ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Справа № 907/71/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Ходаківської І.П.перевіривши матеріали касаційної скаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 у справігосподарського суду Закарпатської областіза позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 доУжгородської міської ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1. Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради 2. Управління Державної казначейської служби України у м. Ужгороді Закарпатської областіпростягнення суми 1 266 650,77 грнв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:не з'явились; від відповідача:не з'явились;від третіх осіб на стороні відповідача:не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 07.04.2015 господарського суду Закарпатської області (суддя: Васьковський О.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з Ужгородської міської ради на користь ФОП ОСОБА_4 суму 511300,10 грн. сплаченої за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення №104 від 08.10.2010 та 10226,00 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою від 30.06.2015 Львівського апеляційного господарського суду (судді: Скрипчук О.С. - головуючий, Дубник О.П., Матущак О.І.) рішення господарського суду Закарпатської області від 07.04.2015 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, тому переховані позивачем 511300,00 грн. за недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 08.10.2010 підлягають поверненню на користь відповідача.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати в частині відмови в стягненні пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Скаржник вважає, що відносини які склалися між сторонами на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки є грошовим зобов'язанням, тому на них поширюється ст.625 Цивільного кодексу України.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що за результатами земельних торгів (аукціону), які відбулися 07.10.2010, Ужгородська міська рада (продавець) та фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (переможець аукціону, покупець) 08.10.2010 уклали договір №104 купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за умовами якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,09 га для комерційної діяльності, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м.Ужгород, вул. Підградська-Добрянського-Фединця за кадастровим № 2110100000:08:001:0065.

В п.1.7 договору купівлі-продажу земельної ділянки №104 від 08.10.2010 вказано, що згідно протоколу аукціону №142300 від 07.10.2010 остаточна ціна продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення становить: 511300,00 грн.

Платіжними дорученнями №3 від 24.09.2010 та №4 від 11.10.2010 позивач сплатив 46483,20 грн. гарантійного внеску у розмірі 10% початкової ціни продажу земельної ділянки та остаточну ціну в сумі 464816,80 грн.

Згідно довідки Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради №24.01-12/502 від 12.03.2015 за викуп земельної ділянки від ФОП ОСОБА_4 поступила сума 511300,10 грн., яка в подальшому була перерахована по коду платежу 33010100 таким чином: в дохід державного бюджету - 51130,01 грн. (10%), в дохід місцевого бюджету - 460170,09 грн. (90%).

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.07.2011 у справі № 2а-3105/10, яка набрала законної сили 19.07.2011, визнано протиправним та скасовано рішення про затвердження результатів земельних торгів (аукціону) щодо продажу земельної ділянки, оформлене протоколом про хід торгів №142300 від 07.10.2010; визнано протиправними дії Ужгородської міської ради по організації земельних торгів (аукціону) стосовно продажу земельної ділянки, які відбулися 07.10.2010; визнано протиправною бездіяльність Ужгородської міської ради по не приведенню умов земельних торгів (аукціону) у відповідність до вимог чинного законодавства в частині стартової ціни лота, опублікування належної інформації щодо земельних торгів та зазначення можливих обмежень і обтяжень (сервітуту) ділянки, а також нерозміщенню на даній земельній ділянці щита з інформацією про призначені земельні торги. В частині позовних вимог про визнання недійсними результатів земельних торгів (аукціону) - провадження у справі закрито.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 28.11.2011 у справі №5008/84/2011, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 27.03.2012 визнано недійсними результати земельних торгів (аукціону) від 07.10.2010 щодо продажу земельної ділянки площею 0,09 га, що розташована в м. Ужгород, вул. Підградська - Добрянського - Фединця, кадастровий номер 2110100000:08:001:0065.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.03.2012 у справі №5008/1533/2011, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2013 визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки №104 від 08.10.2010 та Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №243006, виданий 03.11.2010 та зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 05.11.2010 за №011023501617.

Відповідно ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, рішення Господарського суду Закарпатської області та Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області мають преюдиційне значення.

Господарськими судами встановлено, що предметом позову в даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 1266650,77 грн. (511300,10 грн. оплата за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення №104 від 08.10.2010, 142211,43 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, 68878,41 грн. - 3% річних, 227254,83 грн. інфляційних втрат та 317006,00 грн. втраченої (упущеної) вигоди).

Відповідно ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Господарськими судами встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №3194833 від 30.12.2014 земельна ділянка за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул.Підградська-Добрянського-Фединця перебуває у власності Ужгородської міської ради, враховуючи викладене господарські суди дійшли висновку, що перераховані позивачем на користь відповідача кошти в сумі 511300,00 грн. за договором купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки від 08.10.2010, підлягають поверненню на підставі ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України.

За ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі; під збитками розуміється грошове вираження майнової шкоди, завданої порушенням майновому благу.

Відповідно ч.2 ст.224 Господарського кодексу України встановлено, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Господарські суди дійшли висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми неодержаного прибутку (втраченої вигоди) є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивач не довів та не обґрунтував наявність складу господарського (цивільного) правопорушення в діях відповідача.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, 3 % річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки обов'язок відповідача щодо повернення позивачеві 511300,10 грн. виник з підстав недійсності договору, а не на виконання грошових зобов'язань.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку, відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 30.06.2015 Львівського апеляційного господарського суду зі справи №907/71/15 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

І.П. Ходаківська