ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2016 року Справа № 910/17806/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Кролевець О.А.,

Самусенко С.С.

за участю представників:

ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016

та на ухвалу господарського суду міста Києва від 29.09.2016

у справі № 910/17806/16

за позовом ОСОБА_2

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2016 (суддя Грєхова О.А.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 (колегія суддів у складі: суддя Руденко М.А. - головуючий, судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.), відмовлено у прийнятті позовної заяви ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 15.11.2016, ухвалу господарського суду першої інстанції від 29.09.2016 та передати справу на розгляд до господарського суду міста Києва. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник посилається на те, що суди не вірно витлумачили п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України, не застосували вимоги Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та невірно дійшли висновку про те, що вимоги у позовній заяві не є майновими вимогами.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 21 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.

Згідно з ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

41) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Пунктом 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" роз'яснено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Згідно з п. 1 ст. 62 ГПК України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що дана позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах, з огляду на те, що склад учасників спору не відповідає приписам статті 1 ГПК України.

Водночас Вищий господарський суд України критично оцінює висновок господарського суду апеляційної інстанції, що даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки він зроблений без належного з'ясування предмета позовних вимог, тобто характеру спірних правовідносин сторін, з огляду на відсутність в матеріалах справи позовної заяви.

Однак, вказані посилання господарського суду не призвели до прийняття неправильного судового рішення, оскільки в будь якому-випадку зважаючи на суб'єктний склад даного спору, в якому позивач виступає як фізична особа, а не як суб'єкт підприємницької діяльності, вказаний спір не підвідомчий господарським судам.

Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі на те, що даний спір підвідомчий господарським судам з огляду на позиції, які були викладені у постановах Верховного Суду України від 16.02.2016 та від 15.06.2015, то у цьому зв'язку Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити наступне:

У постанові Верховного Суду України від 16.02.2016, колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України висловили позицію про те, що враховуючи положення ст. 12 ГПК України, на спори, які виникають на стадії ліквідації банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки спір не є публічно-правовим. При цьому, позов у вказаній справі був поданий Пенсійним фондом України у Васильківському районі Дніпропетровської області до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про зобов'язання Фонду визнати та включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги управління ПФУ на суму боргу. Отже, спір у даній справі виник між двома юридичними особами, тобто суб'єктний склад учасників спору відповідав приписам ст. 1 ГПК України.

Враховуючи викладене, посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що господарськими судами не враховано правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 16.02.2016 відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що у вказаній справі і у даній справі різний суб'єктний склад учасників спору.

Вищий господарський суд України також відхиляє ствердження скаржника, який вважає що у постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 прийнятій колегією суддів Судової палати в адміністративних справах наведено правовий висновок про підвідомчість спору на стадії ліквідації банку між фізичною особою та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб господарським судам, оскільки вказана постанова містить правове обґрунтування стосовно того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. У той же час, у вказаній постанові не наводиться правове обґрунтування щодо віднесення такого спору до юрисдикції господарських судів.

Водночас, Вищий господарський суд України вважає за необхідне врахувати правову позицію викладену Судової палатою у цивільних справах Верховного Суду України у справі за № 6-2309цс16 за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу, в якій зазначено, що згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Враховуючи зазначене, звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки, позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстави для зміни або скасування постановлених у справі ухвали місцевого суду та постанови апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 та ухвалу господарського суду міста Києва від 29.09.2016 у справі № 910/17806/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: О. Кролевець С. Самусенко