ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 914/3050/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В., суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.,за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача: від третьої особи-1: від третьої особи-2: від третьої особи-3:ОСОБА_4 - паспорт ОСОБА_5 дов. від 18.11.2016р. не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської радина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016р.у справі№910/7688/16 Господарського суду Львівської областіза позовомЛичаківської районної адміністрації Львівської міської радидо третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору третя особа-3 без самостійних вимог на предмет споруфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8проприведення дворового фасаду будинку АДРЕСА_1 до попереднього стану

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради (далі - адміністрація) звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання відповідача привести дворовий фасаду будинку АДРЕСА_1 до попереднього стану шляхом демонтажу самочинно влаштованої механічної системи вентиляції та двох кондиціонерів.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.06.2016р. (суддя Синчук М.М.) позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 (далі - підприємець) привести дворовий фасаду будинку АДРЕСА_1 до попереднього стану шляхом демонтажу самочинно влаштованої механічної системи вентиляції та двох кондиціонерів.

Рішення місцевого суду мотивоване положеннями статті 13 Цивільного кодексу України, статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п.3.3.2 Положення про порядок розміщення у м.Львові технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд, затвердженого рішенням Львівського міськвиконкому від 01.02.2002р. №028 (в редакції від 09.09.2011р.), п.п.5.33,5.35 ДБН В.2.2.-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", затверджених наказом Держбуду України від 18.05.2005р. №80 (чинні з 01.01.2006р.) та статей 32, 33, 34, 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на які та з урахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи №4607 від 28.04.2016р. суд встановив невідповідність державним будівельним та санітарним нормам (ДБН В.2.2.-15-2005 та СН 3077-84) системи механічної вентиляції та двох кондиціонерів на дворовому фасаді житлового будинку АДРЕСА_1, які влаштовані відповідачем з перевищенням допустимих рівнів шуму, тому вони підлягають демонтажу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016р. (головуючий суддя Костів Т.С., судді Малех І.Б., Желік М.Б.) рішення скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в задоволені позову повністю.

Постанова апеляційної інстанції обґрунтована приписами статті 13 Цивільного кодексу України, статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п.п.3.3.2,3.3.3 Положення про порядок розміщення у м.Львові технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд, затвердженого рішенням Львівського міськвиконкому від 01.02.2002р. №028 (в первісній редакції), та статей 33, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, з врахуванням яких суд дійшов висновків як про недоведеність порушення підприємцем норм ДБН В.2.2.-15-2005, які регулюють порядок облаштування технічних елементів (пристроїв) тільки в новобудовах або у будинках, в яких проводиться реконструкція, так і про недоведеність перевищення допустимих рівнів шуму, оскільки вентиляція та два кондиціонери на дворовому фасаді житлового будинку АДРЕСА_1 були встановлені відповідачем ще у 2006 році згідно договору підряду №25-09-06-1 від 25.09.2006р., укладеного з ПП "Ярта", яке наділене відповідною ліцензією.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, рішення суду І інстанції залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини", п.5.33 ДБН В.2.2.-15-2005, п.3.3.2 Положення про порядок розміщення у м.Львові технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд, затвердженого рішенням Львівського міськвиконкому від 01.02.2002р. №028 (в редакції від 09.09.2011р.), та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на недоведеності встановлення системи вентиляції в 2006 році з огляду на ненадання відповідачем акту здачі-приймання виконаних робіт за договором підряду №25-09-06-1 від 25.09.2006р., а поданий акт пусконалагоджувальних робіт системи вентиляції від 19.10.2006р. засвідчений лише підписом представника налагоджувальної організації (а.с.100 том 1). При цьому, позивач вважає, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на території історичного ареалу м.Львова та є пам'яткою культурної спадщини.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувану постанову залишити без змін з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним, перебуває на балансі ЛКП "№503", знаходиться в межах історичного ареалу м. Львова, що підтверджується листом Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 04.06.2013р. №04-1216 (а.с.141 том 1).

18.05.2015р. ЛКП "№503" було отримано листа від 15.05.2015р., в якому фізична особа-підприємець ОСОБА_4 повідомляє про те, що дозвільні документи на витяжну вентиляцію та кондиціонери перебувають на погодженні у міській раді, а щодо внутрішнього перепланування додає копію технічного паспорта.

25.06.2015р. адміністративною комісією при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради було винесено постанову №222, згідно з якою ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ст.150 КУпАП. Адміністративною комісією при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради встановлено, що ОСОБА_4 самовільно встановив витяжну механічну вентиляцію та два кондиціонери на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_1.

07.07.2015р. відповідно до Положення про порядок розміщення у м.Львові технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд, затвердженого рішенням Львівського міськвиконкому від 01.02.2002р. №028 (далі - Положення), на засіданні міжвідомчої комісії при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради було заслухано заяву ЛКП "№503" щодо демонтажу самовільно встановленої механічної вентиляції та двох кондиціонерів на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_1. Комісією встановлено, що система механічної вентиляції та два кондиціонери влаштовані самовільно, в зв'язку з чим, вентиляційна система та два кондиціонери підлягають демонтажу з приведенням фасаду будинку до попереднього стану.

24.07.2015р. Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради було прийнято розпорядження №253 "Про самочинно влаштовану механічну систему вентиляції на фасаді будинку АДРЕСА_1", яким передбачено, що система механізованої вентиляції та два кондиціонери самочинно влаштовані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_1 та підлягають демонтажу із приведенням фасаду будинку до попереднього стану.

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що система механізованої вентиляції та два кондиціонери встановлені на невидимому зі сторони вулиці дворовому фасаді будинку АДРЕСА_1, розташованого в межах історичного ареалу м.Львова. Нежитлове приміщення кафе "Тірамісу", до якого було проведено вентиляцію, належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Планета Сатурн", а підприємець є лише орендарем приміщення.

Спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку вимог розпорядження Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради №253 від 24.07.2015р. "Про самочинно влаштовану механічну систему вентиляції на фасаді будинку АДРЕСА_1".

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Згідно приписів ч.5 статті 42 та ч.2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи №4607 від 28.04.2016р. встановлено, що на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_1 влаштовано два зовнішніх блоки системи кондиціонування та два повітропроводи системи вентиляції з оцинкованої сталі: прямокутний - січенням 200 х 250мм (від вентилятора переходить в кругле січення) та круглий - діаметром 200мм (див. фото 1, 2 таблиці №1 додатку 1 до висновку). Зовнішні блоки системи кондиціонування розташовані під балконом другого поверху. Найближча до вікна квартири №3 другого поверху горизонтальна частина прямокутного повітропроводу прокладена на відстані від 0,68м, вертикальна частина - на відстані від 1,87м. Система механізованої вентиляції та два кондиціонери, які встановлені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_1, станом на вересень 2006 року не відповідають вимогам будівельних норм та правил, зокрема: п.5.33 ДБН В 2.2.-15-2005, яким не допускається прокладати повітроводи витяжної вентиляції вбудованих приміщень по фасадах житлового будинку. Однак, відповідно до пп.3.3.2 п.3.3 Положення про порядок розміщення у м. Львові технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01.02.2002 р. №28, не забороняється встановлення без відповідного дозволу технічних елементів (пристроїв), перелічених у пунктах 2.8.3, 2.8.4 та 2.8.5 на невидимих зі сторони вулиць (площ) фасадах, стінах будинків і споруд - у межах історико-культурної заповідної території м. Львова. Система механізованої вентиляції та два кондиціонери встановлені на невидимому зі сторони вулиці дворовому фасаді будинку АДРЕСА_1, розташованого в межах історичного ареалу м. Львова, станом на вересень 2015 року не відповідають вимогам будівельних норм та правил, зокрема, п.12.3.3 ДБН В.3.2-2-2009, де вказано, що для розміщення зовнішніх блоків систем кондиціонування роздільного типу (за відсутності централізованої системи) на фасадах житлових будинків слід передбачити спеціально відведені місця на балконах, лоджіях, у нішах тощо, які не порушують архітектурного вигляду будинків у цілому та п.12.3.4 ДБН В.З.-2-2009, яким забороняється установлення зовнішніх блоків систем кондиціювання на фасадах житлових будинків при переплануванні або капітальних ремонтах окремих квартир. Порушені вимоги пп.3.3.2 п.3.3 Положення про порядок розміщення у м. Львові технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01.02.2002р. №028, зі змінами внесеними рішенням виконкому від 09.09.2011р. №833, якими забороняється на невидимих зі сторони вулиць (площ) фасадах, стінах будинків і споруд, перелічених у підпунктах 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3., 2.1.4, 2.1.5 на невидимих зі сторони вулиць (площі, стінах будівель, споруд, які знаходяться на території історичного арсеналу м.Львова без відповідного дозволу (а.с.178-183 том 1).

Як роз'яснено в абзаці 1 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з ч.1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що в порушення приписів статей 41, 42, 43 Господарського процесуального кодексу України місцевим господарським судом в основу рішення від 13.06.2016р. покладено висновок судової будівельно-технічної експертизи №4607 від 28.04.2016р., в якому судовим експертом було надано відповіді на питання правового характеру, безпідставно поставлені перед ним ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.11.2015р., внаслідок чого замість суду експертом фактично було здійснено правову оцінку дій відповідача (щодо встановлення системи механічної вентиляції та двох кондиціонерів на дворовому фасаді житлового будинку АДРЕСА_1) на предмет їх відповідності чинному законодавству (нормам ДБН В.2.2.-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" та ДБН В.3.2-2-2009 "Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт"), що є неприпустимим.

