предметом застави, згідно вимог ч.1 ст. 576 Цивільного кодексу України, може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

В силу приписів ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Пунктом 3.2 договору застави майнових прав передбачено, що у випадку, якщо при настанні строку виконання зобов'язання воно (зобов'язання) або будь-яка його частина не будуть виконані, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або законодавством, заставодержатель реалізує своє право застави шляхом звернення стягнення на предмет застави в порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до пп. 5.2.3 п. 5.2 договору застави майнових прав заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідна їх частина) не будуть виконані, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання заставодавцем будь-якого з своїх обов'язків, передбачених цим договором та/або кредитним договорами та/або іншими договорами з позичальником та/або майновими поручителями.

Згідно ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може здійснюватися в тому числі на підставі рішення суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Судами встановлено, що згідно витягу від 03.09.2015р. №47775426 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, на виконання вимог зазначеної статті позивачем було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмети забезпечувального обтяження за договором застави.

Приписами статті 23 Закону України "Про заставу" передбачено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави (ч. 2 ст. 23 Закону України "Про заставу").

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно того, що оскільки предметом застави виступає як наявне право грошової вимоги так і те, що може виникнути в майбутньому, позивач як заставодержатель за договором застави майнових прав № 486/31/2 від 13.09.2011 р. має право звернути стягнення як на весь предмет застави, так і на його частину.

Разом з тим, судами досліджено, що відповідно до п.6.2 договору купівлі-продажу електроенергії № 6411/02 від 29.09.2010р. при настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від виконання зобов'язання за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків.

Як зазначили суди попередніх інстанцій, з висновку Торгово-промислової палати України від 28.03.2014р. №734/05-4 на території Автономної Республіки Крим з 27.02.2014р. діють обставини непереборної сили, передбачені договором №6411/02 від 29.09.2010р., які продовжують діяти і на час розгляду даної справи. Дату закінчення терміну дії обставин непереборної сили на момент видачі даного висновку встановити неможливо.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, врахувавши приписи ст.ст. 512, 525, 526, 530, 546, 572, 589, 590, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, ст.24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст.ст.20,23 Закону України "Про заставу", постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя" від 07.05.2014р. № 148 дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав № 486/31/2-4 від 13.09.2011р. у зв'язку з тим, що за умовами договору купівлі-продажу електроенергії №6411/02 від 29.09.2010р. ДП "Енергоринок" звільнений від виконання зобов'язання за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків.

Враховуючи викладене вище, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій встановлено, що у ТОВ "Крайміа Солар 2" як заставодавця за зазначеним вище договором застави майнових прав не виникло право вимоги до ДП "Енергоринок" за договором купівлі-продажу електроенергії №6411/02 від 29.09.2010р., а також те, що відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 16.09.2015 у справі № 911/3606/13, відступленню підлягає тільки дійсна вимога, тобто право вимоги має існувати на час звернення з позовом до суду, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав № 486/31/2-4 від 13.09.2011р. і переведення права грошової вимоги ТОВ "Крайміа Солар 2" за договором купівлі-продажу електроенергії №6411/02 від 29.09.2010р.

Натомість, наведені у касаційній скарзі доводи, не спростовують висновків судів, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні заявником касаційної скарги норм законодавства, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових актів.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова та рішення судів попередніх інстанцій в даній справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують правильних висновків судів, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних постанови та рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115,1117,1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016р. у справі №911/4250/15 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

С.С.Самусенко