Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 915/1567/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 (головуючий суддя Пироговський В.Т., судді Філінюк І.Г., Лавриненко Л.В.)та рішенняГосподарського суду Миколаївської області від 27.10.2015 (суддя Семенчук Н.О.)у справі№ 915/1567/15 Господарського суду Миколаївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної М.А.доТовариства з обмеженою відповідальністю "Південьбудмеханізація",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватне підприємство "ЦентрМет-плюс",провизнання права власності на предмет застави,

за участю представників:позивачаПетровська А.М.,відповідачівне з'явились,третьої особине з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної М.А у серпні 2015 звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьбудмеханізація" про:

- звернення стягнення на предмет застави за Договором застави транспортних засобів від 27.03.2006., укладеним банком з ТОВ "Південьбудмеханізація", в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитном договором від 24.03.2006 №10/КЛ, укладеним банком з ПП "ЦентрМет-плюс", а саме: на скрепери самохідні МоАЗ в кількості трьох одиниць (із зазначенням відповідних характеристик) та причіп марки (моделі) трал ПТТ (характеристики зазначено позивачем), що належать заставодавцеві;

- визнання за банком права власності на предмет застави (транспортні засоби);

При цьому позивач зазначив, що ціною придбання предмета застави у власність ПАТ "ВіЕйБі Банк" є вартість предмета застави, яка буде визначена на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна для реєстрації прав власності відповідно до законодавства України та обліку даного майна на балансі банку. Також просив зазначити, що загальний розмір вимог, що підлягають сплаті ПАТ "ВіЕйБі Банк" з вартості предмета застави, складає 335390,79 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю та визнати за позивачем право власності на предмет застави.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 19, 20, 24 Закону України "Про заставу", ст.ст. 14, 24, 26, 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст. ст. 525, 526, 589, 590, 611 ЦК України, ст.ст.32-36, 38, 43, 82, 83 ГПК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оскільки зобов'язання за кредитним договором виконані відповідачем не у повному обсязі, а заборгованість не сплачена, позивач як заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна шляхом визнання в судовому порядку права власності на дане майно в рахунок погашення заборгованості. На думку заявника, суди не взялм до уваги той факт, що єдиним заставодержателем спірного майна є позивач, що виключає можливість порушення прав інших заставодержателів даного майна.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідачів та третьої не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (назва якого в подальшому змінена на ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (як кредитодавцем) та ПП "ЦентрМет-плюс" (позичальником) укладено Кредитний договір від 24.03.2006 № 10КЛ, відповідно до п. 1.1 якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину договору.

Умовами п. п. 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3 Договору сторонами узгоджено максимальний ліміт кредитування у сумі 300000,00 грн., термін користування кредитом - до 16-00 23.03.2007 та процентну ставку за користування кредитом у розмірі 19,5 відсотків річних.

Сторонами кредитного договору у п. 1.3 Договору погоджено, що в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат виступає застава основних засобів ТОВ "Південьбудмеханізація" (скрепер самохідний МоАЗ, 1988 року випуску - 3 одиниці, причіп-трал ПТТ-20 - 1 одиниця).

Згідно з п. 4.3 договору у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісії, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3 цього договору, за кожний день прострочення виконання за реквізитами, вказаними кредитодавцем

Умовами п. 4.6 кредитного договору передбачена відповідальність позичальника в разі прострочення виконання грошового зобов'язання за цим договором у вигляді сплати суми боргу на вимогу кредитодавця з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та подвійної процентної ставки за цим договором на суму боргу, за реквізитами, вказаними кредитодавцем. При розрахунку суми боргу, належної до сплати, з урахуванням встановленого індексу інфляції, який є меншим за одиницю, індекс інфляції приймається рівним одиниці.

Відповідно до п. 4.5 договору у разі невиконання позичальником зобов'язань, визначених п. 3.3 цього договору, протягом більш як 15 банківських днів термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов'язаний не пізніше наступного банківського дня погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом, комісії та штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія договору припиняється.

На виконання умов кредитного договору сторонами укладені додаткові угоди від 24.03.2006 №1, від 27.03.2006 №2, від 11.04.2006 №3, від 03.05.2006 №4, від 11.05.2006 №5, від 22.05.2006 №6 про видачу позичальнику (ПП "ЦентрМет-плюс") траншів кредиту на суму 50000,00 грн., 250000,00 грн., 100000,00 грн., 75000,00 грн., 21000,00 грн. та 4000,00 грн., відповідно.

Додатковою угодою від 23.03.2006 №7 також продовжено строк користування кредитом до 16-00 24.09.2007.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором №10КЛ між ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (заставодержатель) та ТОВ "Південьбудмеханізація" (заставодавець) укладено договір застави транспортних засобів від 27.03.2006 № 548, за умовами п. 1.1 якого заставодавець надає заставодержателю в заставу наступне рухоме майно:

1. Скрепер самохідний МоАЗ: (рік випуску 1988, колір зелений, кузов №…, двигун № 15052, шасі № 40947, реєстраційний номер Т1231 МК, який зареєстрований 29 квітня 2004 року Миколаївським ЕТЦ, належить заставодавцеві на підставі технічного талону технологічного транспортного засобу серії МК № Т1231 МК, виданого та зареєстрованого 29 квітня 2004 року Миколаївським ЕТЦ);

2. Скрепер самохідний МоАЗ: (рік випуску 1988, колір зелений, кузов №…, двигун №8817500, шасі №38198, реєстраційний номер Т1232 МК, який зареєстрований 29 квітня 2004 року Миколаївським ЕТЦ, належить заставодавцеві на підставі технічного талону технологічного транспортного засобу серії МК № Т1232 МК, виданого та зареєстрованого 29 квітня 2004 року Миколаївським ЕТЦ);

3. Скрепер самохідний МоАЗ (рік випуску 1988, колір зелений, кузов №…, двигун №6016/4361, шасі №15008, реєстраційний номер Т1233 МК, який зареєстрований 29 квітня 2004 року Миколаївським ЕТЦ та належить заставодавцеві на підставі технічного талону технологічного транспортного засобу серії МК № Т1233 МК, виданого та зареєстрованого 29 квітня 2004 року Миколаївським ЕТЦ);

4. Причіп: (марка (модель) трал ПТТ, рік випуску 1988, колір зелений, зав.№ 20, належить заставодавцеві на підставі технічного талону технологічного транспортного засобу серії МК № Т1230 МК, виданого та зареєстрованого " 29" квітня 2004 року Миколаївським ЕТЦ.

Відповідно до п. 1.3 Договору застави сторони оцінили предмет застави (транспортні засоби та причеп) в 500000,00 грн.

Як встановлено судами, до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено реєстраційний запис щодо об'єктів обтяження за Договором застави транспортних засобів від 27.03.2006 № 548, що підтверджується відповідним витягом від 17.05.2011 № 31422783.

Суди встановили, що банк надав Приватному підприємству "ЦентрМет-плюс" кредитні кошти, що підтверджується відповідними меморіальними ордерами від 24.03.2006 №37502, від 27.03.2006 №38261, від 11.04.2006 №122235, від 03.05.2006 №134869, від 11.05.2006 №138331 та від 22.05.2006 №145009.

Однак позичальник в порушення умов кредитного договору від 24.03.2006 свої зобов'язання з вчасного повернення кредиту не виконав, у зв'язку з чим станом на 20.08.2015 позивачем нарахована до стягнення заборгованість в загальній сумі 335390,79 грн., в тому числі прострочена сума кредиту у розмірі 56000,00 грн.; 116516,16 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом; 16367,35 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту; 33129,56 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом; заборгованість зі сплати 3% річних 14013,86 грн.; інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 33848,03 грн.; інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів в сумі 65515,83 грн.

У зв'язку із невиконанням позичальником ПП "ЦентрМет-плюс" зобов'язань з повернення кредитних коштів за Договором від 24.03.2006 № 10 КЛ ПАТ "ВіЕйБі Банк" звернулось до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави (рухоме майно) на визнання права власності на вказане майно.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Наведене положення кореспондується з ст. 572 ЦК України.

Правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, відповідно до статті 589 ЦК України є звернення стягнення на предмет застави.

У ст. 574 Цивільного кодексу України визначено, що застава виникає на підставі договору.

Статтею 3 Закону України "Про заставу" встановлено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 Договору застави підставою звернення стягнення на предмет застави є порушення заставодавцем будь-якої з вимог кредитного договору та/або цього Договору застави.

При цьому у п. п. 3.2., 3.3 Договору застави вказано, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється згідно з чинним законодавством. Реалізація предмета застави здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про заставу" на вибір заставодержателя за ліквідною ціною, що реально буде складена на ринку на момент реалізації.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Як правильно зазначено судами, спірні правовідносини сторін підпадають під правове регулювання не лише норм Цивільного кодексу України, а й приписів Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

В силу ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом. Якщо предметом забезпечувального обтяження є два або більше об'єктів, обтяжувач отримує задоволення за рахунок такої їх кількості, яка достатня для повного задоволення забезпеченої обтяженням вимоги. У цьому разі обтяжувач самостійно визначає рухоме майно, на яке звертається стягнення.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Суди на підставі витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 17.05.2011 №31422783, встановили, що в порушення вимог ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" до початку процедури звернення стягнення позивач не зареєстрував в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.

При цьому суди вірно вказали, що вказана норма Закону покладає на обтяжувача обов'язок зареєструвати у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження до початку процедури звернення незалежно від способу звернення - чи то на підставі рішення суду,чи в позасудовому порядку.

Також суди підставно не взяли до уваги пояснення позивача про відсутність можливості зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідні відомості у зв'язку з невключенням до кошторису та незатвердженням виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрат на реєстрацію відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, з огляду на відсутність законодавчих застережень щодо можливості невиконання вимог закону стосовно необхідності реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.

Згідно зі ст. 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов'язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.

Порядок, встановлений статтею 27 вказаного Закону, передбачає, що обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 1) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Суди встановили, що позивачем (обтяжувачем) не було вжито дій щодо інформування боржника про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження.

З огляду на недотримання банком визначених статтями 24, 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" порядку реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та вимоги щодо повідомлення боржника про намір звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави та визнання права власності на предмет застави.

Оскільки позивач самостійно не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги, сплату якого було відстрочено судом, при прийнятті рішення сума судового збору правомірно підлягала стягненню апеляційним судом з позивача в дохід бюджету. При цьому апеляційний суд вірно виходив з майнового характеру позовних вимог, визначивши ціну позову з розміру заявлених до стягнення вимог.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Відтак, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

З огляду на відмову в задоволенні касаційної скарги позивача, судовий збір, сплату якого було відстрочено при подані касаційної скарги, підлягає стягненню до державного бюджету України.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.10.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 у справі № 915/1567/15 - без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", від імені та в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк", до державного бюджету України 8049,38 грн. судового збору.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати наказ із зазначенням відповідних реквізитів.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова