ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Справа № 910/3888/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С.(доповідач), Мамонтової О.М., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 рокуу справі№ 910/3888/15-г Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" доДочірнього підприємства "Укравтогаз"НАК "Нафтогаз України" простягнення 4 568,85 грн. за участю представників сторін:позивача:Растєгаєва Ю.В.,відповідача:Шегера І.П.,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Укравтогаз"НАК "Нафтогаз України" 2 932,20 грн боргу,527,80 грн пені, 264,38 грн річних, 639,22грн. інфляційних та 205,25 грн. 7% штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2015р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015р. у справі №910/3888/15-г, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ "Укртрансгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015р. та рішення місцевого господарського суду від 18.05.2015р. скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.11.2011 року між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (правонаступником якого є ПАТ "Укртрансгаз",) та ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" укладено договір № 194/11-Д/Д-1111-12, згідно якого позивач зобов'язався, на умовах визначених договором, передати у власність відповідача тару з пластмас, згідно специфікації, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити продукцію.

Згідно п. 3.5.договору відповідач зобов'язався здійснити 100% оплату вартості поставленої продукції протягом 5 днів після отримання рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Судами встановлено, що позивач виконав взяті на себе договірні зобов'язання належним чином та в повному обсязі, здійснивши поставку продукції, визначеної в специфікації до договору, на загальну суму 2 932,20 грн., що, у відповідності з умовами договору (п. 4.2.), підтверджується видатковою накладною № 15 від 24.11.2011.

Однак, відповідач не здійснив оплату за поставлену позивачем продукцію протягом строку, визначеного в п.3.5. договору, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

В процесі розгляду справи місцевим господарським судом,представником відповідача подано клопотання про застосування строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, зазначив, що позивачем був пропущений строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні позову згідно зі ст.267 ЦК України.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх судових інстанцій передчасними, оскільки їх зроблено на підставі неповного з'ясування дійсних обставин справи та у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Частиною 1 статті 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно п. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Втім, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

У постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 у справі № 26/271 та у п. 4.4.1 та п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" сформульована правова позиція, відповідно до якої акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: - визнання пред'явленої претензії; - підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; - письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Так, позивач стверджував, що відповідачем 31.03.2013 та 30.09.2013 були вчинені дії, які підтверджують визнання ним заборгованості, в період перебігу строку позовної давності, і такими діями є підписані уповноваженими на це особами позивача та відповідача акти звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2013р. та станом на 30.09.2013р., які підтверджують заборгованість та переривають перебіг позовної давності.

В зазначених актах звірки відображена загальна сума заборгованості за укладеними між сторонами договорами, у тому числі і за договором №194/11-Д/Д-1111-12 від 18.11.2011р., на підставі якого заявлений позов.

На зазначені вище обставини ні суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд уваги не звернули.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що підписані між сторонами акти звірки взаєморозрахунків не можуть бути обставиною переривання строку позовної давності , відповідно до ст. 264 ЦК України, є неправильним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом міста Києва та Київським апеляційним господарським судом при розгляді даної справи та прийнятті судових рішень неповно з'ясовані дійсні обставини, не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що стало підставою для передчасних висновків, зроблених при вирішенні спору.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскаржувані судові акти таким вимогам не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний и об'єктивний розгляд у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 ст. 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів вважає, що при вказаних обставинах та порушеннях норм матеріального закону, рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції не можуть бути залишені без змін та підлягають скасуванню у повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, перевірити доводи і заперечення сторін, прийняти заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи та вирішити спір відповідно до норм чинного законодавства.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 року у справі №910/3888/15-г скасувати.

Справу № 910/3888/15-г направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суддів.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова