ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 922/1006/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Швеця В.О., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківгаз"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.11.2016у справі № 922/1006/16 Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Харківгаз"простягнення 7 118 826, 54 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаГромніцький Ю.П.- - відповідачаВолощук Ю.П.

В С Т А Н О В И В :

В березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", в якій просило суд з відповідача на свою користь пені в сумі 3 155 653, 51 грн., інфляційних втрат в сумі 3 332 111, 10 грн. та 3 % річних в сумі 631 061, 93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 13-230-Б від 04.01.2013 в частині оплати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.08.2016 (суддя Добреля Н.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 (головуючий Терещенко О.І., судді: Сіверін В.І., Слободін М.М.) у даній справі позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3 332 111, 10 грн. інфляційних втрат, 631 061, 93 грн. 3 % річних та 59 447, 60 грн. витрат зі сплати судового збору. В частині стягнення пені судом відмовлено.

Не погоджуючись частково із зазначеними рішеннями судів, Публічне акціонерне товариство "Харківгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 04.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі по тексту - ПАТ "НАК "Нафтогаз України"; продавець за договором) та Публічним акціонерним товариством "Харківгаз" (покупець за договором; ПАТ „Хмельницькгаз") укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-230-Б, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2013-2015 роках газ обсягом до 494 000, 00 тис. куб. м, а покупець зобов'язувався розрахуватися за фактично переданий газ до 20-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу (у редакції додаткової угоди № 8 від 17.12.2014).

Додатковими угодами №№ 1-15 до вказаного договору сторонами, серед іншого, змінено обсяги та строки поставки, порядок розрахунків та ціну (т.1, а. с. 15-30).

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" протягом 2013-2015 років поставило відповідачу природний газ, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу (т.1, а. с. 31-60).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого газу утворилась заборгованість, яка була погашена після підписання сторонами заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Оскільки відповідачем не своєчасно проводились розрахунки за поставлений природний газ, позивачем на суму заборгованості нараховано відповідачу 3 332 111, 10 грн. інфляційних втрат, 631 061, 93 грн. 3 % річних та 3 155 653, 51 грн. пені.

Висновки судів про часткове задоволення позову, колегія вважає достатньо обґрунтованими, з наступних підстав.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Приписами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем умов пункту цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Відповідач зазначає про те, що позивачем не було повернуто підписаних актів приймання-передачі природного газу, у зв`язку з чим у відповідача не виникло обов'язку виконання зустрічного зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 512 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У висновках Верховного суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, за II півріччя 2014 року зазначено, що до правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення ст. 530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме: ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (постанова Верховного Суду України від 30.09.2014р. у справі №3-121 гс14).

Відповідно до п.3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

У п.3.4 договору сторони погодили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць (п.6.1. договору).

Аналізуючи зміст договору, колегія суддів бере до уваги однакове для всього змісту договору значення слів і понять та загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, а також здійснює порівняння вищевказаних пунктів договору зі змістом інших його частин, усім його змістом та намірами сторін.

Вказані вище пункти договору є взаємопов'язаними, оскільки своєчасне підписання уповноваженим представником позивача, скріплення печаткою акта приймання-передачі та його своєчасне повернення відповідачу дає змогу останньому здійснити своєчасний та остаточний розрахунок за поставлений газ.

Сторони самостійно і вільно встановили не лише умови проведення розрахунку, а й порядок та умови передачі газу, тобто засвідчення факту, який є підставою для розрахунку - підписання акту приймання-передачі, який фіксує факт здійснення певної господарської операції і підтверджує факт виконання сторонами своїх цивільно-правових i господарсько-правових зобов'язань (ч. 8 ст. 193 Господарського кодексу України i статті 527 та 545 Цивільного кодексу України).

Згідно статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, сторони узгодили такий порядок проведення розрахунків, відповідно до якого відповідач не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, має надати позивачу належно оформлений акт приймання-передачі, а позивач не пізніше 8-го числа повинен повернути відповідачу один примірник оригіналу акта приймання передачі.

Проте, відповідно до п. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Так, для наявності правових підстав стягнення пені встановленню судом підлягає факт наявності вини відповідача у порушенні зобов'язання.

А отже, положеннями договору сторони погодили, що розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання - передачі газу.

Встановлюючи такий порядок розрахунків, сторони визначили взаємні права та обов'язки: відповідач зобов'язаний був надати підписані та скріплені печаткою акти приймання - передачі природного газу, а позивач - підписати та повернути зазначені акти, або надати письмову відмову від їх підписання.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідачем вчинено всі дії, передбачені договором для належного виконання зобов'язання, а саме направлено позивачу акти приймання-передачі для підписання та повернення відповідачу.

Проте, позивач, в порушення умов укладеного між сторонами договору, порушив його умови щодо порядку та строків повернення актів, а тому відповідачем доведено і відсутність своєї вини, оскільки відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

У зв'язку з невиконанням позивачем свого обов'язку за договором щодо повернення актів приймання - передачі природного газу, суди дійшли вірного висновку, що у позивача не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, оскільки остаточний розрахунок здійснюється на підставі підписаного сторонами акту.

Колегія суддів також враховує, висновки, викладені у постанові Верховного суду України від 08.04.2014 у справі № 3-7гс14, в якій зазначено, що оскільки у договорі сторони визначили акт приймання - передачі газу істотним елементом встановлених між ними правовідносин, то договір як джерело матеріального права підлягає застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6,11 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано послалися на безпідставність нарахування суми пені та правомірно відмовили в задоволенні позову в цій частині.

Щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справ № 4/720, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 у справі № 12/207).

Згідно з приписами статті 11128 ГПК України рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних не є штрафними санкціями, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, а тому наявність вини відповідача не є необхідною умовою для їх стягнення.

Пунктом 6.1 договору була передбачена оплата газу шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу та у разі не повної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Судами встановлено, що підписаними актами приймання-передачі газу, копії яких залучені до матеріалів справи, підтверджується поставка газу відповідачу.

Таким чином, зі змісту ч. 1 п. 6.1 договору вбачається, що відповідач мав здійснити оплату поставленого позивачем газу протягом місяця його поставки та лише в разі неповної оплати провести її до 20 числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного акту приймання-передачі.

Суди попередніх інстанцій, перевіривши періоди нарахування позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат дійшли вірного висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 631 061, 93 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 332 111, 10 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 05.09.2016 у справі № 904/11154/15, від 14.09.2016 у справі № 909/79/16, від 07.09.2016 у справі № 904/248/16, які прийняті за результатами розгляду аналогічних спорів.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій у даній справі дійшли вірного висновку про часткове задоволення позову.

У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів з правильним застосуванням до спірних правових відносин норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, відсутні.

Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 у справі № 922/1006/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді В.О.Швець

О.М. Сибіга