Постанова ВГСУ від 27.02.2017 року у справі №910/14451/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2017 року Справа № 910/14451/15

Вищий господарський суд України в складі колегії:

Головуючого суддіКорсака В.А.,суддів:Данилової М.В., Ходаківської І.П., Швеця В.О., Яценко О.В., Сибіги О.М., Поляк О.І.,

розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Надра України"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016у справі № 910/14451/15 Господарського суду м. Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія"Надра України"до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік", 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахалінське", 3.Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння"провнесення змін до договору

в судовому засіданні взяли участь представники :- позивачаФілімонова Г.Б.- відповідача - 1не з'явився- відповідача - 2не з'явився- відповідача - 3Метенко Т.І., Шемідько Г.В.

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" (надалі - ПАТ "НАК "Надра України", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (надалі - ТОВ "Голден Деррік", відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахалінське" (надалі - ТОВ "Сахалінське", відповідач 2), Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (надалі - ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", відповідач 3) про внесення змін до договору про спільну діяльність на Сахалінському родовищі № 122 від 26.12.2003.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 (суддя Паламар П.І.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 (головуючий Мальченко А.О., судді: Дикунська С.Я., Жук Г.А.) відмовлено в задоволенні позову повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів, ПАТ "НАК "Надра України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Сахалінське" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Голден Деррік" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 23.02.2017 оголошувалась перерва до 27.02.2017.

27.02.2017 ТОВ "Голден Деррік" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сахалінське" не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" про відкладення розгляду справи, яке надійшло на адресу суду 27.02.2017, колегією суддів залишено без задоволення, оскільки статтею 77 ГПК України встановлено, що господарський суд розглядає справу в межах строків, встановлених статтями 69, 1118 цього Кодексу, і розгляд справи може бути відкладено, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Проте, заявником не доведено наявність підстав для відкладення розгляду справи, а його доводи та заперечення викладені у наявних в матеріалах справи документах.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 26.12.2003 між Дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія", як підприємством, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сахалінське", як інвестором, укладено договір № 122 про спільну діяльність, предметом якого, є спільна виробнича діяльність учасників з приводу організації й здійснення геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки Сахалінського родовища, шляхом буріння свердловини № 114 та добурювання свердловини № 20 до проектної глибини та можливої розробки свердловин №№ 114, 20 з метою одержання прибутку.

01.08.2007 до договору про спільну діяльність сторонами укладено додаткову угоду № 3, якою до складу учасників договору про спільну діяльність включено Національну компанію "Надра України" та викладено договір про спільну діяльність у новій редакції.

Статтею 6 договору № 122 про спільну діяльність, в редакції додаткової угоди № 3 від 01.08.2007, передбачено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, майно, продукція, створені в результаті спільної діяльності та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю учасників. Виключенням з цього правила становить майно учасників, що є державною власністю та передане учасником у користування згідно договорів оренди для цілей здійснення спільної діяльності; майно учасників, що є приватною власністю, яке передане учасником у користування згідно договорів оренди для цілей здійснення спільної діяльності; геологічна інформація (документація). Частки учасників у праві спільної часткової власності визначаються з урахуванням розміру вкладів відповідно до договору, програми робіт спільної діяльності та бюджету спільної діяльності. У випадку припинення даного договору кожному учаснику повертається внесене ним у спільну діяльність майно і кошти. Все інше майно, утворене в результаті спільної діяльності розподіляється між учасниками у наступній пропорції: ТОВ "Сахалінське" - 75%, НАК "Надра України" - 24 %, Дочірнє підприємство НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" - 1 %.

30.04.2013 на підставі договору купівлі-продажу № 136/13 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" свою частку у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором № 122 від 26.12.2003 в розмірі 24 %. Сторонами складено та підписано відповідний акт приймання-передачі частки від 13.05.2013.

Судами також встановлено, що на підставі договору від 30.04.2013 ТОВ "Голден Деррік" придбало у ДП НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" частку в розмірі 1 % у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) у договорі про спільну діяльність № 122 від 26.12.2003 (т. 2 а.с. 78).

Того ж дня, 30.04.2013 ПАТ "НАК "Надра України", ДП НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія", ТОВ "Сахалінське", ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" та ТОВ "Голден Деррік" укладена додаткова угода № 4 до договору про спільну діяльність № 122 від 26.12.2003. Відповідно до цієї угоди, виключено зі складу учасників договору № 122 про спільну діяльність Дочірнє підприємство НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" та ПАТ "НАК "Надра України", введено до складу учасників ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" та ТОВ "Голден Деррік", договір про спільну діяльність викладено у новій редакції.

Таким чином, як встановлено судами, у зв'язку з відчуженням своєї частки у договорі про спільну діяльність згідно договору № 136/13 купівлі-продажу від 30.04.2013 ПАТ "НАК "Надра України" було виключено зі складу учасників спільної діяльності за додатковою угодою № 4 від 30.04.2013. До матеріалів справи не залучено ніяких даних про те, що цю додаткову угоду розірвано або визнано недійсною у передбаченому законом порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 у справі № 910/18448/14, як набрало законної сили, розірвано договір купівлі-продажу № 136/13 від 30.04.2013 (частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором № 122 від 26.12.2003 про спільну діяльність на Сахалінському родовищі, укладений між ПАТ "НАК "Надра України" та ТОВ "Голден Деррік". Підставою для прийняття такого рішення став висновок суду про істотне порушення ТОВ "Голден Деррік" умов договору щодо оплати придбаної частки.

У зв'язку з набранням рішенням законної сили, яким розірвано договір купівлі-продажу № 136/13 від 30.04.2013 та з огляду на те, що ПАТ "НАК "Надра України" не є учасником договору про спільну діяльність, позивач листами від 17.12.2014 № 1996/2/01/13 та від 19.02.2015 № 258/2/01/13 звертався до відповідачів з пропозицією внести зміни до договору СД № 122, включивши його до складу учасників з часткою вкладу 24 % та просив направити проект відповідної додаткової угоди.

Відповідачі, як учасники договору про спільну діяльність, висловили свої заперечення проти внесення змін до договору про спільну діяльність, пославшись на те, що ПАТ "НАК "Надра України" не є стороною даного договору та не наділена правами, наданими стороні статтею 188 Господарського кодексу України, про що позивачеві були направлені листи від 15.01.2015 № 4/07, від 06.01.2015 № 002-01/15, від 05.03.2015 № 4/34, від 19.03.2015 № 59/2-03/15.

Таким чином, спір між сторонами у справі виник з приводу внесення змін до договору про спільну діяльність особою, яка не є його стороною та учасником спільної діяльності, якій, як стверджує позивач, належить у спільній діяльності частка у розмірі 24 %.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в межах іншого судового провадження розглядався спір за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України та ПАТ "НАК "Надра України" до ТОВ "Голден Деррік", ТОВ "Сахалінське", ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" про визнання за ПАТ "НАК "Надра України" права власності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 у справі № 910/10304/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2015, визнано за ПАТ "НАК "Надра України" право власності на частку у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором № 122 від 26.12.2003 про спільну діяльність на Сахалінському родовищі у розмірі 24 %.

У вищевказаних рішеннях суди послалися на те, що правовідносини між ПАТ "НАК "Надра України" та ТОВ "Голден Деррік" за договором купівлі-продажу № 136/13 від 30.04.2013 в результаті його розірвання в судовому порядку відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України припинились та, як наслідок, відпала правова підстава, на якій набуто право власності на частку, зобов'язання з виконання зустрічного договірного зобов'язання з оплати вартості частки трансформувалося у зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна.

Посилаючись на вищевикладені обставини та висновки, наведені в судових рішеннях у справах №№ 910/18448/14, 910/10304/15, ПАТ "НАК "Надра України" звернулося до ТОВ "Голден Деррік", ТОВ "Сахалінське", ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" з вимогою внести зміни до договору № 122 від 26.12.2003 про спільну діяльність на Сахалінському родовищі, виклавши розділи та пункти у запропонованій ним редакції.

Обґрунтовуючи строк, з якого мають бути внесені зміни до договору про спільну діяльність, позивач послався на частину третю статті 631 Цивільного кодексу України, яка надає можливість сторонам встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Оскільки учасникам договору про спільну діяльність в порядку статті 188 ГК України направлялась редакція додаткової угоди, що містила положення про застосування її умов до відносин сторін по договору, що виникли з 10.12.2014, однак домовленостей з останніми досягнуто не було, на думку позивача, зміни до договору № 122 від 26.12.2003 про спільну діяльність на Сахалінському родовищі повинні бути внесені судовим рішенням з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва від 20.10.2014 у справі № 910/18448/14.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у даній справі виникли відносини щодо зміни договору, врегульовані статтею 188 Господарського кодексу України, статтями 651, 652 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Стаття 651 ЦК України визначає, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частини четвертої статті 188 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

В обґрунтування свого позову про внесення змін до договору позивач послався на те, що його неодноразові звернення до відповідачів з пропозицією про внесення змін до договору про спільну діяльність та ненадання останніми позитивних відповідей протягом двадцятиденного строку, встановленого частиною третьою статті 188 ГК України, свідчать про те, що відповідачі були належним чином обізнані з пропозицією про внесення змін до договору про спільну діяльність.

На думку позивача, до правовідносин, що склалися між сторонами по аналогії закону, застосуванню підлягають правила частини 1 та 2 статті 651 ЦК України, виходячи з того, що чинним законодавством не визначено порядку внесення змін до договору особою, яка не є його стороною. Однак, за аналогією закону ПАТ "НАК "Надра України", яке не є стороною договору, має право заявити вимогу про внесення змін до відповідного договору.

Зазначені доводи позивача є помилковими за наступних підстав.

За імперативними приписами статті 188 ГК України, статей 651-652 ЦК України, зміна договору можлива лише за згодою сторін або у виняткових випадках за рішенням суду у зв'язку з істотною зміною обставин. При цьому право на передачу спору на вирішення суду належить виключно стороні договору.

У договорі про спільну діяльність № 122 від 26.12.2003, так і в додатковій угоді № 4 від 30.04.2013 до цього договору учасниками спільної діяльності були погоджені умови щодо прийняття до участі у спільній діяльності нових учасників.

Так, пунктом 14.2 додаткової угоди № 4 до договору передбачено, що питання, пов'язані зі зміною розмірів вкладів Учасників, припиненням Спільної діяльності, вступом нових Учасників, внесенням змін і доповнень до цього Договору вирішуються шляхом підписання додаткових угод. Аналогічні положення щодо порядку внесення змін та доповнень до договору, включення до спільної діяльності інших учасників містив також договір про спільну діяльність № 122 від 26.12.2003.

Таким чином, виходячи з правового аналізу вищенаведених правових норм та умов договору, до якого позивач просить внести зміни, судова колегія дійшла висновку, що особа може ставити питання про внесення змін до спірного договору за умови набуття нею статусу учасника спільної діяльності. В той же час, на момент звернення до суду з даним позовом позивач такого статусу не має і не є стороною договору, до якого він просить внести зміни.

Також, слід звернути увагу на те, що суду не подано ніяких даних про те, що підписана самим позивачем без будь-яких застережень та погоджена ним додаткова угода № 4 від 30.04.2013 до договору про спільну діяльність № 122 від 26.12.2003, зокрема, в частині виключення позивача із складу учасників спільної діяльності, розірвана або визнана недійсною у передбаченому законом порядку. Отже, умови цієї додаткової угоди є обов'язковими для виконання сторонами відповідно до ст. 629 ЦК України. В той же час, виходячи з приписів ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, обставини, з яких сторони у справі виходили під час укладення додаткової угоди від 30.04.2013 № 4, змінюючи первісний договір, істотно змінилися.

Вимоги позивачем фактично обґрунтовані такою зміною, що мала місце у зв'язку з розірванням правочину про відчуження ним своєї частки у спільній діяльності.

Частиною другою статті 652 ЦК України передбачено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до частини 4 вищевказаної статті зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Позивачем не надано суду доказів того, що розірвання спірного договору, на зміну якого відсутня згода сторін, суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Застосовуючи правила зазначеної статті, господарські суди обґрунтовано виходили з відсутності правових підстав для зміни договору саме за рішенням суду, наводячи при цьому умови, сукупність яких надає можливість заінтересованій стороні порушувати питання про таку зміну в судовому порядку.

Також слід зазначити, що стаття 651 та стаття 652 Цивільного кодексу України є взаємопов'язаними, оскільки даними нормами законодавчо врегульовано підстави для зміни або розірвання договору за згодою сторін, а також зміни договору у зв'язку з істотною зміною за рішенням суду.

Таким чином, посилання скаржника на безпідставне застосування судами статті 652 Цивільного кодексу України колегія вважає недостатньо обґрунтованим.

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності обставин, з якими вищезазначені вимоги закону пов'язують зміну договору між сторонами за рішенням суду.

Враховуючи вищевикладене, а також ту обставину, що скаржник не є стороною договору про спільну діяльність № 122 в редакції Додаткової угоди № 4 від 30.04.2013, чинної на момент виникнення спору та розгляду справи, а за приписами наведених норм право на передачу спору на вирішення суду належить виключно стороні за договором, посилання останнього на положення частини другої статті 651 ЦК України та статтю 188 ГК України, як на правове обґрунтування внесення змін до договору про спільну діяльність, є безпідставними.

Судами обґрунтовано відхилено доводи позивача, які ґрунтуються на необхідності поновлення його прав у договорі про спільну діяльність, що виникла під час виконання договору, в тому числі і після розірвання договору купівлі-продажу його частки, адже такі не зумовлюють задоволення позову про зміну спірного договору, так як за приписами статті 16 ЦК України підлягають захисту шляхом припинення правовідношення та застосування правових наслідків розірвання договору, які не передбачають застосування реституції.

Крім того, колегія вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Правові відносини щодо спільної діяльності регулюються главою 77 ЦК України.

Стаття 1132 ЦК України передбачає, що за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Стаття 1133 ЦК України визначає поняття "Вклади учасників".

Відповідно до цієї норми вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Стаття 1134 ЦК України визначає правовий статус майна учасників.

Цією нормою регламентовано, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду. Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в первісну редакцію договору про спільну діяльність на підставі додаткових угод неодноразово вносились зміни, які стосувались виключення учасників та введення нових учасників, встановлення інших розмірів часток учасників спільної діяльності, зміни кількості об'єктів спільної діяльності (відповідних свердловин) та інше. Після внесення змін відповідно до додаткової угоди № 4 позивач не був учасником спільної діяльності, а договір про спільну діяльність тривалий час виконувався без участі позивача. Відповідно, за цей період, змінювався майновий стан спільної діяльності, вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю учасників.

Редакція змін до договору про спільну діяльність, яку вимагає прийняти позивач передбачає, що ТОВ "Голден Деррік" повністю вибуває з цього договору. При цьому, позивач не наводить жодних обґрунтувань про те, на якій правовій підставі у цієї сторони припиняється її право власності на зазначену частку.

Так само, пропонуючи змінити розмір частки іншого учасника - ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", з 40 % до 36 % позивач не зазначив, з яких підстав припиняється право власності цього учасника на частку в розмірі 4 %.

В той же час, матеріали справи не містять даних про те, що ТОВ "Голден Деррік" та ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" відмовлялись від своєї власності, або це право власності підлягає припиненню з підстав передбачених статтею 346 Цивільного кодексу України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 320 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

В розумінні автономних термінів, які застосовуються судом в контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції, судом розглядаються справи щодо порушення права власності, де об'єктом майнові права, що випливають з власності, передбачені договором, що укладено добровільно відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, вирішення питання щодо внесення змін до договору про спільну діяльність в судовому порядку є спором щодо власності.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Новоселецький проти України" від 11.03.2006, "Федоренко проти України" від 01.06.2006). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу можна позбавити її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності слід дотримуватися справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

В даному випадку, позивач в своєму позові фактично вимагає внести зміни договору, стороною якого він не є, шляхом позбавлення ТОВ "Голден Деррік", серед іншого, його частки в розмірі 1 % у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників), яку останнє придбало 30.04.2013 у ДП НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія", а також частки ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" в розмірі 4 %, зменшивши таким чином його частку з 40 % до 36 % у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) у договорі про спільну діяльність № 122 від 26.12.2003 в редакції додаткової угоди № 4 від 30.04.2013. При цьому, позивач не зазначив у поданих ним суду документах, з яких правових підстав, у вказаних осіб повинно бути припинено їх право власності на зазначені частки.

Таким чином, позивачем не наведено та не доведено встановлених законом підстав для позбавлення вказаних осіб їх майнових прав.

Позивачем не доведено, що втручання у мирне володіння майном відповідає інтересам суспільства та встановленому в державі порядку захисту права власності.

Колегія вважає, що прийняті у даній справі рішення судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для внесення змін до договору про спільну діяльність відповідають положенню ст. 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З точки зору принципу "справедливого балансу між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном" та принципу "правової визначеності", встановлених Конвенцією відсутні підстави вважати, що вона була порушена.

Отже, суди попередніх інстанцій, виходячи з аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів дійшли обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для відмови у задоволенні позову про внесення змін до договору.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України