Постанова ВГСУ від 21.12.2016 року у справі №906/1739/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 906/1739/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівШвеця В.О., Яценко О.В.за участю представників:позивача ОСОБА_4 (дов. від 17.12.2015 №11530відповідача не з'явився (про час і місце слухання справи повідомлений належним чином)розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_5на ухвалуРівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2016у справі№ 906/1739/15 господарського суду Житомирської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_6доФізичної особи-підприємця ОСОБА_5простягнення 169 339 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 169 339 грн.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.02.2016 (суддя Маріщенко Л.О.), позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 108 343, 00 грн. боргу, 41 383, 05 грн. пені, 2 286, 43 грн. 3% річних, 17 326, 52 грн. інфляційних втрат та 2 540, 09 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 (суддя Тимошенко О.М.), відмовлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 у поновленні строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 11.02.2016.

Не погоджуючись із вищевказаною ухвалою Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції.

В своїй скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 посилається на Конституцію України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, Закон України "Про судоустрій та статус суддів", порушення вимог Господарського процесуального кодексу України, а також не врахування судом апеляційної інстанції обставин неналежного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, що є порушенням норм процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2016. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Швець В.О., Яценко О.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.12.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 21.12.2016 р. представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на таке.

Як вже зазначалось, рішення Господарського суду Житомирської області було прийнято 11.02.2016.

Відповідно до частин 1, 2 статті 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.

За умовами статті 53 Господарського процесуального кодексу України відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги можливе у разі визнання судом причини пропуску встановленого законом процесуального строку поважною.

Виходячи зі змісту вказаної норми, у заяві повинно міститися обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку.

При цьому, поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Разом з цим, відновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку та наявності обставин, які об'єктивно перешкоджали скаржнику реалізувати своє право на подання скарги протягом законодавчо встановленого терміну.

Як вбачається з матеріалів справи, в своїй апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 зауважував на тому, що остання подається протягом десяти днів з моменту отримання оскаржуваного рішення та ознайомлення з матеріалами справи (ознайомлений 28.09.2016 - а.с. 63), а оскільки раніше здійснити дану процесуальну дію відповідач не міг, посилаючись на положення ст.ст. 55, 129 Конституції України, просив визнати причини пропуску строку поважними.

В заяві про відновлення строку на апеляційне оскарження рішення, яка подавалась разом з попередньою апеляційною скаргою від 07.10.2016, скаржник вказував, що взагалі не знав та не здогадувався про розгляд справи в суді, адже за вказаною в позовній заяві адресою (10029, АДРЕСА_1.) не проживає і не зареєстрований, а тому об'єктивно не мав можливості знати про справу та отримувати судову кореспонденцію.

До заяви скаржником було додано копію сторінок паспорта (1-3, 12-13) за якими зареєстроване місце проживання ОСОБА_5: АДРЕСА_2 (дата реєстрація станом на 10.08.2010).

Таким чином Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 вважає, що був позбавлений права на захист своїх прав та інтересів.

Відмовляючи у поновленні строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 11.02.2016 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Так, згідно позовної заяви адресою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 є АДРЕСА_3.

Ця ж адреса була вказана Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 під час укладення договору оренди частини нежитлового приміщення № П/24-05/12 від 03.05.2012, на підставі якого позивач просив стягнути заборгованість (а.с. 10).

Відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (Серія НОМЕР_1), місцем проживання підприємця є: 10029, АДРЕСА_1. (а.с. 19).

З отриманого судом першої інстанції Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що станом на 11.02.2016 (дата прийняття рішення у справі) місце проживання підприємця ОСОБА_5 (р/н НОМЕР_2) вказане за адресою: 10029, АДРЕСА_4 (а.с.50-51).

Відповідно до статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру. За умовами пункту 5 частини 4 статті 9 даного Закону, до реєстру вносяться відомості про місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою-підприємцем). Згідно частини 1 статті 10 даного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Таким чином, матеріалами справи достовірно підтверджується адреса місцезнаходження Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 у АДРЕСА_5.

З матеріалів справи вбачається, що саме за вищевказаною адресою судами направлялись всі процесуальні документи (ухвали, рішення), однак останні були повернуті поштовим відділенням з поміткою "Повертається за закінченням зберігання".

Відповідно до частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який зауважив на тому, що судом першої інстанції були вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про розгляд даної справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи (фізичної особи-підприємця) - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

Судом апеляційної інстанції було правомірно зауважено про те, що додані скаржником докази про реєстрацію його місця проживання за адресою: АДРЕСА_6, не фігурують в жодному офіційному документі (окрім паспорту). Разом з цим, відомості про місцезнаходження останнього за адресою у АДРЕСА_5, зазначаються самим скаржником як в укладених за його участю договорах, так і в усіх реєстраційних документах.

Враховуючи, що в поданій заяві про відновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду скаржник жодним чином не обґрунтував обставин відносно зазначення ним у всіх документах адреси у АДРЕСА_5 та відповідно не подав жодних доказів неможливості отримувати за вказаною адресою поштової кореспонденції, суд апеляційної інстанції правомірно вказав про безпідставність та необґрунтованість доводів про існування об'єктивних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 належним чином не довів жодних поважних причин пропуску процесуального строку на оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 11.02.2016 за спливом більш як 7-ми місяців та не вказав обставин, які об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити і про таке.

Так, відповідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 9 Конституції України визначено, що частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Статтею 6 Конвенції детально описані процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зауважує на тому, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими обставинами.

А тому, враховуючи все вищевказане, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 у поновленні строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 11.02.2016.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України