ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року Справа № 911/1688/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Поляк О.І. (доповідач),суддів:Бакуліної С.В., Яценко О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданніматеріали касаційної скаргиКвартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церквана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.11.2016у справі№ 911/1688/16 Господарського суду Київської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКвартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церквапростягнення 199 980,26 грн,

за участю представників

від позивача: Громніцький Ю.П.;

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.07.2016 у справі №911/1688/16 (суддя Мальована Л.Я.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 (головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Сулім В.В., Коротун О.М.), позов задоволено частково. Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 40 831,07 грн пені, 2 276,43 грн трьох відсотків річних, 154 787,01 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 у справі № 911/1688/16 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 233, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 8, 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 15 Закону України "Про Збройні Сили України", положень Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 № 117 "Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти", ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

У призначене судове засідання з'явилися представник позивача. Представник відповідача не скористався своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 24.02.2015 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та КЕВ м. Біла Церква було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2625/15-БО(Т)-17, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що продавець передає покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 311 тис. куб. м.

Відповідно до п.п. 3.3, 3.4 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 4.1 договору кількість газу, яка продається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 6.1 договору сторони обумовили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних,встановлюється тривалістю у 5 років.

Відповідно до розділу 11 договору цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2015 року і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Господарськими судами встановлено, що на виконання умов вказаного договору ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передав у власність КЕВ м. Біла Церква у 2015 році природний газ на загальну суму 1 689 653,47 грн, що підтверджується актами прийому-передачі природного газу, однак останній свої зобов'язання не виконав належним чином, за отриманий природний газ розрахувався з порушенням строків здійснення оплати, встановлених умовами договору від 24.02.2015.

У зв'язку з зазначеним, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква про стягнення з останнього на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пені у розмірі 42 817,51 грн, 3% річних у розмірі 2 375,74 грн, інфляційних втрат у розмірі 154 787,01 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором від 24.02.2015 та передав відповідачу у 2015 році природний газ на загальну суму 1 689 653,47 грн, однак останній взяті на себе зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, в передбачений договором строк не здійснив оплату переданого йому природного газу. При цьому місцевим господарським судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум пені і 3% річних, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, та визнано обгрунтованим стягнення з відповідача, крім заявленої суми інфляційних втрат, 40 831,07 грн пені, 2 276,43 грн трьох відсотків річних.

Крім того, залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд визнав необгрунтованим посилання відповідача на можливість зменшення розміру нарахованої позивачем пені у зв'язку з тим, що таке зменшення порушить баланс інтересів сторін, а також враховуючи відсутністю виняткових обставин, які б призвели до прострочення виконання відповідачем свого договірного зобов'язання щодо своєчасної оплати переданого йому природного газу.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками господарських судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором від 24.02.2015 та передав відповідачу у 2015 році природний газ на загальну суму 1 689 653,47 грн. Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, в передбачений договором строк не здійснив оплату переданого йому природного газу у зв'язку з чим позивачем було нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Таким чином, висновки місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква 40 831,07 грн пені, 2 276,43 грн трьох відсотків річних, 154 787,01 грн інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням ним договірного зобов'язання із своєчасної оплати отриманого природного газу, враховуючи здійснений попередніми інстанціями перерахунок сум пені та 3% річних, відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що саме позивач прострочив виконання свого договірного обов'язку щодо своєчасного надсилання відповідачу актів приймання-передачі природного газу, одразу після отримання яких Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква здійснювалася оплата за фактично переданий природний газ, що свідчить про відсутність порушення з боку відповідача свого зобов'язання за договором від 24.02.2015 щодо своєчасної оплати переданого природного газу, а відтак і про невірно визначені позивачем початок та завершення періоду прострочення, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки п. 6.1 вказаного договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати отримання відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто, прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом отримання акта приймання-передачі, а тому наявність або відсутність вказаних актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

При цьому неможливість своєчасного здійснення розрахунків за поставлений природний газ, у зв'язку з фінансуванням за рахунок державного бюджету, на що посилається відповідач в касаційній скарзі, не може бути підставою для звільнення його від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Посилання скаржника на безпідставну, на його думку, відмову господарських судів попередніх інстанцій у зменшенні розміру пені, також є неспроможними, оскільки приписи ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не є імперативними та застосовуються на розсуд суду за наявності визначених законом умов (винятковість випадку, наявність обставин, що мають істотне значення), чого господарський суд апеляційної інстанції у даному випадку не встановив.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законних і обгрунтованих висновків місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для частково задоволення позову, враховуючи приписи чинного законодавства та встановлені попередніми інстанціями обставини спарави.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 у справі № 911/1688/16 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква - без задоволення.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 у справі № 911/1688/16 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 у справі № 911/1688/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

О.В. Яценко