Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року Справа № 918/407/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Гольцової Л.А.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ Трейдинг" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.11.2014у справі№918/407/14 господарського суду Рівненської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ Трейдинг"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіойл"; 2. Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами";третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Міністерство енергетики та вугільної промисловості Україниза участюпрокуратури Рівненської областіпро стягнення 88 157 279,50 грн.в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Стецик Н.В., Комар С.І., - відповідача -1 повідомлений, але не з'явився, - відповідача -2 Скорик О.О., Кириченко О.В., - третьої особи Соковець І.О., - прокуратури Збарих С.М. (посв. НОМЕР_1 від 05.09.2014),Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 13.01.2015 №02-05/5 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад колегії суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Гольцова Л.А.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 18.06.2014 у справі №918/407/14 (суддя Корсун В.Я.) задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ Трейдинг" (надалі позивач/ТОВ "ВОГ Трейдинг"/ скаржник) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіойл" (надалі відповідач 1/ТОВ "Кіойл") та до Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" (надалі ДП "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами"/відповідач 2) про стягнення 88 157 279,50 грн.; за рішенням стягнуто з відповідача 2 збитки в сумі 88 156 279,50 грн., крім того, з відповідачів 1 та 2 стягнуто солідарно збитки у сумі 1 000,00 грн.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 (судді: Мельник О.В., Грязнов В.В., Василишин А.Р.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову у позові.

Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін; в обґрунтування підстав для скасування постанови, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 2 збитків у сумі 88 156 279,50 грн., а також про солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 1000 грн. збитків.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що відповідачем 2 порушено умови договору перевалки №372 від 27.11.2013, укладеного між позивачем та відповідачем 2, в частині не повернення позивачу нафтопродуктів у заявленій позивачем кількості, а саме: дизельне паливо - 6 430 074 кг та бензину А-95 у кількості 69 866 кг. Розмір збитків, завданих позивачу, за підрахунками останнього, становить 88 157 279,50 грн. Стосовно позовної вимоги до відповідача 1 (ТОВ "Кіойл") про стягнення солідарно в тому числі з ТОВ "Кіойл" збитків у розмірі 1000,00 грн., то, як зазначає позивач, в забезпечення виконання відповідачем 2 договору перевалки №372, між позивачем та ТОВ "Кіойл" 02.12.2013 був укладений договір поруки №02/12-13, відповідно до якого сума поруки складає 1000,00 грн.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив із його обґрунтованості та доведеності. При цьому, відхиляючи доводи ДП "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" про наявність форс-мажорних обставин, суд послався на те, що всупереч п. 6.2. договору №372, ДП "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" не повідомило позивача про наявність форс-мажорних обставин протягом п'яти днів з дня їх виникнення, а тому, не позбавляється від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.

Апеляційний господарський суд, не погодився із такими висновками суду першої інстанції з підстав їх необґрунтованості та скасував рішення місцевого господарського суду, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на таке.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи 27.11.2013 між позивачем та відповідачем 2 був укладений договір про надання послуг з перевалки нафтопродуктів №372, предметом якого є надання виконавцем (відповідачем 2) послуг з перевалки бензину та дизельного палива об'ємом до 60000 тон в місяць з можливим збільшенням щомісячного об'єму перевалки за погодженням з виконавцем (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору обсяг послуг по перевалці нафтопродуктів, що є предметом даного договору, включає в себе: приймання - передачу нафтопродуктів в ємкостях виконавця; зберігання нафтопродуктів в ємкостях (резервуарах) виконавця протягом строків, встановлених даним договором; відвантаження нафтопродуктів в залізничні цистерни у відповідності до наданих замовником рознарядок.

Пунктом 2.1.1 договору сторони передбачили обов'язок виконавця прийняти на зберігання нафтопродукти замовника в об'ємі, на умовах та на строк, передбачений даним договором та відповідними додатками до нього по фактичній кількості та якості.

Відповідно до п.п. 2.2.1 та 2.2.3 договору позивач зобов'язався узгоджувати з виконавцем письмово, не менше ніж за п'ять діб, об'єм партії нафтопродуктів, найменування і сорт нафтопродукту, який планується до перевалки; а також за 2 календарних дні до початку кожної декади звітного місяця узгоджувати графік відвантаження нафтопродуктів на наступну декаду, проект якого надається замовником виконавцю.

Відвантаження усіх нафтопродуктів виконавцем здійснюється виключно за розпорядженням замовника, яке повинно бути направлене замовником не менше ніж за 4 робочих дні до планованої дати відвантаження нафтопродуктів замовника. Замовник зобов'язаний надати розпорядження на відвантаження і забезпечити відвантаження належних йому нафтопродуктів відповідно до графіків відвантаження нафтопродуктів на наступну декаду (п. 2.2.3 договору).

Відповідно до п. 2.1.7 договору відвантаження нафтопродуктів відповідач 2 зобов'язався проводити під контролем уповноваженого представника замовника (позивача) з оформленням акту відвантаження (зразок - додаток №3) із зазначенням найменування та кількості, якості (до залізничної накладної додається паспорт якості відвантаженого нафтопродукту, що оформляється лабораторією виконавця) завантаженого у вагоно-цистерни нафтопродукту.

Додатком №2 від 27.11.2013 до договору сторони встановили, що вартість нафтопродуктів визначається на момент їх приймання у відповідності з митною вартістю, що заявлена при митному оформленні нафтопродукту. Сторони дійшли згоди, що вказана в даному додатку до договору формула визначення вартості нафтопродукту приймається сторонами при проведенні взаємних розрахунків на весь період дії договору, а також у випадках розгляду та вирішення спорів і позовів по договору.

Згідно з п. 6.1 статуту відповідача 2 управління підприємством здійснює його керівник в особі директора. Директор підприємства призначається на посаду і звільняється з посади Уповноваженим органом управління у порядку, передбаченому законодавством України. Контракт (трудовий договір) з директором підприємства укладає в установленому порядку Міністр енергетики та вугільної промисловості України. Директор підприємства підзвітний та підконтрольний Уповноваженому органу управління (п. 62 статуту).

Листом №10/03-4 від 10.03.2014 та №45 від 23.03.2014 позивач повідомив відповідача 2 про наміри у третій декаді березня 2014 року відвантажити дизельне паливо та бензин А-95, а також про відвантаження вказаних нафтопродуктів за зазначеними в листі №45 реквізитами.

Листом від 23.03.2014 б/н відповідач 2 в особі в.о. директора Васильєва А.В. повідомив позивача про неможливість відвантаження запитуваних позивачем нафтопродуктів.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що підставою звільнення сторін від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань є обставини непереборної сили: пожежі, повені, землетруси, інші стихійні лиха, блокади, ембарго, заборони на експорт, війна, військові операції будь-якого характеру; зміни законодавства і рішення урядів, якщо вони безпосередньо впливають на виконання сторонами зобов'язань за даним договором, а також інші форс-мажорні обставини. За змістом п. 6.2 договору саме на сторону, для якої виникли обставини неможливості виконання зобов'язань за договором покладено обов'язок негайно, але не пізніше 5-ти календарних днів повідомити іншу сторону договору про неможливість такого виконання. Пунктом 6.3 договору передбачено, що факт настання обставин непереборної сили (форс-мажор) повинен підтверджуватися відповідним документом Торгово-промислової палати, або актом чи рішенням відповідного органу влади за місцем дії таких обставин.

Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України №935/05-4 від 17.04.2014, зробленого на підставі звернення відповідача 2, події на території Автономної Республіки Крим є обставинами непереборної сили (форс-мажору), передбаченими договором № 372 від 27.11.2013, укладеного між ТОВ "ВОГ Трейдинг" та Державним підприємством Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами; початок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) - 27.02.2014, які продовжують діяти по теперішній час; дату закінчення терміну дії обставин непереборної сили (форс-мажору) на момент видачі даного висновку встановити неможливо.

На виконання зобов'язань, визначених п. 6.2 договору 22.04.2014, відповідачем 2 направлено позивачу повідомлення про настання обставин непереборної сили.

В силу ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні положення про зберігання встановлені главою 66 ЦК України "Зберігання". Статтею 949 ЦК України встановлено обов'язок зберігача повернути поклажедавцеві річ передану на зберігання в такому стані, в якому була прийнята на зберігання. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ст. 950 ЦК України), а збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, згідно з вимогами ст. 951 ЦК України та ст. ст. 224, 225 ГК України: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми на яку знизилася її вартість. Таким чином зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві товар який був прийнятий на зберігання, а відшкодувати збитки зобов'язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв'язок) передбаченого ст. 614 ЦК України (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23.06.2009 у справі № 34/136-08-2506).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Згідно з приписами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При прийнятті постанови у справі господарський суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі оцінки поданих сторонами доказів, повно і всебічно дослідивши фактичні обставини справи та умови договору перевалки №372 від 27.11.2013, встановивши, що позивачем ні в суд першої, ні в суд апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження наявності обсягу запитуваних на відвантаження позивачем в третій декаді 2014 року нафтопродуктів, що залишилися у відповідача 2 на зберіганні, враховуючи наявність поставок нафтопродуктів, які мали місце з дати укладення договору від 27.11.2013; позивачем, в порушення умов додатку №2 до договору перевалки від 27.11.2013, при визначенні вартості втраченого предмету зберігання та розміру збитків, заподіяних такою втратою та заявлених до стягнення у даному провадженні, не надано доказів, які б містили фактичні дані про митну вартість, заявлену при митному оформленні нафтопродуктів, а представлено довідку Волинської торгово-промислової палати №19-22/01-3/126 від 25.03.2014 щодо середнього рівня роздрібної ціни нафтопродуктів; лист відповідача 2 від 23.03.2014 б/н про неможливість відвантаження запитуваних позивачем нафтопродуктів, підписаний особою, яка не мала відповідних повноважень на його підписання; беручи до уваги те, що відповідач 2 на виконання п.п. 6.1.-6.3. договору поставки з дотримання п'ятиденного строку повідомив позивача про настання обставин непереборної сили, що підтверджені висновком Торгово-промислової палати України №935/05-4 від 17.04.2014, дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, як вказувалося вище, для покладення на особу такої міри відповідальності як стягнення збитків, в будь-якому випадку необхідна наявність складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв'язок), передбаченого ст. 614 ЦК України, про що зазначено в постанові Верховного Суду України у справі № 34/136-08-2506. В той же час, позивачем не доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено наявності усього складу цивільного правопорушення, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення збитків.

Отже, оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову до відповідача 2, то, відповідно, й відсутні підстави для стягнення з відповідача 1 як поручителя за договором поруки №02/12-13, укладеним з позивачем 02.12.2013, збитків у визначеному у договорі розмірі - 1000,00 грн.

Стосовно доводів скаржника, зроблених з посиланням на ст. 623 ЦК України, про те, що збитки відшкодуються з урахуванням ринкових цін на день ухвалення рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 623 ЦК України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Тобто, вказаною нормою передбачено право суду на задоволення вимоги про відшкодування збитків за ринковими цінами на день ухвалення рішення за відсутності у договорі іншого порядку формування цін. В даному випадку, сторони (позивач та відповідач 2), укладаючи договір перевалки №372 та додатки до нього, зокрема, додаток №2, визначили, що вартість нафтопродуктів визначається на момент їх приймання у відповідності до митної вартості, заявленої при митному оформленні нафтопродукту і застосовується в разі розгляду і вирішення спорів та позовів за цим договором.

Крім того, посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що висновок Торгово-промислової палати України від 17.04.2014 жодним чином не вказує про існування форс-мажорних обставин, визначених умовами договору перевалки №372, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується абзацом 5 висновку Торгово-промислової палати України №935/05-4 від 17.04.2014, згідно з яким: "…вищевказані події на території Автономної Республіки Крим є обставинами непереборної сили (форс-мажору), передбаченими договором №372…".

Всі інші доводи, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом попередньої інстанції висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ Трейдинг" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 у справі №918/407/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

Л.А. Гольцова