Крім того, спростовуючи цей висновок суду першої інстанції, апеляційний суд вірно зазначив, що норми ДБН В.2.2-15-2005 та ДБН В.3.2-2-2009 регулюють порядок облаштування таких пристроїв тільки в новобудовах або у будинках, в яких проводиться реконструкція чи капітальний ремонт з розробкою відповідної проектної документації, проте, жодних доказів реконструкції чи капітального ремонту в матеріалах справи немає. Відтак, суд першої інстанції не встановив, які саме норми регулюють спірні відносини та встановлюють технічні вимоги до влаштування системи вентиляції взамін існуючої.

Відповідно до ч.4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на викладене касаційна інстанція погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що постанова адміністративної комісії при Франківській районній адміністрації Львівської міської ради від 25.06.2015р. №222, якою ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності, не могло бути встановлено фактів преюдиціального характеру, оскільки вказана постанова не є носієм таких фактів у розумінні ч.4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів відхиляє передчасні посилання скаржника на норми ч.ч.1,3 статті 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини" в обґрунтування своїх доводів щодо належності будинку АДРЕСА_1 до пам'яток культурної спадщини, оскільки за змістом ч.1 статті 13 цього Закону правовий статус пам'ятки поширюється виключно на об'єкти культурної спадщини (в тому числі на всі його складові елементи), які занесенні до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки, а з наявного у справі та оціненого судами листа Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 04.06.2013р. №04-1216 вбачається, що згаданий будинок не належить до пам'яток архітектури (а.с.141 том 1).

Крім того судом першої інстанції належним чином не обґрунтовано незастосування позовної давності за заявою відповідача, враховуючи переконливі посилання апеляційного суду на те, що влаштування зовнішніх елементів вентиляції на фасаді багатоквартирного житлового будинку об'єктивно не носило прихованого характеру.

Водночас, в основу оскаржуваної постанови покладено висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність порушення підприємцем вимог п.3.3.2 Положення про порядок розміщення у м.Львові технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд, затвердженого рішенням Львівського міськвиконкому від 01.02.2002р. №028 (в первісній редакції), так як система вентиляції та два кондиціонери на дворовому фасаді житлового будинку АДРЕСА_1 були встановлені відповідачем ще у 2006 році згідно договору підряду №25-09-06-1 від 25.09.2006р., укладеного з ПП "Ярта", яке наділене відповідною ліцензією, що підтверджується актом пусконалагоджувальних робіт системи вентиляції від 19.10.2006р., підписаним представниками підрядника. При цьому, недоведеність перевищення допустимих рівнів шуму при роботі вентиляції та кондиціонерів, встановлених підприємцем, суд мотивував протоколом проведення досліджень шумового навантаження №121 від 08.10.2015р., складеним Львівським обласним лабораторним центром Держсанепідемслужби України (а.с.92-93 том 1).

Однак касаційна інстанція вважає передчасними суперечливі висновки судів І та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

У відповідності з положеннями ч.ч.1,2 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Згідно вимог статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно приписів ч.ч.1,2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Однак оскаржувана постанова не містить належного обґрунтування встановлення обставин влаштування відповідачем системи вентиляції та двох кондиціонерів на дворовому фасаді житлового будинку АДРЕСА_1 ще у 2006 році згідно договору підряду №25-09-06-1 від 25.09.2006р. (а.с.98-99 том 1), укладеного з ПП "Ярта", яке наділене відповідною ліцензією, що нібито підтверджується актом пусконалагоджувальних робіт системи вентиляції від 19.10.2006р., підписаним представниками підрядника.

При цьому колегія суддів враховує доводи скаржника щодо недоведеності встановлення спірної системи вентиляції в 2006 році з огляду на ненадання підприємцем акта здачі-приймання виконаних робіт за договором підряду №25-09-06-1 від 25.09.2006р., в той час як поданий акт пусконалагоджувальних робіт системи вентиляції від 19.10.2006р. засвідчений підписом лише представника налагоджувальної організації, а замовником (відповідачем) не підписаний (а.с.100 том 1), адже за змістом п.п.9.1,9.2,11.1 договору підряду №25-09-06-1 від 25.09.2006р. належними доказами проведення та завершення підрядником робіт зі встановлення системи вентиляції є акту здачі-приймання виконаних робіт і зведений акт здавання-приймання виконаних робіт відповідно.

