ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 910/10231/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиКомунального підприємства "Київський метрополітен", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Транспромгруп", м. КиївдоКомунального підприємства "Київський метрополітен", м. Київпростягнення 47 089, 97 грн.

за участю представників

позивача: Чорній П.В.,

відповідача: Костильов В.А.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспромгруп" (далі за текстом - ТОВ "Транспромгруп") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства "Київський метрополітен" (далі за текстом - КП "Київський метрополітен") про стягнення 46 168, 55 грн. інфляційних втрат за період з 13.12.2013 року по 30.08.2014 року, 777, 97 грн. інфляційних втрат та 3 % річних за період з 21.06.2015 року по 30.06.2015 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2016 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 року позов задоволено частково: присуджено до стягнення з КП "Київський метрополітен" на користь ТОВ "Транспромгруп" 3 % річних у розмірі 143, 87 грн., інфляційні втрати у розмірі 43 330 грн. та судовий збір; в іншій частині позову відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача необхідно задовольнити частково, оскільки в період з 13.12.2013 року по 17.06.2014 року у відповідача існувало прострочене зобов'язання зі сплати позивачу грошових коштів за Договором № 03-ІІІ-13 від 11.04.2013 року у розмірі 329 532 грн. і позивач мав право нараховувати інфляційні втрати за вказаний період прострочення виконання грошового зобов'язання; в період з 18.06.2014 року по 17.08.2014 року у відповідача існувало прострочене зобов'язання зі сплати позивачу грошових коштів у розмірі 280 492 грн. і позивач мав право нараховувати інфляційні втрати за вказаний період прострочення виконання грошового зобов'язання; однак, підстави для нарахування інфляційних втрат за період з 18.08.2014 року по 30.08.2014 року у позивача відсутні, оскільки з дати набрання чинності Угодою про розстрочення у відповідача припинився обов'язок по сплаті всієї суми заборгованості у розмірі 280 492 грн. та виник обов'язок сплачувати вказану заборгованість частинами відповідно до графіку розстрочення; в той же час, у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 777, 97 грн. за період з 21.06.2015 року по 30.06.2015 року необхідно відмовити, оскільки індекс інфляції є місячним показником, який застосовується при існуванні заборгованості принаймні один місяць.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, КП "Київський метрополітен" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

ТОВ "Транспромгруп" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.04.2013 року КП "Київський метрополітен" (покупець) та ТОВ "Транспромгруп" (постачальник) укладено Договір № 03-ІІІ-13 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого постачальник передає у власність покупця електроприводи стрілочні та ізоляцію стрілочної гарнітури за кодом ДК016-2010 від 01.01.2010 року № 30.20.1 "Частини залізничних локомотивів, трамвайних моторних вагонів і рухомого складу; кріплення та арматура і їхні частини; механічне устаткування для керування рухом", а покупець сплачує товар, визначений в асортименті, якості, кількості, за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток № 1 до Договору).

Відповідно до п. п. 3.2, 3.3 Договору покупець оплачує товар за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток № 1). Сума Договору становить 470 760 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 78 460 грн.

В специфікації (Додаток № 1 до Договору) сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість (470 760 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 78 460 грн.).

Згідно з п. п. 4.2, 4.3 Договору покупець здійснює попередню оплату за Договором у розмірі 30 % від його вартості; остаточний розрахунок за товар (70% його вартості) здійснюється покупцем протягом 14-ти банківських днів з моменту отримання товару від постачальника на підставі видаткової накладної, товарно-транспортної накладної та податкової накладної, дотримуючись встановлених згідно з чинним законодавством умов та строків їх отримання.

Відповідач виконав свій обов'язок зі сплати попередньої оплати, зокрема, 17.09.2013 року сплатив 90 000 грн., 18.10.2013 року - 16 500 грн. та 18.11.2013 року - 34 728 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 268 від 17.09.2013 року, № 299 від 18.10.2013 року та № 340 від 18.11.2013 року.

Вказані обставини встановлені у постанові Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року у справі № 910/28752/14 за позовом ТОВ "Транспромгруп" до КП "Київський метрополітен" про стягнення 308 173, 60 грн., яка набрала законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України такі обставини є преюдиційними у даній справі.

В п. 4.3 Договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за товар (70 % його вартості) здійснюється покупцем протягом 14-ти банківських днів з моменту отримання товару.

Таким чином, враховуючи дату поставки позивачем відповідачу товару - 22.11.2013 року, що підтверджується видатковою накладною № 22 від 22.11.2013 року на суму 470 760 грн., остаточний розрахунок за товар на суму 329 532 грн. відповідач повинен був здійснити в строк до 12.12.2013 року (включно).

18.06.2014 року відповідач сплатив грошові кошти у розмірі 49 040 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 84.

18.08.2014 року КП "Київський метрополітен" (сторона-1) та ТОВ "Транспромгруп" (сторона-2) укладено Угоду про розстрочення заборгованості, відповідно до п. 1.1 якої сторона-1 визнає та підтверджує на дату укладення даної Угоди заборгованість перед стороною-2 за поставлений товар за Договором № 03-ІІІ-13 від 11.04.2013 року у розмірі 280 492 грн.

Відповідно до п. 1.2 Угоди про розстрочення заборгованості сторона-2 надає розстрочку у погашенні заборгованості за Договором, а сторона-1 зобов'язується сплатити її на умовах даної Угоди.

Згідно з п. 2.2 Угоди про розстрочення заборгованості сторони дійшли згоди, що погашення заборгованості, зазначеної в п. 1.1 даної Угоди, буде здійснюватись стороною-1 в наступні строки та в наступних розмірах: до 31.08.2014 року - 86 000 грн.; до 30.09.2014 року - 86 000 грн.; до 31.10.2014 року - 86 000 грн.; до 30.11.2014 року - 22 492 грн.

Відповідно до п. 4.1 Угоди про розстрочення заборгованості дана угода набирає чинності з дати її підписання сторонами та діє до 31.12.2014 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в рахунок погашення заборгованості відповідач сплатив грошові кошти у розмірі 86 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 173 від 08.09.2014 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року у справі № 910/28752/14 присуджено до стягнення з КП "Київський метрополітен" на користь ТОВ "Транспромгруп" інфляційні втрати у розмірі 11 367, 11 грн. за період з 31.08.2014 року по 16.02.2015 року (в цій частині рішення суду залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 року).

17.06.2015 року господарським судом міста Києва видано наказ про стягнення з КП "Київський метрополітен" на користь ТОВ "Транспромгруп" 194 492 грн. основного боргу, 18 368, 27 грн. пені, 11 367, 11 грн. інфляційних втрат та 4 662, 47 грн. судового збору.

Звернувшись з позовом до господарського суду у даній справі позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 46 168, 55 грн. за період з 13.12.2013 року по 30.08.2014 року

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в період з 13.12.2013 року по 30.08.2014 року заборгованість відповідача за Договором № 03-ІІІ-13 від 11.04.2013 року становила 329 532 грн. та 280 492 грн. (в період з 18.06.2014 року по 17.08.2014 року).

Що стосується періоду з 18.08.2014 року по 30.08.2014 року, то 18.08.2014 року КП "Київський метрополітен" (сторона-1) та ТОВ "Транспромгруп" (сторона-2) укладено Угоду про розстрочення заборгованості, якою сторони розстрочили сплату відповідачем заборгованості за Договором № 03-ІІІ-13 від 11.04.2013 року у розмірі 280 492 грн. певними платежами та у визначені строки (п. п. 1.1, 2.2 Угоди).

Таким чином, з дати її підписання та до дати здійснення першого платежу на суму 86 000 грн. (п. 2.2 Угоди) у відповідача існував обов'язок зі сплати лише першої частини платежу, що становить 86 000 грн.

При цьому, прострочення зі сплати першого платежу на суму 86 000 грн. у відповідача виникло з 31.08.2014 року (грошові кошти у розмірі 86 000 грн. були сплачені відповідачем 08.09.2014 року, що підтверджується платіжним дорученням № 173 від 08.09.2014 року).

