ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 920/169/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівПоляк О.І., Сибіги О.М.за участю представників:позивачівГромніцький Ю.П. (дов. від 13.05.2014 №14-132)відповідачаШило О.В. (дов. від 11.01.2016 №29)перевіривши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 01.06.2016у справі№920/169/16 Господарського суду Сумської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт"простягнення 2 353 752,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 23.03.2016 (суддя Зражевський Ю.О.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 67 984,13 грн. пені, 99 203,19 грн. 3 % річних, 366 199,82 грн. інфляційних збитків, 8 000,94 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 (головуючий суддя Гетьман Р.А., судді Россолов В.В., Тихий П.В.), рішення господарського суду Сумської області від 23.03.2016 змінено в частині суми пені, що підлягає стягненню з відповідача. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 339 920,63 грн. пені, 12 044,15 грн. судового збору за подання позовної заяви та 6 330,42 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх в частині відмови у стягненні 349 943, 24 грн. пені та 1 035 013, 55 грн. 7% штрафу, та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути вищевказані суми з відповідача, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 08.12.2016, визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Поляк О.І., Сибіга О.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.12.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження, призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 21.12.2016 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2014 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" (покупцем) укладено договір №226/14-ПР(Р) на купівлю-продаж природного газу, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Продавець передає покупцеві у квітні-травні 2014 року газ в обсязі 8372,640 тис. куб. м, спожитий покупцем у березні 2014 року.

Згідно пункту 3.2. приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ, що передається згідно з п.2.1. цього договору, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок продавця протягом 15 банківських днів з дати підписання акту приймання передачі природного газу.

Згідно п. 9.1. договору, у разі виникнення спорів (розбіжностей) за цим договором спір передається на вирішення в господарські суди України і розглядається в установленому порядку згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 9.2 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у п'ять років.

Цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє у частині передачі газу до 31.05.2014 включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1. договору).

На виконання умов договору, позивач поставив у березні 2014 року, а відповідач прийняв у власність природний газ обсягом 8372,640 тис. куб. м на загальну суму 34 785 907,89 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2014, підписаного повноважними представниками обох сторін.

За даними позивача - Товариством з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт", невчасно та не в повному обсязі проводились розрахунки за поставлений природний газ, чим було порушено умови укладеного між сторонами договору, що підтверджується сальдо підприємства та випискою по операціях по підприємству.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 2 353 752,96 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу, а саме вказав: 207,89 грн. основного боргу, 519 441,85 грн. інфляційних втрат, 99 203,19 грн. - 3% річних та 699 886,48 грн. пені.

В свою чергу, звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням відповідач вказував про те, що проти позову заперечує частково, визнає позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 679 841,27 грн., інфляційних в розмірі 366 199,82 грн., 3% річних в розмірі 99 203,19 грн. та просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 99% в порядку пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи рішення по даній справі суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Так, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно статті 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним договором.

Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором та приписів статті 692 Цивільного кодексу України отриманий від позивача природний газ оплатив з порушенням встановлених строків. Дана обставина відповідачем визнається.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Приписами статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на матеріали справи, до подання позовної заяви до суду у відповідача була відсутня заборгованість по оплаті за отриманий товар у розмірі 207,89 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7772 від 28.01.2016.

Беручи до уваги те, що матеріали справи підтверджують факт сплати позивачем основного боргу у розмірі 207,89 грн. до подання позовної заяви до суду, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язань 3% річних у розмірі 99 203,19 грн. та інфляційних витрат у розмірі 519 441,85 грн., суди попередніх інстанцій зазначали про таке.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатами перевірки розміру 3% річних, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 99 203,19 грн. 3% річних.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, заявлених у позовних вимогах, суди враховували, що відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції необхідно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

За результатами перевірки розміру інфляційних втрат, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 366 199,82 грн. інфляційних втрат.

Стосовно стягнення з відповідача пені у розмірі 699 886,48 грн. суди попередніх інстанцій вказували про таке.

Так, частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (пункт 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із статтею 3 Закону України від 22.11.1996 №543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Відповідно до пункту 7.2. договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіряючи періоди та суми, які нараховані позивачем, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у стягненні пені у розмірі 20 045,21 грн., оскільки наданий позивачем розрахунок здійснено із порушенням вимог чинного законодавства, а саме безпідставно враховано день фактичної оплати в період, за який здійснюється стягнення пені. Таким чином, вірним розміром пені, що підлягає до стягнення є - 679 841,27 грн.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції відсзначає, що відповідачем було надано клопотання в порядку пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України про зменшення пені, що підлягає стягненню на 99%.

В обґрунтування даного клопотання відповідач посилається на те, що несвоєчасне проведення розрахунків по договору №226/14-ПР(Р) від 30.04.2014 спричинено незалежними від волі товариства причинами, а саме зі значною дебіторською заборгованістю споживачів теплової енергії, до яких відносяться 82% населення, 15% бюджетних організацій, а госпрозрахункові підприємства складають лише 3%.

У клопотанні відповідач також зазначає, що стягнення вищезазначеної суми пені з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" є надмірно великою і стане фінансовою катастрофою для останнього та причиною погіршення теплопостачання у споживачів - населення житлових будинків та бюджетних організацій, які не можуть бути відключені від мереж теплопостачання. Стягнення штрафних санкцій може призвести, навіть, і до банкрутства підприємства.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачена можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

За приписами частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків щодо зменшення розміру суми пені, яка підлягає до стягнення з відповідача.

Так, розглядаючи клопотання Товариства з обмеженою діяльністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт", суди правомірно врахували специфіку діяльності товариства, зважаючи на те, що останній не є власником коштів, які надходять на рахунки товариства за послуги з централізованого теплопостачання для опалення та підігріву питної води та не розпоряджається ними на 100%, ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором, а саме той факт, що відповідачем повністю здійснено оплату за поставлений газ, а також те, що несвоєчасній оплаті сприяла наявність значної заборгованості відповідача перед позивачем.

До того ж, матеріалами справи підтверджується, що боржник здійснив повне виконання зобов'язань за договором, забезпечивши повне погашення заборгованості за рахунок власних коштів.

Судами попередніх інстанцій правомірно враховано і те, що відповідачем доведено факт скрутного фінансового становища підприємства відповідача, а дії відповідача щодо несвоєчасного виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Тобто, штрафні санкції є додатковим надходженням (прибутком) для Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", які б воно не отримало за умови належного виконання Товариством з обмеженою діяльністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" умов договору.

Виникнення прострочення з оплати основної заборгованості було спричинено об'єктивними обставинами, які не залежать від волі відповідача і на які він не в змозі впливати.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено позивачу повну вартість отриманого ним природного газу.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань та в той час, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника буде зменшення розміру стягуваної пені не на 90%, як це здійснив суд першої інстанції, а на 50%.

Таким чином правомірним є задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені саме в розмірі 339920,63 грн. (50% від 679841,27 грн.).

Також, колегія суддів касаційної інстанції вважає необхідним зазначити, що позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача 2 353 752,96 грн. заборгованості з яких: 207,89 грн. основного боргу, 519 441,85 грн. інфляційних втрат, 99 203,19 грн. - 3% річних, 699 886,48 грн. пені.

При цьому суму до стягнення у розмірі 1 035 013,55 грн. позивач не обґрунтував ані в тексті позовної заяви, ані зазначив її в прохальній частині позовної заяви, у зв'язку з чим суди правомірно відмовили в стягненні вказаної суми як необґрунтованої.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україн.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 у справі №920/169/16 Господарського суду Сумської області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді О.Поляк

О.Сибіга