ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року Справа № 910/18507/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Самусенко С.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ"на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 22.09.2015 Київського апеляційного господарського суду 26.11.2015у справі Господарського суду№ 910/18507/15 міста Києваза позовомДочірнього підприємства "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ"доПублічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк"провизнання договору банківського кредиту недійсниму судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Єфімова О.М.;- відповідача Король В.В.;Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 20.01.2016 № 02-05/38, у зв'язку із перебуванням судді Картере В.І. у відпустці, змінено склад колегії суддів для розгляду даної справи та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л., Самусенко С.С.

ВСТАНОВИВ:

17.07.2015 Дочірнє підприємство "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" про визнання недійсним договору банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27.02.2006.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 у справі № 910/18507/15 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 (колегія суддів у складі: Шапран В.В. - головуючий суддя, судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Дочірнє підприємство "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 у справі № 910/18507/15, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Укргазпромбанк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 у справі № 910/18507/15 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимога позивача визнати недійсним договір банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27.02.2006.

Підставою даного позову є те, що кредитний договір всупереч вимогам чинного законодавства України укладений в іноземній валюті; відповідач не має індивідуальної ліцензії НБУ щодо права надання кредитів у іноземній валюті.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач у справі є уповноваженим банком, який має належну банківську генеральну ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з кредитування в іноземній валюті, укладення кредитного договору в іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому не може бути підставою для визнання його недійсним.

Колегія суддів Вищого господарського суду вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ст. 227 ЦК України).

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статей 33 і 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з ч. 1 ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом про банки.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.

Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 2 вищевказаного Закону визначено поняття "банківської ліцензії", а саме, це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 статті 5 зазначеного Декрету у разі надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, вони потребують отримання індивідуальної ліцензії. Проте на даний час законодавством таких меж не встановлено і єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у них генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.03.2011 у справі № 6-7ц11).

Також, відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, відповідач мав видані Національним банком України банківську ліцензію № 24 від 04.12.2001 на право здійснення банківських операцій та дозвіл № 24-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" згідно з додатком до дозволу, зокрема на операції з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних та обґрунтованих висновків про те, що за наявності генеральної ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку, у Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" були всі правові підстави для здійснення кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".

Отже, укладення відповідачем спірного кредитного договору з позивачем в іноземній валюті не суперечить вимогам законодавства, сторони були вільними у визначенні умов договору, зокрема, щодо валюти кредиту, а, отже, судами правильно встановлено, що зазначені позивачем обставини, не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що його було неналежним чином повідомлено про дату та час засідання суду апеляційної інстанції 26.11.2015, не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі № 910/18507/15 прийнято до провадження апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ"; розгляд апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ" призначено на 17.11.2015. Дана ухвала отримана позивачем 02.11.2015, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 159).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі № 910/18507/15 задоволено клопотання Дочірнього підприємства "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ" про відкладення розгляду справи; відкладено розгляд апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ" на 26.11.2015.

З відмітки канцелярії Київського апеляційного господарського суду вбачається, що копії ухвали від 17.11.2015 були надіслані на адресу сторін 19.11.2015, тобто, з дотриманням строків, встановлених ст. 87 ГПК України.

Пунктом 1 розділу II Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 передбачено, що нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) встановлюється у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Відтак, враховуючи нормативні строки пересилання письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку кінцевою датою надходження копії ухвали Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі № 910/18507/15 про відкладення розгляду апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ" на 26.11.2015 на адресу скаржника є 23.11.2015 (понеділок).

Водночас, до касаційної скарги позивачем не додано оригінал поштового конверту, в якому до нього надійшла ухвала від 17.11.2015 та який би з достовірністю підтверджував запізніле надсилання/одержання ухвали, в той час як сама по собі одностороння внутрішня відмітка про надходження ухвали заявнику 27.11.2015, яка міститься на першому аркуші копії ухвали, що додана до касаційної скарги, не може вважатися належним доказом запізнілого одержання позивачем ухвали апеляційного господарського суду від 17.11.2015.

Всі інші доводи, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Інтергласт" Фірми "Гласт ГМБХ" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 у справі № 910/18507/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

С.С. САМУСЕНКО