ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 916/2129/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк М. Малетича, С. Могилрозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргупершого заступника прокурора Одеської областіна постановувід 22.12.2015Одеського апеляційного господарського судуу справі№ 916/2129/15за позовомзаступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Строй"провитребування майнау судове засідання прибув прокурорБезкоровайний Б.О. (посв. від 22.12.2015 № 036984),заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення прокурора та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Строй" про витребування нежилих приміщень № 503, загальною площею 246,3 кв.м., розташованих по вул. Ланжеронівській (вул. Ласточкіна), 8 у м. Одесі.

Мотиви позовних вимог є наступними.

14.04.2010 Одеською міською радою прийняте рішення №5649-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 та внесення змін до рішень Одеської міської ради", пунктом 13 якого доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір дарування, з метою прийняття у дар об'єкта власності ТОВ "АРТ" адміністративної будівлі літ. "А", загальною площею 6756,7 кв.м., розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівна, 12, та договір купівлі-продажу з метою продажу ТОВ "АРТ" об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Ціна продажу об'єктів комунальної власності встановлена у розмірі різниці між вартістю адміністративної будівлі, загальною площею 6756,7 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівна, 12, та вартістю нежитлових приміщень, що є об'єктами комунальної власності територіальної громади м. Одеси, призначених до продажу Товариству з обмеженою відповідальністю "АРТ".

У подальшому, Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави звернувся до господарського суду з позовною заявою до Одеської міської ради, ТОВ "АРТ", ТОВ "Утьосов", ПП "ЕЛАС-КОМБІ", Фірми "ХАРРІСОНС-ТРАНС-СЕРВІС" у вигляді ТОВ, ТОВ "ІВ-ІНВЕСТ ЛТД", ТОВ "ІВ-ІММОБІЛЬЄ", ТОВ "ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ", ТОВ "ОПЕРА", ТОВ "АВЕРС СТРОЙ" про (з урахуванням уточнення позовних вимог):

визнання незаконним та скасування пункту 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 № 5649-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради";

визнання недійсним договору дарування від 12.08.2010 об'єкта власності ТОВ "АРТ" - адміністративної будівлі літ. "А", загальною площею 6756,7 кв.м., по вул. Верстатобудівній, 12 у м. Одесі, що укладений між ТОВ "АРТ" та Одеською міською радою;

визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єктів комунальної власності Одеської територіальної громади - 23 приміщень від 12.08.2010, що укладений між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ";

зобов'язання осіб (відповідачів), яким ТОВ "АРТ" відчужило набуті ним за договором купівлі-продажу від 12.08.2010 приміщення, повернути відповідні приміщення територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради шляхом виселення.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.03.2014 у справі № 916/2545/13 у задоволені вказаного вище позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2014 рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2014 скасоване, позовні вимоги задоволені частково. Припинене провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 №5649-V. Визнаний недійсним договір дарування від 12.08.2010. Визнаний недійсним договір купівлі-продажу об'єктів комунальної власності Одеської територіальної громади - 23 нежитлових приміщень від 12.08.2010. Визнаний недійсним договір міни, укладений 12.08.2010 між ТОВ "АРТ" та Одеською міською радою, 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси на об'єкт власності ТОВ "АРТ" - адміністративну будівлю літ. "А", загальною площею 6756,7 кв.м., по вул. Верстатобудівна, 12, м. Одеса.

У решті у задоволені позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2014 скасовано в частині припинення провадження у справі; у цій частині прийняте нове рішення, яким визнаний недійсним п. 13 рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради".

Частини 3,4,5 резолютивної частини постанови Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2014 викладені у такій редакції:

"Визнати недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ" шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 об'єкта власності ТОВ "АРТ" - адміністративної будівлі літ. "А", загальною площею 6756,7 кв.м., по вул. Верстатобудівній, 12 у м. Одесі та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси".

У частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання повернути майно рішення та постанова залишені без зміни.

З посиланням на вказане судове рішення, прокурор звернувся з позовом про витребування спірних нежитлових приміщень на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2015 (суддя Т. Д'яченко) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване наступним.

Згідно зі ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З урахуванням вимог ст. 388 Цивільного кодексу України, при оцінці спірних правовідносин слід враховувати, перш за все, наявність волі Одеської міської ради на вибуття спірного майна з комунальної власності.

Воля Одеської міської ради на вибуття спірного майна з комунальної власності була виражена при прийнятті рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 № 5649-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році", внесенні змін до рішень Одеської міської ради та при укладенні недійсного договору купівлі-продажу від 12 серпня 2010 року з ТОВ "АРТ".

Вищевказані обставини, спростовують наявність підстав вважати вихід спірного майна з комунальної власності таким, що відбувся поза волею власника.

Відповідно, законних передумов для повернення спірного майна в порядку ст.ст. 387,388 Цивільного кодексу України у позивача немає.

Крім того, вибуття спірного майна з комунальної власності відбулось на підставі договору купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна від 12 серпня 2010 року, відповідно, Одеській міській раді було відомо або могло бути відомо про обставини, які вказували на порушення прав та інтересів територіальної громади міста Одеса саме з 12 серпня 2010 року.

Разом з тим, 16.12.2011 прокурором Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до господарського суду подана позовна заява, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 12.08.2010 та повернення територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення № 503, площею 246,3 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 8.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.12.2011 порушене провадження по справі № 26/17-5059-2011. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.09.2013 позовні вимоги прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради були залишені без розгляду.

Тобто, принаймні, одразу після порушення провадження у справі № 26/17-5059-2011 19.12.2011 Одеська міська рада могла довідатись про факт свого порушеного права.

Відповідно, при поданні позову у справі №916/2129/15, що надійшов до суду 25.05.2015, визначений положеннями ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк для звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів вже закінчився. З урахуванням ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на те, що вимоги заяви ТОВ "Аверс Строй про застосування позовної давності від 21.09.2015 є обґрунтованими, а факт спливу позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові, то слід застосувати положення про строк позовної давності.

З посиланням на вказане вище, місцевий господарський суд у позові відмовив.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 (колегія суддів: В. Бєляновський, Л. Поліщук, І. Філінюк) вирішено залишити рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2015 без зміни, виключивши з його мотивувальної частини посилання на строк позовної давності.

Постанова мотивована наступним.

Порушення органом місцевого самоврядування порядку відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, встановленого Законом України "Про приватизацію державного майна", не створює умов для витребування спірного майна у ТОВ "Аверс Строй", у зв'язку з наявністю волі Одеської міської ради на вчинення відповідної дії, вираженої у п. 13 рішення "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" від 14.04.2010 № 5649-V, у наступному скасованому Вищим господарським судом України.

Таким чином, враховуючи наявність правомочностей у Одеської міської ради, наданих законом, на вирішення питань щодо розпорядження комунальною власністю, вираження волі на первісне відчуження об'єктів комунальної власності, але його прийняття з порушенням порядку приватизації, у даному спорі відсутні необхідні ознаки, визначені ст. 388 ЦК України, для здійснення віндикації у зв'язку із наявністю волі на відчуження майна комунальної власності.

Доказів того, що ТОВ "Аверс Строй" протиправно заволоділо спірним майном чи під час укладення договору купівлі - продажу від 29.10.2010 знало про порушення Одеською міською радою порядку відчуження об'єктів комунальної власності, в матеріалах справи також не міститься.

Доводи заступника прокурора стосовного вибуття спірного майна поза волею власника - територіальної громади міста в особі Одеської міської ради, з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 16.10.2014р. у справі №916/2545/13 в якій зазначено про те, що Одеська міська рада, укладаючи договір міни шляхом підписання з ТОВ "АРТ" удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 та договору купівлі-продажу об'єктів комунальної власності, на виконання рішення Ради, вийшла за межі визначених законом повноважень, не приймаються до уваги, з огляду на те, що неправомірність рішення органу місцевого самоврядування і визнання недійсними договорів, укладених на підставі цього рішення, не свідчать про відсутність волі власника.

Водночас, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 право на мирне володіння майном у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

З посиланням на вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанцій щодо посилання місцевого господарського суду на сплив строку позовної давності зазначив наступне.

Правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушене ніким, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

При прийнятті рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд вимоги ст. 267 ЦК України не врахував, об'єднавши взаємовиключні поняття правил застосування позовної давності як за спливом строків позовної давності, так і за необґрунтованістю самої вимоги.

З посиланням на вказане, апеляційний господарський суд прийняв рішення про виключення з мотивувальної частини рішення місцевого господарського суду обґрунтування щодо строку позовної давності.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, перший заступник прокурора Одеської області посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

25.04.2016 на адресу електронної пошти Вищого господарського суду України надійшов лист із клопотанням про відкладення розгляду справи, у якому зазначено, що таке клопотання подається ТОВ "Аверс Строй". Цифровий підпис вказаного листа відсутній. Відповідно до п. 1.5.6 Інструкції з діловодства у господарських судах України електронний лист є офіційним, якщо містить вкладення з текстом офіційного документа у вигляді файлу, скріпленого електронним цифровим підписом, з огляду на що клопотання про відкладення розгляду справи, яке викладене у листі, що не підписаний цифровим підписом, колегією суддів Вищого господарського суду України не розглядається.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судові рішення про відмову у позові засновані на тому, що спірний об'єкт нерухомого майна вибув з володіння власника з його волі, що виражена у спосіб прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення, а тому відсутні правові підстави для витребування майна у відповідності до ст.388 Цивільного Кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з вказаним висновком з огляду на таке.

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

При цьому, частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, територіальна громада міста, як власник спірного об'єкту нерухомості, делегує міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені в її інтересах, виключно у спосіб та в межах повноважень передбачених законодавством.

Тобто, воля територіальної громади, як власника, може виражатись лише у таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

А тому, здійснення міською радою права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та в не у межах повноважень передбачених законом не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади.

У постанові Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13 колегія суддів оцінила укладені між сторонами договір дарування та купівлі-продажу удаваним договором міни і визнала його недійсним. Водночас, суд встановив вихід Одеської міської ради за межі визначених законом повноважень, з огляду на що скасував пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Укладення удаваного договору передбачає, що всі його сторони вчиняють неправомірні дії (приховання іншого правочину).

Таким чином, постановою Вищого господарського суду України встановлено, що Одеська міська рада, ухвалюючи рішення про відчуження, зокрема, спірного об'єкта нерухомості, та укладаючи договір міни, діяла всупереч положенням законодавства. Такі дії Одеської міської ради, враховуючи вказане вище, не можуть бути оцінені вираженням волі територіальної громади міста Одеса, як власника спірного об'єкта нерухомості, на вибуття майна з його (власника) володіння.

Отже, з огляду на те, що спірний об'єкт нерухомості вибув із володіння територіальної громади поза її волею, заявлення прокурором позову до добросовісного набувача про витребування майна у відповідності до ст. 388 Цивільного кодексу України є правомірним.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає таке.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України).

А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються.

Щодо посилань апеляційного господарського суду на рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003, у якому, за твердженням суду наведена позиція про те, що наявність порушень з боку органу публічної при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншою особи, яка жодних порушень не вчиняла, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

У справі "Стретч проти Сполученого королівства" заявник (Майкл Стретч) вбачав порушення його права на мирне володіння майном у запереченнях органу публічної влади його прав на продовження дії строку договору оренди земельної ділянки. Відповідний орган публічної влади посилався на те, що умова договору оренди про продовження строку його дії на той самий термін є нікчемною, а орган публічної влади, укладаючи договір на новий термін, діяв з перевищенням повноважень.

Європейський суд з прав людини визнав порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначивши про те, що при здійсненні будь-якого втручання має дотримуватись "справедливий баланс" між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту прав особи (пункт 37). Ніщо не вказує на те, що місцевий орган влади діяв всупереч суспільним інтересам, коли в зазначений спосіб розпоряджався майном, або що реалізація договірної умови про продовження строку оренди могла б завдати шкоди інтересам тієї чи іншої особи (пункт 39). З огляду на вказане, Європейський суд з прав людини встановив непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном (пункт 41).

Тобто, Європейський суд з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого королівства" не висловлював позицію про те, що, за будь-яких обставин, наявність порушень з боку органу публічної при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи. Натомість, з урахуванням конкретних обставин справи, застосовуючи принцип "справедливого балансу" між суспільними та приватними інтересами, суд дійшов висновку про порушення у відповідних правовідносинах.

А тому, з огляду на контекст та зміст рішення "Стретч проти Сполученого королівства", висловлена у ньому позиція до оцінки наслідків укладення удаваного договору міни, заборона якого прямо встановлена статтею 293 ГК України, зокрема щодо спірного об'єкту нерухомості, який за твердженням прокурора відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 20.06.2008 № 728/0/16-08 віднесений до об'єктів культурної спадщини, застосованою бути не може.

Враховуючи вказане вище, оскаржені судові рішення підлягають до скасування із прийняттям нового рішення, яким позов слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 у справі №916/2129/15 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Строй" на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення № 503 (п'ятсот три), загальною площею 246,3 кв.м., що розташовані по вул. Ланжеронівській (вул. Ласточкіна), 8 (вісім), в м. Одесі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Строй" на користь прокуратури Одеської області 84674,88 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Строй" в дохід Державного бюджету України 58213,98 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Судді: Є. Борденюк

С. Могил

М. Малетич