ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2016 року Справа № 920/1312/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Палія В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. (судді: Тихий П.В., Гетьман Р.А., Россолов В.В.) у справі№920/1312/15 господарського суду Сумської області за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_2 доФізичної особи-підприємця ОСОБА_3 простягнення 577 611 грн. 79 коп. за участю представників: від позивачане з'явились від відповідача 1. ОСОБА_3, паспорт серія НОМЕР_1, вид. 15.07.2008 р. Ковпаківським ВМСМВУМВС України в Сумській обл. 2. ОСОБА_4., довіреність №177 від 01.04.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Сумської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, в якому з урахуванням зроблених уточнень, просила стягнути з відповідача 300 000 грн. 00 коп. орендної плати, 7 249 грн. 32 коп. пені, 270 000 грн. 00 коп. штрафу та 362 грн. 47 коп. 3% річних.

Рішенням господарського суду Сумської області від 26.10.2015 р. у справі №920/1312/15 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 300 000 грн. 00 коп. орендної плати, 7 249 грн. 31 коп. пені, 362 грн. 47 коп. 3% річних. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 р. рішення господарського суду Сумської області від 26.10.2015 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 270 000 грн.00 коп. скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.04.2016 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 р. скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. рішення господарського суду Сумської області від 26.10.2015 р. скасовано в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 300 000 грн. 00 коп. орендної плати, 7 249 грн. 31 коп. пені, 362 грн. 47 коп. 3% річних. В цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Апеляційний господарський суд, зокрема, визнав, що з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що договір оренди нежитлового приміщення б/н від 10.09.2014 р. припинився з 10.06.2015 р., у зв'язку з його розірванням сторонами, а відтак у даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача орендної плати з червня по 10 вересня 2015 року та нарахованих на дану заборгованість пені, 3% річних, а також штрафу.

Не погодившись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. та передати справу №920/1312/15 на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Свою правову позицію скаржник обґрунтовує тим, що за відсутності повного та всебічного встановлення всіх обставин справи апеляційний господарський суд не вірно визначив, що договір оренди є припиненим з 10.06.2015 р.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.09.2016 р. справу №920/1312/15 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - ОСОБА_5 (доповідач у справі), судді: Гоголь Т.Г., Коробенко Г.П.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/3985 від 13.09.2016 р. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи №920/1312/15, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_5 з посади судді Вищого господарського суду України (постанова Верховної Ради України від 08.09.2016 р.).

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2016 р. у справі № 920/91312/15 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Палій В.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.09.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Палій В.В., касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 26.09.2016 р.

Відповідач скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та до початку судового розгляду подав заперечення на касаційну скаргу.

У судове засідання 26.09.2016 р. з'явились відповідач особисто та його представник.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили оскаржувану постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2014 р. між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір оренди нежитлового приміщення б/н, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 230,6 кв.м. для розміщення магазина ювелірних виробів.

Факт передачі відповідачу в оренду приміщення підтверджується, дослідженим господарськими судами попередніх інстанцій актом приймання - передачі від 10.09.2014 р.

При цьому, відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору, розмір орендної плати становить 90 000 грн. 00 коп. в місяць.

Щомісяця орендна плата коригується з урахуванням офіційного індексу інфляції місяця, що передує розрахунковому. У випадку якщо індекс інфляції менше 1, індексація орендної плати не проводиться.

Орендна плата сплачується відповідачем позивачу на умовах:

- попередньої оплати орендної плати без врахування індексу інфляції до 10 числа розрахункового місяця, незалежно від фінансово-господарського стану відповідача;

- доплати різниці між сумою сплаченої до 10 числа розрахункового місяця орендної плати і сумою орендної плати з урахуванням індексу інфляції за минулий місяць здійснюється відповідачем після опублікування офіційного індексу інфляції за минулий місяць, але не пізніше 10 числа розрахункового місяця.

За умовами п. 6.2. договору, відповідач зобов'язаний своєчасно здійснювати орендні платежі.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 6, 627, 628 та 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Разом з цим, в ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач стверджує, що в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не здійснював сплату орендних платежів в період з червня по 10 вересня 2015 р., внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 300 000 грн. 00 коп.

Крім того, зважаючи на порушення відповідачем грошових зобов'язань, позивач також просив суд стягнути з останнього пеню, штраф та 3% річних.

В свою чергу, відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог, вказавши на те, що договір оренди нежитлового приміщення від 10.09.2014 р. припинив свою дію з 10.06.2015 р., про що свідчать підписані сторонами додаткова угода від 10.06.2015 р. про дострокове розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 10.09.2014 р. та акт приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення від 10.06.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 р. передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Так, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, договір оренди нежитлового приміщення від 10.09.2014 р. припинився з моменту підписання сторонами додаткової угоди від 10.06.2015 р. про дострокове розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 10.09.2014 р. та акту приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення від 10.06.2015 р.

Позивач належними та допустимими доказами даного факту не спростував.

Зважаючи на це, господарський суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову в частині стягнення 300 000 грн. 00 коп. основного боргу.

Разом з цим, ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 вказаного кодексу, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобов'язання.

Вказане закріплено в ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одночасно, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу змісту наведених правових норм вбачається, що обов'язковою умовою стягнення в судовому порядку з відповідача на користь позивача пені, штрафу та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є встановлений факт прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

Таким чином, з огляду на відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку зі сплати орендної плати за визначений позивачем період, апеляційний господарський суд визнав, що у даному випадку не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення пені, штрафу та 3 % річних.

В свою чергу, здійснивши касаційний перегляд постанови господарського суду апеляційної інстанції в межах повноважень, встановлених в ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, а саме перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку про законність прийнятого ним судового рішення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України, як безпідставні, необґрунтовані та такі, що стосуються виключно переоцінки доказів.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи, що апеляційним господарським судом у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення спору по суті та таким обставинам надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що підстави зміни або скасування прийнятої ним постанови відсутніми.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 р. у справі №920/1312/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Л.В. Ковтонюк

В.В. Палій