ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року Справа № 904/1956/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Малетича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 р. (судді: Орєшкіна Е.В., Герасименко І.М., Чимбар Л.О.) у справі№904/1956/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" простягнення 14 754 грн. 92 коп.за участю представників: від позивачане з'явились від відповідачане з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2016 р. у справі №904/1956/16 відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 14 754 грн. 92 коп.

Місцевий господарський суд визнав, що позивачем доведено факт завдання йому збитків у розмірі вартості нестачі вугільної продукції, переданої для перевезення відповідачу, однак, відмовив в задоволенні позову з підстав застосування наслідків спливу строку позовної давності.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, вказавши на помилковість висновку господарського суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності, скасував рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2016 р. та прийняв нове рішення про задоволення позову.

Не погодившись з прийнятою апеляційним господарським судом постановою, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 р. та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2016 р.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарським судом апеляційної інстанції норм права, якими визначено початок перебігу строку позовної давності за вимогами, що виникають із договорів перевезення вантажу.

За протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.10.2016 р. справу №904/1956/16 передано колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Нєсвєтова Н.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.10.2016 р., колегією суддів у складі: Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Нєсвєтова Н.М., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 21.11.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/5718 від 21.11.2016 р., у зв'язку з перебуванням судді Нєсвєтової Н.М. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої у справі №904/1956/16 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Малетич М.М. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.11.2016 р.).

В судове засідання 21.11.2016 р. представники позивача та відповідача не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача та відповідача.

Перевіривши повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи та правильність застосування правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом судового розгляду у справі №904/1956/16 є позовна вимога про стягнення з відповідача 14 754 грн. 92 коп. Вказана вимога обґрунтована тим, що відправлений позивачем вантаж прибув на місце призначення не в повному обсязі, внаслідок чого позивачу було завдано збитки в розмірі вартості втраченого вантажу.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази (комерційні акти від 27.02.2015 р, 28.02.2015 р., 19.03.2015 р.), з огляду на приписи ст. ст. 610, 614, 924 Цивільного кодексу України та ст.ст. 113, 114 Статуту залізниць України, місцевий господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Однак, керуючись ст. 134, 136 Статуту залізниць України, господарський суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову з підстави спливу строку позовної давності.

Апеляційний господарський суд прийшов до протилежного висновку щодо обчислення строку позовної давності, а саме: визнав, що у даному випадку на момент звернення позивача з позовом до суду строк позовної давності не сплив.

В свою чергу, здійснюючи касаційний перегляд постанови господарського суду апеляційної інстанції, в межах повноважень, встановлених в ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України вбачає за необхідне зазначити наступне.

Як місцевим, так і апеляційним господарськими судами на підставі наявних в матеріалах справи доказів визнано доведеним факт завдання відповідачем збитків позивачу у визначеному останнім розмірі.

Наведена обставина відповідачем не спростовується. Викладені в касаційній скарзі доводи стосуються виключно невірного застосування господарським судом апеляційної інстанції правових норм, що регулюють порядок обчислення строку позовної давності у спорах, які виникають при перевезенні вантажу.

Так, в Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок відліку позовної давності визначено у ст. 261 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Предметом спору, що розглядається в справі №904/1956/16 є стягнення вартості недостачі вантажу.

Статтею 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту.

За приписами п. "а" ст. 134 Статуту залізниць України претензії про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу можуть бути пред'явлені до залізниці з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу.

Одночасно з цим, відповідно до з ч. 4 ст. 315 Господарського кодексу України, якщо заявлену перевізнику претензію, що випливає з договору перевезення вантажу, відхилено або відповідь на неї не одержано у строк, зазначений у частині 3 цієї статті (тобто, в даному випадку в тримісячний строк), заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

З викладеного вбачається, що наведеною правовою нормою Господарського кодексу України по-іншому, ніж Статутом залізниць України, визначено початок перебігу строку позовної давності.

З цього приводу слід зазначити, що ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із ч. 4 ст. 909, ч. 1 ст. 920 Цивільного кодексу України, визначено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, ст. 315 Господарського кодексу України і ст.ст. 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу), що виникають із залізничних перевезень.

Статут залізниць України затверджено постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 р., і останні зміни до вищевказаних статтей Статуту були внесені у 2002 році.

Господарський кодекс України, який за своєю правовою природою є Законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 р. за №436-IV і набув чинності з 1 січня 2004 року. Крім того, у Прикінцевих положеннях даного кодексу законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в т. ч. і Статут залізниць України), у відповідність до норм Господарського кодексу України, після чого застосовувати ці норми поряд з нормами Господарського кодексу України.

Отже, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме ст. 315 Господарського кодексу України, за приписами якої початком перебігу строку позовної давності є день одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для даної відповіді.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в його постанові від 19.04.2012 р. у справі №10-26/166-10-4300.

Поряд з цим, в п. 4.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 р. роз'яснено, що у визначенні перебігу позовної давності за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, слід враховувати таке: якщо до подання позову позивач скористався своїм правом на пред'явлення перевізникові претензії, шестимісячний строк позовної давності починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді (ч. 4 ст. 315 Господарського кодексу України). Оскільки дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (ч. 2, 3 ст. 315 Господарського кодексу України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції, що у даному випадку позивачем не було пропущено шестимісячний строк звернення з позовом до перевізника, який слід обчислювати з моменту закінчення строку, встановленого для відповіді залізниці на претензію.

Таким чином, зважаючи на те, що апеляційним господарським судом встановлено всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті та таким обставинам надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування прийнятої ним постанови.

В свою чергу, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують правильність висновків апеляційного господарського суду. Зокрема, безпідставними є посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 16.05.2006 р. у справі №17/160, оскільки із змісту вказаної постанови вбачається, що судом не висловлювалась позиція щодо застосування ст. 315 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з скаржника підлягає стягненню судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 р. у справі №904/1956/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

М.М. Малетич