Отже, у зв'язку з укладенням Угоди про розстрочення у відповідача припинився обов'язок по одноразовій сплаті всієї існуючої та визнаної відповідачем заборгованості у розмірі 280 492 грн. та виник обов'язок по сплаті узгоджених платежів відповідно до графіку розстрочення. Так, 86 000 грн. відповідач повинен був сплатити позивачу у строк до 31.08.2014 року.

Відтак, кредитор не вправі був вимагати повернення 280 492 грн. боргу та інфляційних втрат у період з 18.08.2014 року по 30.08.2014 року.

Також відсутні правові підстави для нарахування у період з 18.08.2014 року по 30.08.2014 року інфляційних втрат на суму 86 000 грн., оскільки прострочення зі сплати першого платежу виникло з 31.08.2014 року.

При цьому, вказана Угода про розстрочення заборгованості не має зворотної сили у часі та сторонами було погоджено зміну строків оплати лише з дати укладення даної угоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків, що в період з 13.12.2013 року по 17.06.2014 року у відповідача існувало прострочене зобов'язання зі сплати позивачу грошових коштів за Договором № 03-ІІІ-13 від 11.04.2013 року у розмірі 329 532 грн. і позивач мав право нараховувати інфляційні втрати за вказаний період прострочення виконання грошового зобов'язання; в період з 18.06.2014 року по 17.08.2014 року у відповідача існувало прострочене зобов'язання зі сплати позивачу грошових коштів у розмірі 280 492 грн. і позивач мав право нараховувати інфляційні втрати за вказаний період прострочення виконання грошового зобов'язання.

Однак, підстави для нарахування інфляційних втрат за період з 18.08.2014 року по 30.08.2014 року у позивача відсутні, оскільки з дати набрання чинності Угодою про розстрочення у відповідача припинився обов'язок по сплаті всієї суми заборгованості у розмірі 280 492 грн. та виник обов'язок сплачувати вказану заборгованість частинами.

З огляду на викладене, здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми інфляційних втрат, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків, що за період 13.12.2013 року по 17.06.2014 року підлягають стягненню 39 955, 12 грн., нарахованих на 329 532 грн. заборгованості; а за період 18.06.2014 року по 17.08.2014 року підлягають стягненню 3 374, 88 грн., нарахованих на суму 280 492 грн., що разом складає 43 330 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2015 року у справі № 910/16754/15 присуджено до стягнення з КП "Київський метрополітен" на користь ТОВ "Транспромгруп" 3 % річних у розмірі 8 360, 49 грн. за період з 14.01.2014 року по 20.06.2015 року та інфляційні втрати у розмірі 56 579, 40 грн. за період з 17.02.2015 року по 20.06.2015 року.

Звернувшись з позовом до суду у даній справі позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 144 грн. за період з 21.06.2015 року по 30.06.2015 року та інфляційні втрати у розмірі 777,97 грн. за період з 21.06.2015 року по 30.06.2015 року, які нараховані за прострочення сплати суми основного боргу у розмірі 194 492 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підставою відповідальності за грошовим зобов'язанням є сам факт порушення зобов'язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

За змістом ст. ст. 598 - 609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума основного боргу у розмірі 194 492 грн. сплачена відповідачем 30.06.2015 року, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача від 30.06.2015 року, а тому день сплати боргу не повинен був враховуватися для визначення періоду прострочення при розрахунку 3 % річних.

Відтак, позовні вимоги ТОВ "Транспромгруп" в частині стягнення з КП "Київський метрополітен" 3 % річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 143, 87 грн. за період з 21.06.2015 року по 29.06.2015 року.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено в частині позовних вимог про стягнення з КП "Київський метрополітен" інфляційних втрат у розмірі 777, 97 грн. за період з 21.06.2015 року по 30.06.2015 року, оскільки індекс інфляції є місячним показником, який застосовується при існуванні заборгованості принаймні один місяць, та не може застосовуватись до заборгованості, яка існує декілька днів.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що доводи КП "Київський метрополітен", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують сам факт отримання товару відповідачем, відсутності його повної та своєчасної оплати і законних та обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 року у справі № 910/10231/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.О. Швець