ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2015 року Справа № 910/24241/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Прокопанич Г.К.за участю представників: від позивача:Омельченко В.С., дов. №4/15 від 12.01.2015р.;від відповідача:Мазурок І.В., дов. №746 від 25.12.2014р., Шенгера Г.Д., дов. №750 від 25.12.2014р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р.у справі господарського суду№910/24241/14 міста Києваза позовомДержавного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради Українидо Приватного акціонерного товариства "Укратоменергобуд"простягнення 957 772,32грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2015р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р. у справі №910/24241/14, у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Позивач, Державний будівельний комбінат Управління справами Верховної Ради України, з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.07.2015р. задоволено клопотання позивача про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 10.08.2015р. №03-05/1111 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Рогач Л.І., для розгляду касаційної скарги у справі №910/24241/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Дроботова Т.Б., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Прокопанич Г.К.

Ухвалою від 11.08.2015р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

20.08.2015р. до Вищого господарського суду України від Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України надійшла заява про уточнення касаційних вимог №474/15 від 20.08.2015р. в якій позивач просив скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій, а дану справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 25.08.2015р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представники відповідача заперечували проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга (з урахуванням заяви про уточнення касаційних вимог) Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 23.06.2011р. між Закритим акціонерним товариством "Укратоменергобуд" (в подальшому перейменоване на Приватне акціонерне товариство "Укратоменергобуд", генпідрядник) та Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної Ради України (субпідрядник) укладений договір підряду №11/06-128СП, відповідно до умов якого генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується виконати на свій ризик власними і залученими силами і засобами комплекс робіт на об'єкті "Реконструкція з прибудовою адміністративного будинку Генеральної прокуратури України по вул. Різницькій, 13/15 у Печерському районі м. Києва" І черга (паркінг та конференцзал") відповідно до проектно-кошторисної документації, здати в обумовлені строки закінчений будівництвом об'єкт замовнику, усунути упродовж гарантійного строку експлуатації об'єкту виявлені дефекти, що зумовлені неякісним виконанням робіт та сплатити послуги генпідряду, а генпідрядник, в свою чергу, надати субпідряднику будівельний майданчик в межах червоних ліній з дозволом на виконання робіт, передати затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти закінчені будівельно-монтажні роботи та оплатити їх.

Відповідно до п. 13.2. договору, якщо генпідрядник у встановленому порядку ухвалить рішення про сповільнення чи прискорення (за згодою субпідрядника) темпів виконання робіт упродовж поточного року, він подасть субпідряднику для узгодження Додаткову угоду, в якій будуть відкориговані обсяги коштів, що виділяються на фінансування виконання робіт у поточному році.

Проміжні платежі за виконані роботи здійснюються в межах не більше як 90 % їх загальної вартості договірної ціни.

Кінцеві розрахунки здійснюються протягом 30 робочих днів після закінчення гарантійного терміну у випадку додержання гарантійних зобов'язань.

Згідно з п. 13.3. договору, розрахунки за виконані роботи здійснюються генпідрядником щомісячно на підставі документів, визначених п. п. 13.4., 13.7., підписаних уповноваженими представниками сторін в межах забезпечення технологічного циклу виконання робіт.

Підставою для здійснення розрахунків є підписана сторонами довідка про вартість виконаних підрядних робіт (ф. КБ-3), складена на підставі підписаних сторонами актів прийняття виконаних підрядних робіт (ф. КБ-2в) (п. 13.4. договору).

Пунктом 13.5 сторони обумовили, що акти прийняття виконаних підрядних робіт (ф. КБ-2в) складаються субпідрядником і подаються для підписання генпідряднику до 20 числа поточного місяця. Розрахунок проводиться упродовж 30 робочих днів з дати підписання відповідних документів сторонами.

Відповідно до 13.13. договору, вартість послуг генерального підряду, які субпідрядник зобов'язаний сплатити генпідряднику, становить 10% від величини договірної ціни.

Згідно з п. 13.13.1 договору, підставою для оплати послуг генпідряду є акт наданих послуг генпідряду, який генпідрядник надає субпідряднику в момент та на дату підписання акта приймання виконаних підрядних робіт ф.КБ-2в. Субпідрядник зобов'язаний підписати зазначений акт та протягом 3-х календарних днів повернути його генпідряднику. В разі неповернення акта в зазначений термін, він вважається підписаним та є підставою для сплати генпідрядних послуг генпідряднику.

Господарськими судами попередніх інстанцій також встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивачем, як субпідрядником, виконані роботи на загальну суму 7 462 725,75грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками ф. КБ-3 за жовтень 2011 року на суму 1 747 702,08грн., за жовтень 2011р. на суму 208 763,83грн., за жовтень 2011 року на суму 5 506 259,84грн. та актами приймання будівельних робіт ф. КБ-2в №1 за жовтень 2011 року, №2 за жовтень 2011 року, №3-1 за жовтень 2011 року, №3 за жовтень 2011 року.

Відповідно до актів №ОУ-0000085 від 28.10.2011р. та №ОУ-0000089 від 31.10.2011р. вартість наданих позивачу генпослуг складає 746 272,58грн. (10% від вартості виконаних робіт).

Також господарськими судами встановлено, що відповідачем на користь позивача було оплачено 6 716 453,17грн. (з урахуванням здійсненої відповідачем оплати в сумі 5 970 180,59грн. та проведеного сторонами заліку взаємних вимог в сумі 746 272,58грн.), тобто 90% від вартості виконаних робіт.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, позов заявлено позивачем передчасно, оскільки строк виконання зобов'язання з остаточного розрахунку між сторонами в частині спірної суми (10% від загальної вартості робіт) - не настав.

Проте, судова колегія касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними, такими, що базуються на не повному встановленні фактичних обставинах справи у спірних правовідносинах з огляду на таке.

Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до п. 96 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №668 від 01.08.2005р., підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 99 Загальних умов визначено, що розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи.

Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 13.5 договору визначено, що розрахунок проводиться упродовж 30 робочих днів з дати підписання відповідних документів сторонами.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивачем були виконані роботи, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками та актами приймання будівельних робіт.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди дійшли до висновку про передчасність пред'явленого позову, виходячи із розтлумаченого змісту умов договору.

Згідно зі ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може в загальному порядку постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені ст. 213 ЦК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Проте, господарськими судами попередніх інстанцій не враховано наведеного.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

При цьому, в п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тобто, ч. 4 ст. 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право позивача, при цьому п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачає право господарського суду вийти за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог або їх підстав на власний розсуд.

Заявник касаційної скарги наполягає на тому, що в силу приписів ст. 22, ст. 83 ГПК України позовна заява розглядається в межах заявлених позовних вимог, а зміна підстав позову може відбуватись лише в межах відповідних процесуальних дій, документально та процесуально обґрунтованих.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові акти не можуть вважатися обґрунтованими.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного будівельного комбінату Управління справами Верховної Ради України - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р. та рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2015р. у справі №910/24241/14 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.Б. Дроботова Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Г.К. Прокопанич