ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 922/5010/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівКорсака В.А., Сибіги О.М.за участю представників:позивача:не з'явилися;відповідача:не з'явилися;третя особа:не з'явилися;прокуратури:Романов Р.О. (дов. вд 21.01.13 №014714)розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016у справі№922/5010/15 Господарського суду Харківської областіза позовомПрокурора Дзержинського району міста Харковадо1. Харківської міської ради; 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Явір"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруОСОБА_5проскасування рішення та визнання недійсним державного акту

ВСТАНОВИВ

В серпні 2015 року Заступник прокурора Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Явір", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, в якій просив суд :

- визнати незаконним та скасувати п. 61.2 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 24.12.2008 р. №350/08.

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №492575 на земельну ділянку, площею 4,8301 га, розташовану у м. Харкові по Білогородському шосе (в районі селища Відрадне), з кадастровим номером 6310136300:16:013:0089.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в ході вивчення прокуратурою Харківської області законності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих н території м. Харкова, прокуратурою області встановлено, що спірне рішення прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.03.2016 р. (судді: Жельний С.Ч. - головуючий, Лаврова Л.С., Присяжнюк О.О.) в позові відмовлено.

Рішення вмотивовані тим, що Харківська міська рада розпорядилась землями територіальної громади у відповідності у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обслуговуючий кооператив створений та зареєстрований згідно з чинним законодавством, відтак підстав визнавати недійсними і скасовувати рішення Харківської міської ради та державний акт на право власності на земельну ділянку суди не встановили.

Щодо застосування позовної давності суд першої інстанції зазначив, що оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, підстави для застосування позовної давності відсутні.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.06.2016 р. (судді: Тихий П.В. - головуючий, Гетьман Р.А., Ільїн О.В.), рішення господарського суду від 10.03.2016 р. залишено без змін, однак із зміною мотивувальної частини рішення.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 21.09.2016 р. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Данилова Т.Б.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.09.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

17.10.2016 р. до Вищого господарського суду України від Харківської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу в якій просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, у зв'язку зі звільненням судді Данилової Т.Б. з посади суддів Вищого господарського суду України, визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.10.2016 р. продовжено строк розгляду касаційної скарги Заступника прокурора Харківської області за заявою сторони строком на 15 днів. Розгляд касаційної скарги відкладено на 29.10.2016 р. об 11:15.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 29.10.2015 р. представника прокуратури, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2008 р. Харківською міською радою (29 сесія 5 скликання) було прийнято рішення № 350/08 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів".

У ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою району встановлено, що п. 61.2 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 24.12.2008 року №350/08 Обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Явір" надано у власність земельну ділянку, площею 4,8301 га, розташовану у місті Харкові по Білгородському шосе (в районі селища Відрадне), з кадастровим номером 6310136300:16:013:0089, яка належить територіальній громаді міста Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови.

На підставі вказаного рішення Обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Явір" видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ№492575 від 17.08.2009 р., зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №120970500017.

Прокурор обґрунтовуючи свою позицію посилався на те, що рішення рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 24.12.2008 р. №350/08 прийнято всупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року №186.

Так, всупереч ч.3 ст.137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту, рішення про створення ОК "ЖБК "Явір" та список членів кооперативу, затверджений протоколом установчих зборів засновників кооперативу, не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.

Також прокурор вказує на те, що відповідно до статуту Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Явір", кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст.137 ЖК.

Всупереч вимогам ст.137 ЖК та абз. 2 п.5 Примірного статуту статут ОК "ЖБК Явір" не відповідає вимогам Примірного статуту.

Отже, на думку прокурора, оскільки п. 61.2 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 24.12.2008 року №350/08 є незаконним, і воно слугувало підставою для подальшого оформлення державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку, відповідний державний акт на право власності не відповідає законодавству та порушує права власника.

Господарськими судами всановлено, що предметом спору у даній справі є вимога прокурора про визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення Харківської міської ради від 24.12.2008 року та визнання недійсним державного акту серії ЯЕ№492575 з підстав невідповідності рішення вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року №186.

Відмовляючи в позові прокурора, місцевий господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази скасування державної реєстрації ОК "ЖБК "Явір" під час прийняття оспорюваного рішення Харківською міською радою, тому, у міської ради не було правових підстав для відмови в передачі у власність ОК "ЖБК "Явір" спірної земельної ділянки.

Зазначено, що Харківська міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення №350/08 від 24.12.2008 діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а прокурором, в свою чергу, не доведено порушень відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин. У рішенні місцевий господарський суд відзначив, що прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акту, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди).

Також, суд першої інстанції, відхиляючи як безпідставні посилання прокурора на невідповідність статуту ОК "ЖБК "Явір" вимогам ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, стверджував, що на час створення ОК "ЖБК "Явір" діяли інші законодавчі акти, які регулюють питання створення кооперативів, а саме Закон України "Про кооперацію" і Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", які є спеціальними законами та які не містять вказівок про обов'язкове дотримання другим відповідачем умов, викладених в ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірному статуті.

В свою чергу апеляційна інстанція не погоджуючись із такими висновками зазначив, що спірне рішення органу місцевого самоврядування приймалось на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування " та ст. 41 Земельного кодексу України, відповідно до частини першої якої житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Згідно зі ст. 133 ЖК Української РСР, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до ЖБК і одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст. 135 ЖК Української РСР, до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті, які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно зі ст. 137 ЖК Української РСР, ЖБК зорганізуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 3 Примірного статуту, число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва.

При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що передаючи земельну ділянку у власність ОК "ЖБК "Явір", відповідна рада мала врахувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту. З'ясування саме цих обставин при наданні земельної ділянки ОК "ЖБК "Явір", як спеціальному суб'єкту, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу України, зобов'язує Раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, правова позиція якого щодо застосування наведених норм матеріального права викладена у постанові колегії суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах від 17.06.2014 р. по справі №21-195а14, який згідно вимог ст. 111-28 ГПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з наявного у справі Статуту ОК "ЖБК "Явір", метою його діяльності є забезпечення житлом шляхом будівництва членів кооперативу, кількість яких згідно Статуту є лише три фізичні особи.

Згідно інформації з ЄДРПОУ Обслуговуючий кооператив "ЖБК "Явір" за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом, єдиним видом економічної діяльності якого є управління нерухомим майном (код 70.32.0.), що відповідає вимогам ст.2 Закону України "Про кооперацію", згідно якої обслуговуючий кооператив утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Отже, апеляційним судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОК "ЖБК "Явір" створено всупереч вимогам ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту, які по відношенню до Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є спеціальними нормативно-правовими актами та підлягають застосуванню до правовідносин сторін у даній справі.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційної інстанції, що враховуючи невідповідність спірного рішення Харківської міської ради від 24.12.2008 року вимогам ст.41 Земельного кодексу України, ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу та наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню, оскільки місцевим господарським судом при вирішенні даного спору були неправильно застосовані норми матеріального права та не застосовано законодавство, яке регулює спірні правовідносини сторін.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, представниками першого та другого відповідачів були надані до суду першої інстанції клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Відповідно до частини 1 статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами статей 256, 261 Цивільного кодексу України, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Вимоги позовної заяви прокурора полягають у визнанні незаконним та скасуванні п. 61.2 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 24.12.2008 року №350/08, яким Обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Явір" надано у власність земельну ділянку, площею 4,8301 га, розташовану у місті Харкові по Білгородському шосе (в районі селища Відрадне), з кадастровим номером 6310136300:16:013:0089; визнанні недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ№492575 від 17.08.2009 р., що зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №120970500017.

Як вбачається із матеріалів справи, прокурор звернувся з позовом у даній справі у серпні 2015 року, тобто з пропуском позовної давності.

За приписами частини 1,2,4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обовязки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014 року у справі №3-23гс14 та від 23.12.2014 року у справі №916/2414/13 згідно якої початок перебігу строку позовної давності починається не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення (ст. 253 ЦК України).

У постанові від 29.10.2014 року №6-152цс14 Верховний Суд України вказав на те, що норма частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на пленарному засіданні міської ради 24.12.2008 р., за результатами якого Харківською міською радою прийнято оспорюване рішення, був присутній прокурора міста Харкова Попович Є.М.

Крім цього, оспорюване рішення було направлено на адресу прокурора міста Харкова листом №08-4/25/2-09 від 19.01.2009 року, що свідчить про об'єктивні можливості для здійснення перевірки законності цього рішення і звернення до суду.

Отже, у зв'язку із обізнаністю з 24.12.2008 року заступника прокурора міста Харкова про прийняття оспорюваного рішення Харківської міської ради, згідно із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року №6-152цс14, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор не навів доводів, що саме перешкоджало ознайомитися з оспорюваним рішенням на офіційному сайті Харківської міської ради та установчими документами Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Явір" в межах строку позовної давності. Вищевказане свідчить про те, що прокурор міг довідатися про відповідні порушення з моменту прийняття та оприлюднення оспорюваного рішення.

При цьому, колегія суддів враховує, що пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97 - ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2,4,7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" пунт 570 рішення від 20.09.2011 р. за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі "ОСОБА_6 та інші проти Сполученого Королівства").

Відтак, починаючи з 24.12.2008 органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до ст.121 Конституції України та ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про невідповідність спірно рішення вимогам законодавства.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає постанову апеляційного суду такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, та прийнята у відповідності до норм чинного законодавства, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. по справі № 922/5010/15 господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді В. Корсак

О.Сибіга