ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 908/24/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д., (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін:від позивача:Фофана Я.Л.,від відповідача:Касьяненка М.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мотор Січ"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2016 рокуу справі№ 908/24/16 Господарського суду Запорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Мотор Січ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Движение"про стягнення 443944,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Мотор Січ" (надалі - ПАТ "Мотор Січ", позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство "Движение" (надалі - Підприємство "Движение", відповідач) 443944,50 грн, з яких: 403585,75 грн - вартість поставленого з недоліками товару та 40358,75 грн - штраф.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору на поставку продукції (товару) № 3449/10-Д(УЗ) від 16.04.2010 року щодо якості поставленого товару, а тому відповідно до ст. 678 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та п. 2.5, 9.5 договору вимагає повернення сплаченої за товар грошової суми та сплати штрафу у розмірі 10% від вартості бракованої продукції.

Справа в суді першої інстанції розглянута за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.02.2016 року у справі № 908/24/16 (суддя Колодій Н. А.) позов задоволено повністю.

Відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що позивачем пропущений дворічний строк пред'явлення вимоги у зв'язку з недоліками проданого товару, встановлений у ч. 2 ст. 680 ЦК України, а також сторонами укладено угоду про розірвання договору, в якій погоджено, що сторони належним чином виконали умови договору та не мають жодних претензій один до одного. За цих обставин, відповідач вважає, що посилання позивача і суду першої інстанції на невиконання ним умов договору як на підставу для задоволення позову, є таким, що не відповідає обставинам справи.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року (колегія суддів: головуючий суддя Колядко Т.М., судді: Ломовцев Н.В., Татенко В.М.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач у касаційній скарзі просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 10.02.2016 року залишити в силі, посилаючись на те, що при вирішенні спору у даній справі суд апеляційної інстанції помилково не застосував норми ч. 2 ст. 678, ст.ст. 679, 680, ч. 2 ст. 688 ЦК України, ч. 6 ст. 269 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), не обґрунтував застосування відомчих підзаконних актів Радянського Союзу (Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості N П-7 (далі - Інструкція N П-7), яка затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року), не правильно застосував Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також порушив норми процесуального права, оскільки не призначив судової експертизи для з'ясування якості товару, поставленого відповідачем, та не правильно оцінив процес складання рекламаційного акту № 201 від 13.11.2013 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 16.04.2010 року між Підприємством "Движение", як постачальником, та ВАТ "Мотор Січ", як покупцем, укладено договір №3449/10-Д(УЗ), відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов'язується виготовити та поставити, а покупець прийняти та оплатити спецпідшипники, вільні деталі, номенклатура (асортимент) яких зазначається в специфікаціях.

У договорі сторони погодили, що постачальник гарантує, що продукція (товар) відповідатиме ДСТУ, ТУ, ОСТ № ЕТУ 100, ТУ 3900-А та підтверджуватиметься документом якості заводу-виробника, а також копією сертифікату відповідності за ДСТУ 3498-96, затвердженою у встановленому порядку (п. 2.2). Гарантійний строк продукції (товару) становить 24 місяці (п. 2.4). У випадку недопоставки або виявлення виробничих дефектів в отриманій продукції (товарі), постачальник здійснює допоставку продукції (товару), усунення дефекту або заміну на якісну продукцію (товар) в 30-денний строк за свій рахунок. Покупець має право вимагати від постачальника повернення сплачених за продукцію (товар) грошових коштів. Постачальник зобов'язаний повернути на рахунок покупця суму оплати протягом 10 календарних днів (п. 2.5). Постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 10% вартості бракованої продукції (товару), якщо не усуне дефект або не здійснить заміну бракованої продукції на якісну в строк, передбачену п. 2.5. договором (п. 9.2).

Крім того, сторони погодили, що у випадку виявлення нестачі або браку в отриманій продукції (товарі), покупець негайно інформує в письмовій формі постачальника про виявлену нестачу або неякісність продукції (товару) та запрошує представника постачальника для участі в прийомці. У випадку відсутності протягом 3-днів представника від постачальника приймання продукції здійснюється без постачальника. Здача-приймання продукції (товару) за кількістю та якістю здійснюється відповідно до Інструкцій П-6 та П-7, затверджених Постановами Держарбітражу при Раді міністрів СРСР відповідно 15.06.1965 року та 24.04.1996 року (п.п. 6.2, 6.3 договору).

На виконання умов договору відповідач поставив позивачу товар - підшипники 35-126128р, що підтверджується видатковими накладними: №07 від 20.04.2011 року, № 09 від 22.04.2011 року, № 13 від 23.05.2011 року, №14 від 25.05.2011 року, № 15 від 27.05.2011 року, № 16 від 28.05.2011 року, №17 від 29.05.2011 року. Відповідач сплатив позивачу 755382,89 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 7373 від 08.04.2011 року на суму 220982,40 грн, № 9466 від 28.04.2011 року на суму 220982,40 грн та банківською випискою від 26.05.2011 року на суму 313418,09 грн.

28.03.2013 року (видаткова накладна № 3) та 11.07.2013 року (видаткові накладні №№ 1,2) відповідач поставив позивачу підшипники 35-126128р у загальній кількості 21 шт на заміну раніше поставленим підшипникам, які були визнані неякісними. Суд апеляційної інстанції встановив, що ці накладні підписані лише відповідачем, підпис особи, яка прийняла продукцію від позивача, відсутній.

Позивач стверджує, що 12.11.2013 року за допомогою факсу надіслав відповідачу повідомлення № БВКМК-09 про виявлення при вхідному контролі підшипників 35-126128р у кількості 21 шт їх невідповідность вимогам ТУ. Відповідач не з'явився, тому 13.11.2013 року позивач склав рекламаційний акт № 201 про виявлені недоліки.

21.11.2013 року та 05.12.2013 року позивач звертався до відповідача з листами № УЗ/16-33487 та № УЗ/16-34512 відповідно, в яких просив підтвердити отримання вищезазначених підшипників з підприємства позивача. Докази направлення цих листів в матеріалах справи відсутні.

23.12.2013 року позивач пред'явив відповідачу претензію № 714/СПО, в якій вимагав здійснити заміну поставленого товару неналежної якості або сплатити збитки від браку в сумі 403585,75 грн. (16 шт * 17856,00 грн (видаткова накладна № 3 від 28.03.2013 року) + 2 шт. * 23577,95 грн (видаткова накладна № 2 від 11.07.2013 року) + 3 шт. * 23577,95 грн (видаткова накладна № 1 від 11.07.2013 року)). До претензії позивач долучив рекламаційний акт № 201 від 13.11.2013 року. Докази направлення претензії в матеріалах справи відсутні.

Відповідач претензію залишив без відповіді, заміну товару неналежної якості не здійснив та не повернув його вартість у розмірі 403585,75 грн, у зв'язку з чим позивачем був заявлений позов у цій справі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, керуючись ч. 2 ст. 678, ст.ст. 679, 680 ЦК України, виходив з доведеності факту поставки відповідачем товару неналежної якості на суму 403585,75 грн, невжиттям останнім заходів, направлених на усунення недоліків, в зв'язку з чим останній має повернути позивачу їх вартість та понести відповідальності за порушення зобов'язань щодо якості поставленого товару шляхом сплати штрафу в розмірі 10% вартості бракованої продукції (товару), що передбачено умовами договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- видаткові накладні № 1 та № 2 від 11.07.2013 та № 3 від 28.03.2013 року (яка не була предметом оцінки в суді першої інстанції) не є належними доказами здійснення господарської операції (в даному випадку поставки підшипників), оскільки не містять підпису особи про отримання товару, а отже не відповідають вимогам згаданої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні";

- у рекламаційному акті № 201 від 13.11.2013 року є посилання на номери підшипників, а у видаткових накладних відсутні такі номери, тому неможливо встановити факту поставки саме тих підшипників, з приводу поставки яких в подальшому виникли спірні питання щодо якості;

- рекламаційний акт № 201 від 13.11.2013 року не є належним доказом постачання відповідачем неякісної продукції, оскільки складений лише представниками позивача з порушенням порядку, передбаченого п. 6.2 договору та п. 16 Інструкції П-7, щодо виклику представників відповідача у зв'язку виявленими недоліками товару. При цьому, лист № БВКМК-09/32429 від 12.11.2013 року, надісланий за допомогою факсу, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки він є повідомленням про поставку продукції неналежної якості, а не є викликом представника постачальника для приймання продукції в порядку, передбаченому п. 6.2 договору. Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що акт про недоліки товару міг бути складений не раніше, ніж через 3 дні після відповідного повідомлення, тому лист № БВКМК-09/32429 від 12.11.2013 року в будь-якому випадку не підтверджує виконання позивачем вимог п. 6.2 договору та п. 16 Інструкції П-7;

- рекламаційний акт складений 13.11.2013 року, тобто із значним порушенням строку, передбаченого п.п. 6, 9 Інструкцією П-7.

- 30.08.2013 року сторони підписали угоду (а.с. 136) про розірвання договору №3449/10-Д (УЗ) від 16.04.2010 року, в якій погодили, що зобов'язання за цим договором сторонами виконані, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, зобов'язання припиняються, а також зазначили, що сторони не мають жодних претензій одна до одної.

Проте з висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна, оскільки їх зроблено без повного дослідження обставин справи, без з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що видаткові накладні № 1 та № 2 від 11.07.2013 та № 3 від 28.03.2013 року (яка не була предметом оцінки в суді першої інстанції) не є належними доказами здійснення господарської операції (в даному випадку поставки підшипників), оскільки не містять підпису особи ПАТ "Мотор Січ" про отримання товару, а отже не відповідають вимогам згаданої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Водночас, судом апеляційної інстанції не враховано, що обставини здійснення господарської операції з передачі товару відповідно до цих накладних не оспарювались та визнавались обома сторонами, а згідно з ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Посилання суду апеляційної інстанції на вимоги Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", як на підставу обґрунтування сумнівів суду щодо достовірності цих обставин, є помилковими, оскільки зважаючи на предмет регулювання цього Закону (визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні), його вимоги не поширюються на спірні правовідносини (висновок Верховного Суду України у постанові 21.10.2014 року у справі № 908/717/13-г).

Висновки суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строків приймання продукції та строків виявлення недоліків, установлених у п.п. 6, 9 Інструкцією № П-7, є помилковими, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм цієї Інструкції.

Зокрема, суд апеляційної інстанції безпідставно не брав до уваги те, що у п. 2.4 договору сторони погодили, що гарантійний строк товару становить 24 місяці, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати не абз. 2 п. 6 Інструкції № П-7 (встановлює, що приймання продукції за якістю та комплектністю здійснюється на складі отримувача не пізніше 20 днів з дня поставки з іншого міста), а абз. 6 цього пункту, який передбачає, що машини, обладнання, вироби та інша продукція, яка надійшла в тарі і мають гарантійні строки придатності та зберігання, перевіряються щодо якості та комплектності при розкритті тари, але не пізніше встановлених гарантійних строків. Так само, суд апеляційної інстанції помилково застосував абз. 1 п. 9 Інструкції П-7, який встановлює, що акт про приховані недоліки продукції повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, однак не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції на склад одержувача, що знайшов приховані недоліки, якщо інші терміни не встановлені обов'язковими для сторін правилами. Водночас, у абз. 3 цього пункту встановлено, що акт про приховані недоліки, що виявлені у продукції з гарантійним строком придатності та зберігання, повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, але в межах встановленого гарантійного строку.

Отже, зважаючи на те, що у договорі сторони передбачили дворічний гарантійний строк зберігання та придатності продукції, висновки суду апеляційної інстанції про порушення позивачем вимог Інструкції № П-7 щодо складання акта про недоліки продукції є передчасними.

У п. 6.2 договору сторони дійсно погодили, що у випадку виявлення нестачі або браку в отриманій продукції (товарі), покупець негайно інформує в письмовій формі постачальника про виявлену нестачу або неякісність продукції (товару) та запрошує представника постачальника для участі в прийомці. У випадку відсутності протягом 3-днів представника від постачальника приймання продукції здійснюється без постачальника.

Суд апеляційної інстанції встановив, що листом № БВКМК-09/32429 від 12.11.2013 року, надісланим за допомогою факсу, позивач повідомив відповідача про поставку товару, який не відповідає вимогам ТУ. Водночас, суд відхилив цей доказ, оскільки всупереч п. 6.2 договору та п. 16 Інструкції № П-7 позивач оформив рекламаційний акт про недоліки в односторонньому порядку, за відсутності представників відповідача, з порушенням строку, а саме: не через 3 дні, а на наступний день, тобто 13.11.2013 року.

Такі висновки апеляційного господарського суду також неможна визнати законними та обґрунтованими, оскільки їх суд зробив при неповному дослідженні матеріалів справи та фактичних обставин, з неправильним застосуванням вимог Інструкції № П-7 та з порушенням вимог ст. 688 ЦК України.

Апеляційний господарський суд безпідставно не врахував, що у договорі сторони не погодили строк, протягом якого відповідач має надати відповідь про виявлені невідповідності якості поставленої продукції, тому в такому випадку слід застосовувати правила Інструкції № П-7.

Зокрема, при виявленні невідповідності якості приймач призупиняє подальше приймання продукції та складає акт, в якому зазначає кількість оглянутої продукції та характер виявлених при прийнятті дефектів. Приймач також зобов'язаний викликати для участі в подальшому прийманні та складанні двостороннього акту представника виробника. Повідомлення про виклик представника виробника (відправник) повинно бути передано за допомогою телефону або телеграфу не пізніше 24 годин, якщо інші строки не встановлені, зокрема, договором (пункти 16, 18). При цьому, у абз. 3 п. 19 Інструкції № П-7, як і у договорі, що був укладений між сторонами, також передбачено, що представник іногороднього виробника (відправника) зобов'язаний з'явитися не пізніше ніж у триденний строк після отримання виклику, без врахування часу на проїзд, якщо інший строк не передбачений у договорі.

Водночас, у абз. 2 п. 19 Інструкції № П-7 встановлено, що іногородній виробник (відправника) зобов'язаний не пізніше, ніж на наступний день після отримання повідомлення про виклик повідомити покупця (отримувача) телеграмою або телефонограмою про те, чи буде направлений представник для участі в перевірки якості продукції. Неотримання відповіді на виклик в установлений строк дає право отримувачу здійснити приймання продукції до закінчення встановленого строку з'явлення представника виробника (відправника).

Отже, дотримання триденного строку очікування представника виробника (відправника) є обов'язковим, якщо останній повідомив про прибуття свого представника. Якщо таке повідомлення не було здійснено, покупець має право складати акт в односторонньому порядку на наступний день.

Суд апеляційної інстанції не перевіряв чи повідомляв відповідач про прибуття його представника у зв'язку з направленням йому повідомлення продавця (лист № БВКМК-09/32429 від 12.11.2013 року) про порушення умов договору щодо якості товару.

Крім того, апеляційний господарський суд не врахував, що відповідно до абз. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 688 ЦК України у разі невиконання покупцем свого обов'язку щодо повідомлення продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо якості товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору. Якщо продавець знав або міг знати про те, що переданий покупцеві товар не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він не має права посилатися на те, що не одержав від покупця повідомлення про порушення умов договору, та на наслідки невиконання покупцем цього обов'язку, встановлені частиною першою цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 679 ЦК України, якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили

Тобто, обов'язок доказування у справах даної категорії лежить на продавцеві, який для звільнення себе від обов'язку повертати сплаченої за товар грошової суми повинен довести, що недоліки виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення останнім правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили, або довести, він не знав або не міг знати про те, що переданий покупцеві товар не відповідає умовам договору купівлі-продажу, і невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

Такі обставини відповідачем не доводились, і судом апеляційної інстанції не перевірялись, тому висновок суду про наявність підстав для звільнення відповідача від обов'язку задовольнити вимоги позивача, що пов'язані з поставкою продукції, щодо якої надані гарантії, є передчасним.

Посилання суду апеляційної інстанції та відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні позову на угоду від 30.08.2013 року, в якій сторони досягли домовленості розірвати договір поставкм, припинити зобов'язання сторін та визнали, що не мають одна до одної будь-яких претензій, Вищий господарський суд України також вважає помилковими, оскільки за загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору (правова позиція Верховного Суду України у справі за № 6-213цс15 від 23.09.2015 року). У постанові від 19.12.2011 року у справі № 7/114/10 Верховний Суд України також зазначив, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору.

Отже розірвання договору не виключає можливість застосування правових наслідків, які обумовлені договором та нормами чинного законодавства, зокрема, ч. 2 ст. 678 ЦК України та ч. 6 ст. 269 ГК України, у випадку поставки товару неналежної якості, яка відбулася до розірвання договору за домовленістю сторін.

Посилання суду апеляційної інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні позову, на відсутність номерів підшипників у видаткових накладних № 1 та № 2 від 11.07.2013 та № 3 від 28.03.2013 року, що унеможливлює їх ідентифікацію з підшипниками, які визнані неякісними позивачем у рекламаційному акті від 13.11.2013 року з зазначенням таких номерів, Вищий господарський суд також визнає помилковими, оскільки за видатковими накладними було поставлено 21 шт. підшипників, і всі ці 21 шт. позивачем були визнані неякісними, тому відсутність у накладних номерів взагалі не має істотне значення для правильного вирішення спору у справі.

За цих обставин, постанова суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову не може визнаватися законною та обґрунтованою та залишатися без змін.

Одночасно, з висновком суду першої інстанції про задоволення позову також погодитись не можна, оскільки його зроблено без повного дослідження обставин справи, прав і обов'язків сторін.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 3 ст. 680 ЦК України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі керувався цією нормою права, проте не з'ясував обставини дотримання цього строку позивачем. У мотивувальній частині рішення відсутні чіткі висновки, коли сплив гарантійний строк спірних підшипників, і чи дотриманий позивачем строк виявлення недоліків товару, встановлений у ч. 3 ст. 680 ЦК України. З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору, оскільки у ч. 5 ст. ст. 680 ЦК України передбачено, що якщо недоліки товару виявлені покупцем після спливу гарантійного строку або строку придатності, продавець несе відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання йому товару або з причин, які існували до цього моменту. Водночас, такі обставини судом також не перевірялись.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої суми.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, у мотивувальній частині чітко не визначив докази, на підставі яких була визначена вартість спірних підшипників. Накладна № 3, на що правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції, взагалі не була предметом дослідження в суді першої інстанції. Разом з цим, з'ясування ціни є суттєвим для правильного вирішення спору, зважаючи на те, що 2 накладні (№ 3 та № 2) взагалі не містять ціни товару, а у специфікаціях, підписаних сторонами до договору, вартість підшипників 35-126128р є різною: 17856,00 грн (специфікація № 10 від 10.05.2011 року), 18130,00 грн (специфікація № 11 від 08.06.2011 року), 23577,95 грн (специфікація № 18 від 05.06.2013 року).

Нез'ясування судом першої інстанції цих обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору, свідчить про порушення судом вимог ст. 43 ГПК України.

Оскільки порушення норм матеріального й процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися в силі та підлягають скасуванню на підставі п. 3 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід з'ясувати характер спірних правовідносин, права та обов'язки сторін у справі, встановити фактичні обставини справи, в тому числі встановити:

1) якими доказами підтверджується вартість підшипників 35-126128р у кількості 21 шт, з приводу яких виник спір у цій справі;

2) чи дотримано позивачем вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, який визначений договором, в тому числі Інструкції N П-7 (відповідно до п. 6.3 договору та п. 1 Інструкції застосовується в усіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами постачання або іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, а також, коли договором не передбачено особливості приймання товарів);

3) коли сплив гарантійний строк спірних підшипників 35-126128р у кількості 21 шт. У разі встановлення обставин, які підтверджують, що недоліки товару були виявлені покупцем після спливу гарантійного строку, слід з'ясувати, якими доказами позивач доводить, що недоліки товару виникли до передання йому товару або з причин, які існували до цього моменту (ч. 5 ст. 680 ЦК України);

4) коли і у який спосіб позивач повідомив про порушення умов договору купівлі-продажу щодо якості поставленого товару. У разі встановлення невиконання покупцем цього обов'язку, з'ясувати, якими доказами продавець доводить наявність обставин, передбачених абз. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 688 ЦК України, за яких він має права право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця,

і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мотор Січ" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 10.02.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року у справі № 908/24/16.

Справу № 908/24/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Головуючий суддя Кондратова І.Д. СуддяВовк І.В.СуддяСтратієнко Л.В.