Крім того апеляційним судом залишено поза увагою те, що встановлення кондиціонерів не є предметом договору підряду №25-09-06-1 від 25.09.2006р. (п.3.1 цього договору).

Відтак з матеріалів справи не вбачається та відповідачем не доведено завершення робіт з влаштування системи механічної вентиляції та двох кондиціонерів на дворовому фасаді житлового будинку АДРЕСА_1 як у 2006 році, так і в період до набрання чинності Положенням про порядок розміщення у м.Львові технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд, затвердженого рішенням Львівського міськвиконкому від 01.02.2002р. №028 (в редакції рішення №833 від 09.09.2011р.), п.3.3.2 якого було встановлено заборону на встановлення без відповідного дозволу технічних елементів (пристроїв) на невидимих зі сторони вулиць (площ) фасадах будинків у межах території історичного ареалу м.Львова, хоча в первісній редакції цього пункту відповідна заборона стосувалася лише фасадів будинків, видимих зі сторони вулиць (площ).

Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено, що система вентиляції та два кондиціонери встановлені на невидимому зі сторони вулиці дворовому фасаді будинку АДРЕСА_1, розташованого в межах історичного ареалу м.Львова.

Однак, всупереч приписів статей 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України судами І та апеляційної інстанцій не з'ясовано тих істотних обставин, коли саме (в 2006 чи в 2015 році) мало місце встановлення відповідачем системи вентиляції та двох кондиціонерів на невидимому зі сторони вулиці дворовому фасаді будинку АДРЕСА_1, що має вирішальне значення в розрізі поширення на дії відповідача заборони, передбаченої п.3.3.2 Положення про порядок розміщення у м.Львові технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд (в редакції рішення Львівського міськвиконкому №833 від 09.09.2011р.).

При цьому судами не надано належної правової оцінки наявному в справі листу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 15.05.2015р. (а.с.101 том 1), в якому останній повідомляє директора ЛКП №503 про те, що дозвільні документи на витяжну вентиляцію та кондиціонери перебувають на погодженні у міській раді, а щодо внутрішнього перепланування додає копію технічного паспорта. Зокрема, чи можна вважати цей лист підприємця визнанням обставин влаштування вентиляції та кондиціонерів у 2015 році.

Як роз'яснено в абзаці 2 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Наведені обставини в їх сукупності не виключать необхідності (доцільності) призначення судом при новому розгляді справи відповідної судової експертизи з метою достеменного встановлення дійсного часу монтажу відповідачем системи вентиляції та двох кондиціонерів на дворовому фасаді будинку АДРЕСА_1.

Судами попередніх інстанцій також належним чином не перевірено тверджень позивача про його обізнаність в березні 2015р. з фактом встановлення відповідачем вентиляції та двох кондиціонерів зі скарги мешканців житлового будинку АДРЕСА_1 (третіх осіб) на самочинно встановлену систему вентиляції, що, з огляду на відсутність надходження жодних скарг від зазначених мешканців до 2015 року, може свідчити про подання позову в межах строку позовної давності.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як роз'яснено в абзаці 3 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

На підтвердження висновку про доведеність перевищення допустимих рівнів шуму при роботі вентиляції та кондиціонерів, влаштованих відповідачем, місцевий господарський суд послався на поданий третьою особою-1 протокол проведення досліджень шумового навантаження №147 від 02.12.2015р., складений лікарем-лаборантом-гігієністом ОСОБА_9 Львівського обласного лабораторного центру Держсанепідемслужби України (а.с.211-212 том 1).

На противагу цьому, в обґрунтування висновку щодо недоведеності перевищення допустимих рівнів шуму при роботі вентиляції та кондиціонерів, встановлених підприємцем, апеляційний суд послався на поданий відповідачем протокол проведення досліджень шумового навантаження №121 від 08.10.2015р., складений лікарем-лаборантом-гігієністом ОСОБА_9 Львівського обласного лабораторного центру Держсанепідемслужби України (а.с.92-93 том 1).

У зв'язку з наведеним, зважаючи на подані третьою особою-1 та відповідачем висновки компетентної державної установи, які мають взаємовиключний характер, касаційна інстанція вважає, що суд першої інстанції мав достатні підстави для призначення відповідної (санітарно-епідеміологічної) судової експертизи.

З огляду на викладені обставин колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили всіх обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення даного спору. Наведене унеможливлює для касаційної інстанції погодитися з суперечливими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувана постанова та рішення від 13.06.2016р. підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2016р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.08.2016р. у справі №914/3050/15 скасувати.

Справу №914/3050/15 передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець