ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 915/55/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-ГАММА"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2014та на рішеннягосподарського суду Миколаївської області від 28.05.2014у справі№915/55/14 господарського суду Миколаївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"до1.Публічного акціонерного товариства "Миколаївський суднобудівний завод "Океан"; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-ГАММА"; 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМ ТРЕЙДІНГ";про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №3-1БВ12 від 06.07.2012 в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Кізленко В.А.,

- відповідача-1 Питомець Г.П., Єремейчук Д.О.,

- відповідача-2 Сологуб О.В.,

- відповідача-3 повідомлений, але не з'явився,

Ухвалами Вищого господарського суду України від 05.12.2014, 18.12.2014 розгляд справи №915/55/14 відкладався на підставі ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (надалі позивач/ ПАТ "Укррічфлот") звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Миколаївський суднобудівний завод "Океан" (надалі відповідач 1/ПАТ "Океан"), Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-ГАММА" (надалі відповідач 2/ТОВ "Консалтинг-Гамма") та до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМ ТРЕЙДІНГ" (надалі відповідач 3/ТОВ "Фінком Трейдінг") про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №3-1БВ12 від 06.07.2012.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 28.05.2014 у справі №915/55/14 (суддя Міщенко В.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 (судді: Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф., Журавльов О.О.), вказаний позов задоволений; за рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів №3-1БВ12 від 06.07.2012, укладений між ТОВ "Консалтинг-Гамма", ПАТ "Океан" та ТОВ "Фінком Трейдінг".

Не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою звернулося ТОВ "Консалтинг-Гамма"; посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

24.12.2014 від Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку зі зверненням до Голови Вищого господарського суду України з проханням призначити колегіальний розгляд справи у складі п'яти суддів.

Враховуючи, що на час розгляду даної справи будь-яких розпоряджень щодо призначення розгляду даної справи в складі п'яти суддів до колегії суддів не надходило, клопотання про відкладення розгляду даної справи підлягає відхиленню. Крім того, розгляд даної справи неодноразово відкладався ухвалами Вищого господарського суду України від 05.12.2014 та від 18.12.2014 у зв'язку із задоволенням клопотань про відкладення, поданих Публічним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (позивач), Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-ГАММА" (відповідач 2/скаржник) та Публічним акціонерним товариством "Миколаївський суднобудівний завод "Океан" (відповідач 1), а відповідно до ст. 69 ГПК України, строк розгляду справи є обмеженим.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (позивача) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №3-1БВ12 від 06.07.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Миколаївський суднобудівний завод "Океан" (відповідач 1 ПАТ "Океан"/покупець за договором), Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-ГАММА" (відповідач 2/ТОВ "Консалтинг-Гамма"/продавець по договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНКОМ ТРЕЙДІНГ" (відповідач 3/ТОВ "Фінком Трейдінг").

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що вартість цінних паперів, придбаних відповідачем 1 у відповідача 2 за спірним договором купівлі-продажу перевищувала вартість активів відповідача 1, а тому, згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" вчинення такого значного правочину мало відбуватися за згодою не менше 50% голосів акціонерів ПАТ "Океан" від їх загальної кількості. Всупереч наведеній нормі, загальні збори акціонерів ПАТ" Океан" не приймали рішення про вчинення (підписання) такого значного правочину. Крім того, ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.07.2012 порушено провадження у справі №5016/1284/2012(5/45) про банкрутство ПАТ "Океан". Ухвалою цього ж суду у вказаній справі від 24.04.2013 затверджено реєстр вимог кредиторів ПАТ" Океан"; позивача та ТОВ "Консалтинг-Гамма" визнано кредиторами четвертої черги, у зв'язку з чим, їх вимоги будуть погашатися пропорційно їх розміру, позаяк, позивач отримає 1,7% задоволення кредиторських вимог до ПАТ "Океан" від визнаних в процедурі банкрутства (34,8 млн. грн.), а ТОВ "Консалтинг Гамма" - 68% (1,5 млрд. грн.). Таким чином, оспорюваний договір купівлі-продажу порушує права позивача, оскільки зменшує його частку при погашенні кредиторської заборгованості в процедурі банкрутства ПАТ "Океан".

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір, погодилися із такими доводами позивача. При цьому, виходили з того, що всупереч положень Статуту ПАТ "Океан", відсутні рішення правління вказаного товариства та попередній дозвіл наглядової ради цього ж товариства на укладення спірного договору купівлі-продажу. Укладення ж спірного договору від імені ПАТ "Океан" тимчасово виконуючим обов'язки президента вказаного товариства, суперечить ст.ст. 92, 203, 215 ЦК України, оскільки відсутні докази наявності в нього повноважень на вчинення таких дій. Відхиляючи факти та обставини, встановлені у судовому рішенні у справі №904/6642/13, суди попередніх інстанцій послалися на те, що позивач не приймав участі у вказаній справі, а тому, встановлені у ній обставини не є преюдиціальними в розумінні ст. 35 ГПК України для даної справи.

Вищий господарський суд України не може погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вказаною нормою дійсно надано право будь-якій заінтересованій особі (не тільки стороні за договором) звернутися до суду із позовом про визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.

Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Із приписів вищенаведених правових норм випливає, що позивач, звернувшись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, зобов'язаний довести наявність або відсутність факту порушення оспорюваним договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що пов'язані з його особою.

У рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним за позовом особи, яка не є стороною такого правочину, суду, перш за все, слід встановити відсутність/наявність/ порушення чи оспорювання таким правочином прав та законних інтересів особи, яка звернулася із відповідним позовом.

Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову (лист Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

В той же час, як вбачається із судових рішень, прийнятих у даній справі, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не встановили конкретних фактів порушення оспорюваним позивачем правочином його прав та законних інтересів, як на момент укладення спірного правочину, так і на момент звернення до суду із відповідним позов. Зазначення ж судами про доведеність факту порушення прав позивача оспорюваним ним правочином наявністю справи про банкрутство ПАТ "Миколаївський суднобудівний завод "Океан", не може розцінюватися як факт порушення прав позивача оспорюваним ним правочином, оскільки, по-перше, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України) й здійснення господарської діяльності (в тому числі й укладення господарських договорів) суб'єктами такої діяльності відбувається на власний розсуд цих суб'єктів і не залежить від наявності/відсутності/ волі інших суб'єктів, тобто, укладення /неукладення/ спірного договору, в будь-якому випадку не могло залежати від волі усіх контрагентів ПАТ "Миколаївський суднобудівний завод "Океан", в тому числі, й позивача, незважаючи на наслідки такого правочину; по-друге, наявність або відсутність підстав для оспорювання угод у зв'язку зі здійсненням провадження у справі про банкрутство можливо суб'єктами такого провадження відповідно до спеціального законодавства, чого судами враховано не було.

Не врахувавши відсутності факту порушення оспорюваним позивачем договором його прав та інтересів, та не зробивши відповідних висновків, суди попередніх інстанцій вдалися до дослідження дотримання сторонами спірного правочину положень статутів своїх товариств та норм Закону України "Про акціонерні товариства" при його укладенні; при цьому, припустилися також порушень норм процесуального закону - ст. 35 ГПК України, відхиливши обставини, встановлені у рішенні господарського суду Миколаївської області у справі №904/6642/13 (яке набрало законної сили), оскільки застосували редакцію вказаної статті, яка втратила чинність на момент навіть прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі (нова редакція ст. 35 ГПК України набрала чинності 08.05.2014, рішення господарського суду Миколаївської області у даній справі прийнято 28.05.2014).

Згідно з приписами ст.ст. 43 та 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вищий господарський суд України вважає, що позивачем не доведено в установленому законом порядку факту порушення його прав та законних інтересів оспорюваним ним договором, а відтак й підстав для визнання його недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте таким обставинам була дана неправильна правова оцінка та неправильно були застосовані норми як матеріального, так і процесуального права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати попередні судові рішення, і прийняти нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСАЛТИНГ-ГАММА" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 та рішення господарського суду Миколаївської області від 28.05.2014 у справі №915/55/14 скасувати. Прийняти нове рішення. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" відмовити.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере