Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2014 року Справа № 916/1425/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2014р. у справі господарського суду№916/1425/14 Одеської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Молочко" додержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 49 392,73грн. за участю представників сторін: позивача - відповідача - не з'явився пр. Висоцька В.В. - дов. №45 від 22.09.14р.

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Молочко" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 49 392,73грн. заборгованості, з яких 45 038,81грн. - основний борг, 781,24грн. - 3% річних, 654,07грн. - інфляційні витрати, 2 918,61грн. - пеня. Крім того, позивач просив покласти на відповідача 1 827,00грн. судового збору та 5 000,00грн. витрат на послуги адвоката.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не повністю оплатив вартість поставленого йому товару за договорами №719-от від 18.07.2012р. та №1125-0 від 19.12.2012р., в підтвердження чого позивач посилається на товарно-транспортні накладні, акти звірки взаємних розрахунків, виписки по рахунку.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.06.2014р. (суддя Лічман Л.В.), яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2014р. (судді Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Журавльов О.О.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Молочко" 759,04грн. 3% річних, 654,07грн. інфляційних втрат, 2 831,21грн. пені, 1 822,95грн. судового збору, 4 988,91грн. витрат на послуги адвоката, а провадження у справі в частині стягнення 45 038,81грн. основного боргу припинено в зв'язку з його погашенням.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, позивачем зобов'язання по передачі товару виконано у відповідності до умов укладених сторонами договорів, натомість відповідачем зобов'язання по частковій оплаті поставленого товару було здійснено лише після подачі позову та з порушенням строків оплати, встановлених договорами поставки.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині стягнення з ДП "Іллічівський морський торговельний порт" на користь ТОВ "Молочко" 759,04грн. 3% річних, 654,07грн. інфляційних втрат, 2 831,21грн. пені, 1 822,95грн. судового збору та 3 988,91грн. витрат на послуги адвоката.

Заслухавши присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "Молочко" (постачальник) та державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (замовник) укладено договори поставки сиру сичужного та кисломолочного №719-от від 18.07.2012р. та поставки кисломолочних продуктів №1125-0 від 19.12.2012р., за умовами яких ТОВ "Молочко" зобов'язується поставити замовнику товар в асортименті, в обсязі та за цінами, вказаними в специфікації №1 (додатки до договорів, які є невід'ємними їх частинами), а замовник зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до п.2.1. договорів поставка товару здійснюється окремими партіями автомобільним транспортом на умовах DDP згідно з міжнародними правилами ІНКОТЕРМС в редакції правил 2010р. з урахуванням особливостей внутрішнього характеру поставки на склад замовника за адресою: м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 4, комбінат громадського харчування.

Відповідно до п.4.1. договорів поставки замовник сплачує рахунок постачальника, виставлений по факту поставки партії товару протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів від дати поставки партії товару на склад замовника, на підставі рахунку постачальника. Згідно п.5.1. договорів датою поставки вважається день підписання сторонами товарно-транспортної накладної.

Пунктом 11.1 договору №719-от визначено, що договір набуває чинності з дня підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до 31.07.2013р. Договір №1125-0 набуває чинності з дня підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до 31.08.2013р. (п.11.1. договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вищевказаних договорів поставки постачальником поставлено, а замовником отримано товар на загальну суму 92 204,24грн., що підтверджується:

- за договором від 18.07.2012р. №719-от товарно-транспортними накладними на загальну суму 76 289,60грн.,

- за договором від 19.12.2012р. №1125-0 товарно-транспортними накладними на загальну суму 15 914,64грн.

Суди встановили, що вказані договори та товарно-транспортні накладні підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін.

Однак в порушення умов договору, ДП "Іллічівський морський торговельний порт" належним чином не виконано зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість на загальну суму 45 038,81грн., що стало підставою для звернення ТОВ "Молочко" з позовом до господарського суду про стягнення з ДП "Іллічівський морський торговельний порт" 49 392,73грн. заборгованості, з яких 45 038,81грн. - основний борг, 781,24грн. - 3% річних, 654,07грн. - інфляційних втрат, 2 918,61грн. - пені, 1 827,00грн. судового збору, 5 000,00грн. витрат на послуги адвоката.

Вирішуючи справу по суті, суди виходили з того, що згідно з ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до якої, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір.

У спірних правовідносинах між сторонами було укладено договори поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи вищенаведені правові норми, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що між сторонами виникли господарські зобов'язання, підставою яких є письмові угоди поставки молочної продукції.

За змістом ст.526, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач свої зобов'язання за договорами поставки в повному обсязі на момент звернення з позовом у цій справі не виконав, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 45 038,81грн., проти якої відповідач по суті не заперечував.

Між тим, місцевий та апеляційний господарський суд встановили, що після порушення провадження у справі 22.04.2014р. ДП "Іллічівський морський торговельний порт" оплатило 45 038,81грн. основного боргу, що підтверджується банківською випискою по рахунку ТОВ "Молочко".

Відповідно до п.1.1. ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, попередні судові інстанції дійшли вірного висновку щодо припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу.

Згідно з ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.

Статтею 230 Господарського кодексу України врегульовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч.2 ст.343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. А згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.4 договорів поставки сторони визначили, що за прострочення оплати вартості поставленої партії товару замовник зобов'язаний виплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на день платежу, від простроченої суми за кожний день прострочення.

Таким чином, суди підставно частково задовольнили позовну вимогу про стягнення пені в розмірі 2 831,21грн., при цьому зменшивши її з урахуванням допущеної позивачем помилки при визначенні періоду її нарахування.

Також, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 781,24грн. 3% річних та 654,07грн. інфляційних втрат.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у повному обсязі та часткового задоволення вимоги про стягнення 3% річних.

Положеннями ч.1 ст.44 Господарського процесуального кодексу України визначено що до складу судових витрат належить, зокрема оплата послуг адвоката, а ч.3 ст.48 цього кодексу унормовано, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Господарські суди попередніх інстанцій встановивши, що позивачем в обґрунтування вимоги щодо стягнення вартості оплати послуг адвоката ОСОБА_2 надано договір про надання послуг адвоката від 17.03.2014р. №8, додаткову угоду №1 до нього від 10.04.2014р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, довіреність від 17.03.2014р., рахунок-фактуру №2 від 17.03.2014р. та платіжне доручення №12440 від 18.03.2014р. на суму 5 000,00грн., дійшли підставного висновку про покладення на відповідача витрат на послуги адвоката пропорційно сумі обґрунтованих позовних вимог.

Крім того, положеннями п.6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є оціночним поняттям, яке вирішується господарським судом на власний розсуд, а задоволення клопотання про зменшення розміру таких витрат є правом, а не обов'язком господарського суду. Відтак суд першої інстанції за наявності наданих позивачем доказів, що підтверджують наявність і розумність витрат на оплату послуг адвоката, задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що адвокат ОСОБА_2 не була уповноважена на представництво інтересів позивача щодо стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат, а основний борг був сплачений у добровільному порядку, спростовуються змістом пункту 1 наявної в матеріалах справи додаткової угоди від 10.04.2014р. №1 до договору про надання послуг адвоката від 17.03.2014р. №8, яким позивач уповноважив адвоката ОСОБА_2 представляти його інтереси у даній справі про стягнення як власне заборгованості в сумі 45 038,81грн., так і пені в сумі 2 918,61грн., 3% річних в сумі 781,24грн., індексу інфляції в сумі 654,07грн., судового збору у розмірі 1 827грн., витрат на послуги адвоката в розмірі 5 000,00грн.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" з підстав, зазначених в касаційній скарзі, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету за подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, на підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2014р. у справі №916/1425/14 господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова