ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 922/1985/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішенняГосподарського суду Харківської області від 05.09.2016та постановуХарківського апеляційного господарського суду від 07.11.2016у справі№922/1985/16 Господарського суду Харківської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5"простягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Громніцький Ю.П., дов. від 13.05.2014 №14-132

відповідача: Колесник К.А., довір. від 07.04.2015 б/н

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" (далі за текстом - ПАТ "Харківська ТЕЦ-5") про стягнення 58 045 378,24 грн., з яких 44681450,57 грн. основного боргу за договором, 8944600,52 грн. пені; 618109,18 грн. 3% річних; 3801217,97 грн. інфляційних нарахувань, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 від 25.12.2014.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.09.2016 у справі №922/1985/16 (суддя Сальнікова Г.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 (головуючий суддя - Россолов В.В., судді Гетьман Р.А., Тихий П.В.) позов задоволено частково, присуджено до стягнення з ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 44681450,57 грн. основного боргу за договором; 613913,08 грн. 3% річних; 1 732 324,2 грн. інфляційних нарахувань та 206 700,00 грн. судового збору. В частині стягнення пені у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 8944600,52 грн., ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом", статей 42, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 у справі №922/1985/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 8944600,52 грн., прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

До Вищого господарського суду надійшов відзив ПАТ "Харківська ТЕЦ-5", в якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з мотивів, у них викладених.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 25.12.2014 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору позивач зобов'язався передавати відповідачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі відповідача. Право власності на газ переходить від позивача до відповідача в пунктах приймання-передачі.

Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.3. Договору). Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язався надати позивачу підписані та скріплені печатками відповідача та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами (п.3.4. Договору).

Умовами п.6.1. Договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме: оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Позивач протягом січня - квітня, червня - грудня 2015 року поставив відповідачу імпортований природний газ на загальну суму 158 781 341,59 грн. Факт поставки газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними представниками та скріпленими печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Натомість відповідач оплату за прийнятий газ здійснив лише частково, чим порушив пункти 3.4,6.1 Договору купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 від 25.12.2014. Станом на 01.06.2016 розмір основної заборгованості відповідача складав 44 681 450,57 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини щодо поставки ПАТ "НАК "Нафтогаз України" газу за договором купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 №3287/15-БО-32 та його отримання ПАТ "Харківська ТЕЦ-5", що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу за січень - квітень, червень - грудень 2015 року, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств, а також відсутність доказів повної оплати поставленого природного газу, суди попередніх інстанцій, керуючись вказаними приписами законодавства визнали обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за згаданим договором у розмірі 44681450,57 грн., з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

Стосовно позовних вимог про стягнення з ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 618109,18 грн. - 3% річних та 3801217,97 грн. - інфляційних втрат, нарахованих внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 №3287/15-БО-32, колегія суддів також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснено у пункті 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивачем неправильно визначено період нарахування. За результатом зробленого судами перерахунку, стягненню з відповідача підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 1 732 324,2 грн. за період січень - квітень, червень - грудень 2015 року, без врахування двох днів - 15.02.2015 та 15.03.2015.

Водночас розрахунок суми 3% річних, здійснений позивачем правильно, відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає стягненню у повному розмірі 618109,18 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 №3287/15-БО-32, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" нараховано та заявлено до стягнення з ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" 8944600,52 грн. пені.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

За приписами пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Розглядаючи справу суди дійшли висновку про те, що позивачем правильно розраховано суму пені, однак, правові підстави для заявленої до стягнення суми пені відсутні, з чим погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України з огляду на таке.

Як встановлено судами, ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.12.2002 за заявою ВАТ "АТП-16351" порушено провадження у справі №23/75-02 про банкрутство ДП "Харківська ТЕЦ-5" (ухвалою суду від 12.01.2011 у даній справі змінено найменування боржника на ПАТ "Харківська ТЕЦ-5") та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Провадження у справі №Б-23/75-02 на момент розгляду Господарським судом Харківської області справи №922/1985/16 триває.

В силу п.1-1 частини 1 Розділу Х "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній з 19.01.2013 року) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки справу про банкрутство відносно відповідача було порушено 16.12.2002, то до правовідносин сторін застосовуються положення Закону України від 14.05.1992 № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції 1999 року (далі за текстом Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Судами також встановлено, що позивач є поточним кредитором відповідача, з огляду на вимоги абз. 6 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою визначено, що поточними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Згідно з абз.2 частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, як обґрунтовано зауважили суди першої та апеляційної інстанцій, наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.

Виходячи зі змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 12.03.2013 у справі № 3-71гс12 та у постанові від 01.10.2013 у справі № 3-27гс13.

Отже, за встановлених судами обставин щодо порушення провадження у справі про банкрутство відносно ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" за процедурою, визначеною Законом України від 14.05.1992 № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції 1999 року, беручи до уваги приписи статті 12 цього закону, яка обмежує нарахування та стягнення неустойки (пені та штрафу) за невиконання або неналежне виконання боржником взятих на себе зобов'язань під час дії мораторію, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" стосовно порушення та неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом", статей 42, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України при розгляді позовних вимог про стягнення пені, нарахованої за неналежне виконання з боку ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу від 25.12.2014 №3287/15-БО-32 у розмірі 8944600,52 грн. не спростовують правильні висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині, та ґрунтуються на помилковому розумінні позивачем норм права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін.

При цьому перевіривши відповідно до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішення і постанови та прийняття нового рішення у справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 8944600,52 грн. - відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 у справі № 922/1985/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова