ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року Справа № 910/24429/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства оборони України на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.09.2015у справі№ 910/244429/14 Господарського суду міста Києваза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4до1. Феодосіївської Квартирно - експлуатаційної частини району, 2. Міністерства оборони України простягнення 91 695, 46 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився- - відповідача-1не з'явився- - відповідача-2Задачіна Н.П.

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2014 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Феодосійської Квартино-експлуатаційної частини району та Міністерства Оборони України, в якій просила суд стягнути з Міністерства Оборони України на свою користь 58 784, 00 грн. суму основного боргу, 14 045, 35 грн. пені, 1 971, 28 грн. 3 % річних, 16 894, 83 грн. інфляційних втрат (з урахування заяви про уточнення та збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом; а.с.74).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2015 (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 (головуючий Куксов В.В., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.) у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 основний борг у розмірі 58 784 грн. 00 коп., пеню у розмірі 14 045 грн. 35 коп., 3 % річних у розмірі 1 971 грн. 28 коп., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 16 894 грн. 83 коп. та судовий збір у розмірі 1 833 грн. 90 коп. Прийнято відмову позивача від позову в частині стягнення 7 % річних у розмірі 2 886, 05 грн. та припинено провадження у справі в цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Стягнуто з позивача в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 грн. 90 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись рішеннями судів, Міністерство оборони України звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову

Феодосіївська Квартирно - експлуатаційна частина району, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 не скористалися правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між 30.09.2013 та 03.10.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як продавцем, та Феодосійською Квартино-експлуатаційною частиною району, як покупцем, було укладено договори №№ 75, 76, за умовами яких, продавець здійснює постачання товару згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на суму вказану в договорі та протягом строку дії договору, а покупець приймає вищевказану послугу та виконує своєчасну оплату на розрахунковий рахунок або в касу продавця.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов вказаних договорів поставки продавцем було поставлено покупцеві товар на загальну суму 58 784, 00 грн., що підтверджується підписаними та засвідченими печатками сторін видатковими накладними № 75 від 30.09.2013 на суму 40 283, 00 грн. та № 20 від 03.10.2013 на суму 18 501, 00 грн., копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 24, 27).

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник у зв'язку з тим, що покупець не розрахувався за отриманий товар, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення боргу, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 цього ж кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 712 названого кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у статті 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

В частині першій статті 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Феодосійська квартирно-експлуатаційна частина, як покупець за договорами поставки, не виконала свої договірні зобов'язання в частині своєчасної оплати поставленого їй товару, внаслідок чого у неї утворився борг і на час вирішення спору судом становив 58 784, 00 грн. Доказів оплати поставленого товару на вказану суму до матеріалів справи не залучено.

Рішенням місцевого господарського суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у вказаній сумі та судові витрати. З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції.

У відповідності до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судами попередніх інстанцій дана відповідна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів, у тому числі специфікаціям та видатковим накладним.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим фактичним обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх зміни або скасування, відсутні.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову касатор послався на те, що належним відповідачем у даній справі є саме Феодосійська Квартино-експлуатаційна частина району, оскільки не ліквідована як юридична особа і доказів неможливості здійснення нею оплати боргу матеріали справи не містять. Ці заперечення не приймаються колегією до уваги з наступних підстав.

Статтею 15 Закону України № 1934-XII від 06.12.1991 "Про Збройні Сили України" визначено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Збройних Сил України може здійснюватися додатково за рахунок благодійних пожертв фізичних та юридичних осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, визначених частиною третьою статті 1 цього Закону, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

На виконання спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.04.2014 № Д-322/1/5* "Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України з тимчасово окупованої території автономної Республіки Крим та міста Севастополя" начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України видано наказ від 29.05.2014 № 85 "Про проведення організаційних заходів з Кримським територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням та підпорядкованими йому структурними підрозділами у 2014 році", яким наказано передислокувати Феодосійську квартирно-експлуатаційну частину (району) на фонди військового містечка № 7 міста Миколаїв.

Спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 04.11.2014 № Д-322/1/39дск. затверджено план проведення додаткових організаційних заходів у Збройних силах України в 2014 році. Відповідно до вказаної Директиви прийнято рішення розформувати Феодосійську квартирно-експлуатаційну частину (району) (місто Миколаїв). Правонаступником визначено квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що Феодосійську квартирно-експлуатаційну частину (району) передислоковано, а в подальшому прийнято рішення про її розформування, відтак виконання зобов'язань за договорами має покладатися на Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та який здійснює нагляд за діяльністю Збройних Сил України, діяльністю всіх структурних підрозділів, частин, формувань тощо.

Судами враховано відсутність в матеріалах справи доказів того, що організаційні заходи розформування Феодосійської КЕЧ, що визначені до 31.12.2014 й досі тривають та офіційно продовжені, наявний розподільчий баланс щодо прав та обов'язків Феодосійської КЕЧ та його правонаступником.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги посилання касатора на те, що в зв'язку з окупацією АР Крим Міністерство оборони України не може розпоряджатись майном, в зв'язку з наступним.

Виходячи з положень статей 1, 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою територією України. Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною України, на яку поширюється дія Конституції України. Даний Закон набрав чинності 15.04.2014.

Офіційно окупація АР Крим підтверджена Україною 15.04.2014, тобто з дати набрання чинності Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", але порушення Феодосійською КЕЧ умов договорів поставки відбулися значно раніше, оскільки строк дії договорів встановлений до 31.12.2013 то і зобов'язання повинні бути виконані протягом строку їх дії.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" від 21.09.1999 за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду й збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок за відповідними статтями кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. Стягнення за зобов'язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене.

В даному випадку, як встановлено судами попередніх інстанцій, Феодосійська КЕЧ перебуває у стадії розформування, закріплене за нею майно перебуває на окупованій території, а її рахунки у банківських установах АР Крим заблоковані, правонаступник не визначений. За таких обставин, Міноборони, як відповідальна особа за діяльність розформованих чи ліквідованих військових частин, визнано судами належним відповідачем у справі.

Крім того, як вбачається із заяви про уточнення та збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом, позовні вимоги до Феодосійської КЕЧ позивачем не заявлялись.

Таким чином, посилання касатора на те, що у нього не виникло обов'язку оплатити поставлений товар і він є неналежним відповідачем у справі не можна визнати достатньо обґрунтованим.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що в своїй касаційній скарзі касатор фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 у справі № 910/244429/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова